справа №22-ц/796/10985/2015 головуючий у 1-й інстанції: Катющенко В.П.
22 грудня2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Головачова Я.В.
суддів: Шахової О.В., Поливач Л.Д.
при секретарі: Бугай О.О.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, за апеляційною скаргою комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 9 липня 2015 року,
У квітні 2015 року комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі - КП по УЖГ Дніпровського району м. Києва) звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 18 грудня 1989 року ОСОБА_2 та членам її сім'ї з п'ятьох осіб було видано ордер № 56098 серії Б на заняття житлового приміщення площею 29,1 кв. м, що складається з двох кімнат, за адресою: АДРЕСА_1. КП по УЖГ Дніпровського району м. Києва до 31 грудня 2013 року виконувало функції з утримання будинків та прибудинкової території, надання житлово-комунальних послуг та проведення розрахунків з квартиронаймачами житлових приміщень будинку за надані житво-комунальні послуги. Відповідачі щомісячно отримують рахунки на сплату житлово-комунальних послуг, проте сплачують їх не в повному обсязі або взагалі не здійснюють їх оплату, у зв'язку з чим у відповідачів утворилась заборгованість за фактично надані житлово-комунальні за період з 1 січня 1998 року по 1 жовтня 2013 року в розмірі 9102 грн. 62 коп. При цьому, відповідачі мали можливість заключити з позивачем договір про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги, але цією можливістю не скористалися.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість по оплаті за фактично надані житлово-комунальні послуги у розмірі 9102 грн. 62 коп.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 9 липня 2015 року у задоволенні позову КП по УЖГ Дніпровського району м. Києва відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі КП по УЖГ Дніпровського району м. Києва, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що обов'язок по сплаті житлово-комунальних послуг лежить саме на відповідачах, які ігнорують вимоги законодавства та своєчасно не виконують свої зобов'язання; за період виникнення у відповідачів заборгованості за житлово-комунальні послуги ними періодично були сплачені суми, що значно перевищують місячне нарахування, що з урахуванням положень ст. 264 ЦК України свідчить про те, що перебіг позовної давності переривався вчиненням відповідачами дій, які свідчать про визнання ними свого боргу.
Представник КП по УЖГ Дніпровського району м. Києва - Вітюк О.С. в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
Інші особи, які беруть участь у справі, в суд апеляційної інстанції не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що 18 грудня 1989 року ОСОБА_2 та членам її сім'ї з п'ятьох осіб було видано ордер № 56098 серії Б на заняття житлового приміщення площею 29,1 кв. м, що складається з двох кімнат, за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 8).
Згідно довідки Форми 3 від 5 серпня 2014 року, виданої Житловою ремонтно-експлуатаційною організацією № 409, у квартирі АДРЕСА_1, зареєстровані п'ять осіб, а саме: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, - з 1 лютого 1990 року; ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, - з 1 лютого 1990 року; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, - з 1 лютого 1990 року; ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, - з 1 лютого 1990 року; ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, - з 26 жовтня 2010 року. Квартира знаходиться на балансі ЖРЕО № 409 (а. с. 7).
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що сума заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги у відповідачів перед позивачем за період з 1 січня 1998 року по 1 жовтня 2013 року в розмірі становить 9102 грн. 62 коп. (а. с. 12-17).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необхідності застосування в межах даного спору строку позовної давності до заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з січня 1998 року до 1 січня 2004 року, як це передбачено ст. 71 ЦК України (в редакції від 18 липня 1963 року), з урахуванням положень п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року. Крім того, поданий позивачем розрахунок заборгованості за житлово-комунальні послуги не може бути прийнятий судом як належний доказ, оскільки він не містить відомостей про зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості та відомостей за який саме період заборгованості такі переплати були зараховані позивачем
Проте з таким висновком суду повністю погодитися не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначено у Законі України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон).
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримування, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи:
1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики;
2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;
3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).
Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом (ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Статтями 20, 21 Закону визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
Згідно ст. 68 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги. Квартирна плата та палата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Радою Міністрів Української РСР.
Відповідно до ст. 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, що проживають разом, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Частиною 1 статті 66 ЖК УРСР встановлено, що плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку) .
Згідно ст. 67 ЖК УРСР плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до ст. 179 ЖК УРСР користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відсутність відповідного договору між споживачем житлово-комунальних послуг та їх виконавцем не є підставою для відмови у стягненні заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов'язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем.
Так, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності застосування в межах даного спору строку позовної давності до заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з січня 1998 року до 1 січня 2004 року, оскільки відповідно до ст. 75 ЦК УРСР, позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Разом з тим, не можна погодитися з висновком суду першої інстанції, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є належним доказом з підстав відсутності у ньому відомостей про зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості та відомостей за який саме період заборгованості такі переплати були зараховані позивачем, з огляду на наступне.
Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Оскільки розрахунок заборгованості по комунальним послугам та квартплаті по квартирі АДРЕСА_1, відповідачами в передбаченому процесуальним законодавством не спростовано, колегія суддів вважає його належним та допустимим доказом на підтвердження наявності у них заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Відповідно до розрахунку, наданого КП по УЖГ Дніпровського району м. Києва, відповідачам за період з 1 січня 2004 року по 1 жовтня 2013 року було нараховано за надані житлово-комунальні послуги - 42 953 грн. 29 коп., в той час як останніми було сплачено за аналогічний період - 38 183 грн. 09 коп.
Отже, заборгованість за надані житлово-комунальні послуги відповідачів перед позивачем за вказаний період складає 4770 грн. 20 коп.
Таким чином, судом ухвалено рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів заборгованості за період з 1 січня 2004 року по 1 жовтня 2013 року через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині й ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову, солідарне стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованості за житлово-комунальні послуги за даний період в розмірі 4770 грн. 20 коп.
В іншій частині рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі всебічної, повної, об'єктивної і безпосередньої оцінки досліджених у справі доказів, а тому підлягає залишенню без змін.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 303, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 9 липня 2015 року в частині відмови у задоволенні позову комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 1 січня 2004 року по 1 жовтня 2013 року скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.
Позов комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 1 січня 2004 року по 1 жовтня 2013 року задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 1 січня 2004 року по 1 жовтня 2013 року в розмірі 4770 грн. 20 коп.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий Судді: