24.12.2015 року Справа № 904/9395/15
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)
суддів: Джихур О.В., Дмитренко Г.К.
при секретарі: Ситниковій М.Ю.
Представники сторін:
позивача - ОСОБА_1, дов. № 14-94 від 18.04.2014р.;
відповідача - ОСОБА_2, дов. № 1225 від 12.06.2015р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2015 року по справі № 904/9395/15
за позовом Публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ
до Міського комунального підприємства «Дніпропетровські міські теплові мережі», м.Дніпропетровськ
про стягнення 35 634 223,28 грн.
та за зустрічним позовом Міського комунального підприємства «Дніпропетровські міські теплові мережі», м.Дніпропетровськ
до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ
про визнання недійсним договору
В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2015 року у справі № 904/9395/15 (суддя Петрова В.І.) за позовом Публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ до Міського комунального підприємства «Дніпропетровські міські теплові мережі», м.Дніпропетровськ про стягнення 35 634 223,28 грн. та за зустрічним позовом Міського комунального підприємства «Дніпропетровські міські теплові мережі», м.Дніпропетровськ до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ про визнання недійсним договору первісний позов було задоволено частково, стягнено з відповідача на користь позивача 1 735 266,52 грн. - пені, 26 125 700,97 грн. - інфляційних втрат, 2 348 758,73 грн. - 3% річних, 163 784,74 грн. судового збору; в решті позову відмовлено; зустрічний позов залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.81 ГПК України (а.с.130-134, т.2).
Рішення господарського суду Дніпропетровської області за первісним позовом мотивовано преюдиційними фактами, встановленими рішенням господарського суду по справі № 904/3338/14, які згідно ст.35 ГПК України не потребують доведення, а також фактом невиконання рішення по справі № 904/3338/14, в частині відмови в позові - невірним розрахунком позивачем суми інфляційних нарахувань та зменшенням пені, яка підлягає стягненню, на 50%; в частині зустрічного позову рішення мотивовано ненадання відповідачем господарському суду доказів сплати судового збору в встановленому порядку та розмірі; в якості норм права господарський суд послався на ст.ст.35, 83, 115 ГПК України, ст.625 ЦК України, ст..233 ГК України.
Не погодившись з вищевказаним рішенням місцевого господарського суду, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся позивач по справі - ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, зокрема:
- господарським судом всупереч ст.4-2 ГПК України був порушений принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки судом не було зазначено будь-яких доказів на підставі яких зменшено розмір пені, яка підлягає стягненню;
- крім того, господарським судом згідно зі ст..83 ГПК України не досліджено чи є даний випадок винятковим, оскільки згідно зі ст..617 ЦК України відсутність коштів у боржника не звільняє його від відповідальності;
- також скаржник зазначає, що господарським судом неправомірно застосовано до спірних відносин ст.233 Господарського кодексу України без з'ясування обставин, передбачених цією нормою, а саме те, що зменшення розміру пені повинно бути мінімальним, не враховано майновий стан обох сторін.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти її задоволення заперечує, посилається на відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи, зазначає, що господарським судом правомірно застосовано до спірних відносин ст.233 Господарського кодексу України, оскільки відповідач є соціально значущим підприємством для великого міста, утворений органами місцевого самоврядування спеціально для цих цілей, виконання зобов'язань відповідачем прямо пов'язані з неналежним виконання своїх зобов'язань кінцевими споживачами послуги - населенням, відповідачем надані докази, що ним постійно ведеться претензійно-позовна робота по стягненню значної заборгованості. Крім того, відповідач зазначає, що рішення по справі № 904/3338/14 від 25.09.2014р. на підставі фактів, встановлених яким, було задоволено частково цей позов, виконано відповідачем в повному обсязі, а рішення по справі № 28/83-08, за яким виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради має сплатити відповідачу різницю в тарифах відстрочено до 2017 року.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду Дніпропетровської області, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.09.2014р.. рішенням господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/3338/14 (суддя Євстигнеєва Н.М.) за позовом Публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ до міського комунального підприємства «Дніпропетровські міські теплові мережі», м.Дніпропетровськ про стягнення 159 012 793, 75 грн. позов було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 125 501 143,91 грн. основного боргу, 6 007 134,34 грн. інфляційних втрат, 4 231 473,37 грн. - 3% річних, 6 218 636,53 грн. пені, 73 080,00 грн. судового збору; в решті позову відмовлено; припинено провадження в частині стягнення 3 713 087,39 грн. (а.с.91-95, т.1).
Зазначене рішення залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.11.2014р. (а.с.96-98, т.1) та постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2014р. (а.с.99-100, т.1).
На його виконання було видано наказ від 10.11.2014р., який виконано в повному обсязі, що підтверджується постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 26.03.2015р. (а.с.103, т.1).
Зазначеним рішенням по справі № 904/3338/14 було встановлено, що 28.12.2012р. між ПАТ «Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» м.Київ («продавець» за договором, позивач по справі, скаржник) та Міським комунальним підприємством «Дніпропетровські міські теплові мережі» м.Дніпропетровськ (“покупець” за договором, відповідач по справі) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 13/2747-ТЕ-4, відповідно до предмету якого “продавець” зобов'язався передати у власність «покупця» у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а “покупець” зобов'язався прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору; газ, що продається за цим договором, використовується «покупцем» виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками ї їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності) (а.с.18-23, т.1).
На виконання умов договору № 13/2747-ТЕ-4 позивачем була здійснена поставка природного газу на загальну суму 234 322 873,05 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31 січня 2013 року - 24 січня 2014 року (а.с.27-48, т.1). Зазначене було визнано відповідачем, не спростовано жодним доказом.
Відповідач за поставлений природний газ розрахувався частково, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за природний газ в сумі 125 501 143,91 грн., яку обґрунтовано стягнуто з відповідача з урахуванням факту визнання зазначеної суми заборгованості. Крім того, господарським судом було правомірно відмовлено позивачу в позові в частині стягнення 7 115 000,00 грн., оскільки зазначену суму боргу відповідачем сплачено до звернення позивача з позовом протягом 14.04.2014р. - 06.05.2014р., що було підтверджено платіжними дорученнями, а також обґрунтовано припинено провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України в частині стягнення 3 713 087,39 грн., оскільки зазначену суму відповідачем було сплачено після порушення провадження у справі, протягом червня-серпня 2014 року. Також судом першої інстанції правомірно було стягнено з відповідача 6 007 134,34 грн. втрат від інфляції за період з лютого 2013 року по березень 2014 року, розрахованих позивачем відповідно до рекомендацій Верховного Суду України, викладених в листі від 03.04.19997р. № 62-97р. та 4 213 473,37 грн. - 3% річних за період з 14.02.2013р. по 14.04.2014р., оскільки позивачем був здійснений невірний розрахунок зазначеної суми. Крім того, позивачем була нарахована пеня за прострочення оплати вартості поставленого газу в сумі 12 458 218,67 грн.. розрахунок якої, перевіривши, господарський суд визнав невірним та правомірним в сумі 12 437 273,05 грн., але, враховуючи клопотання відповідача, вимоги закону, право господарського суду на зменшення розміру неустойки, передбачене ст.83 ГПК України, господарським судом було зменшено на 50% та стягнено з відповідача на користь позивача 6 218 636,53 грн.
Відповідно до ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Згідно ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Позивач у цій справі звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з МКП «Дніпропетровські міські теплові мережі» пені на підставі п.7.2 договору купівлі-продажу природного газу №13/2747-ТЕ-4 від 28.12.2012р. у розмірі 3 470 533,04грн. за загальний період з 15.04.2014р. по 13.07.2014р., а також 3% річних у розмірі 2 363 745,96грн. за загальний період з 15.04.2014р. по 25.03.2015р. та інфляційні втрати у розмірі 29 799 994,28грн. за загальний період з квітня 2014р. по березень 2015р. на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, донараховані на основну заборгованість, стягнуту за рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2014р. у справі № 904/3338/14 (а.с.3-5, т.1).
Відповідно до п.7.2 договору у разі невиконання «покупцем» пункту 6.1 договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити «продавцю», крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Пунктом 9.3 договору сторони передбачили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, пунктом 9 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/767/2013 від 29.04.2013р. «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)» передбачено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України; за змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання; право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 № 5011-32/5219-2012).
Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.
Отже, оскільки позовними вимогам у справі № 904/3338/14 було стягнення з відповідача пені за період з 14.02.2013р. по 14.04.2014р., 3% річних за період з 14.02.2013р. по 14.04.2014р. та інфляційних втрат за період з лютого 2013р. по березень 2014р., то позивачем у цій справі було правильно взято період для нарахування пені та 3% річних з 15.04.2014р., а інфляційних - з квітня 2014р.
04.11.2015р. відповідачем у цій справі - МКП «Дніпропетровські міські теплові мережі» подано зустрічну позовну заяву до позивача про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу природного газу, оскільки договір № 13/2747-ТЕ-4 від 28.12.2012р. з боку ПАТ «НАК «Нафтогаз України» підписаний директором департаменту реалізації газу ОСОБА_3 на підставі довіреності № 14-481 від 22.11.2012р., яка відсутня в матеріалах справи, отже, неможливо встановити наявність права у цієї особи на укладення правочину (а.с.70-71, т.1).
Зазначену зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду ухвалою господарського суду від 06.11.2015р. (а.с.77, т.1) та зобов'язано відповідача сплатити судовий збір в встановленому порядку та розмірі, докази чого надати господарському суду.
12.11.2015р. відповідачем подано до господарського суду клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%, оскільки відповідачем надано докази виконання рішення по справі № 904/3338/14, а невчасну оплату поставленого природного газу відповідачем мотивовано, неналежними розрахунками кінцевих споживачів - населення за надані послуги; зазначено про постійне ведення претензійно-позовної роботи, на підтвердження чого надано відповідні докази (а.с.80-250, т.1; а.с.1-108, т.2). Зазначене клопотання прийнято господарським судом до розгляду.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (зі змінами та доповненнями) передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.
Отже, враховуючи вищевикладені обставини, господарським судом обґрунтовано перераховано 3% річних за загальний період з 15.04.2014р. по 24.03.2015р. та відповідно стягнуто з відповідача 2 348 758,73грн. (без включення в періоди дні фактичної часткової/повної оплати суми заборгованості), а також стягнуто 26 125 700,97грн. інфляційних втрат за період з квітня 2014р. по березень 2015р., оскільки судом у розрахунок взято суми заборгованості без урахування індексу інфляції, стягнутого рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2014р. у справі №904/3338/14. Також визнано обґрунтованим нарахування позивачем пені в сумі 3 470 533,04 грн. за період з 15.04.2014р. по 13.07.2014р., але враховуючи доводи відповідача, його статус, надані докази (виконавчі документи, докази претензійно-позовної роботи), те, що сплата штрафних санкцій у повному обсязі у даному випадку зачіпає майнові інтереси не лише відповідача, а й інші інтереси, зокрема, можливість постачання теплової енергії населенню, вищезазначені норми права, право господарського суду на зменшення розміру неустойки, передбачене ст.83 ГПК України, господарським судом обґрунтовано задоволено клопотання відповідача та зменшено розмір пені на 50% з присудженням до стягнення 1 735 266,52 грн.
При цьому судами обох інстанцій береться до уваги безпосередньо предмет договору № 13/2747-ТЕ-4 та те, що постачання природного газу здійснювалось для виробництва теплової енергії населенню, релігійним організаціям та національним творчим спілкам і їх релігійним осередкам, господарським судом прийнято доводи відповідача про те, що основною категорією споживачів є населення, яке має значну заборгованість перед підприємством, відповідачем підтверджено документально, що він вживає заходів по зменшенню дебіторської заборгованості - веде претензійно-позовну роботу з абонентами (а.с.80-25-, т.1, а.с.1-108, т.2).
Тобто, несвоєчасна оплата послуг абонентами відповідача в першу чергу обумовлена об'єктивними обставинами спаду економічного росту, кризовими явищами в економіці держави, зменшенням рівня доходів населення та його зростаючою неплатоспроможністю.
Крім цього, господарським судом правомірно залишено зустрічну позовну заяву без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.81 ГПК України, оскільки відповідачем до винесення рішення по справі не було надано господарському суду доказів оплати судового збору в встановленому порядку та розмірі.
Щодо доводів позивача про недотримання господарським судом ст.4-2 ГПК України, неправомірне застосування ст.233 Господарського кодексу України, то вони не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки: по-перше, відповідно до ст.233 ГК України розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням майнового стану сторін та враховуючи інші інтереси сторін; суд апеляційної інстанції вважає, що наведені відповідачем обставини можуть вважатись саме такими інтересами, які необхідно врахувати; по-друге, відповідно до ч.2 ст.104 ГПК України порушення норм процесуального права, наведені скаржником, не є обов'язковою підставою скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки не спростовують правову оцінку надану матеріалам, обставинам справи.
За цих обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні господарського суду від 26.11.2015р. відповідають вимогам закону, матеріалам, обставинам справи, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не можуть бути підставами скасування або зміни постановленого судового рішення, правові підстави задоволення апеляційної скарги - відсутні.
Керуючись ч. 3-5 ст.49, ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2015 року у справі № 904/9395/15 - залишити без змін.
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ - залишити без задоволення.
Матеріали справи повернути до господарського суду Дніпропетровської області.
Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 25.12.2015р.
Головуючий суддя О.М. Виноградник
Суддя О.В. Джихур
Суддя Г.К. Дмитренко