Ухвала
іменем україни
09 грудня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючогоЧервинської М.Є.,
суддів: Леванчука А.О., Нагорняка В.А.,Мазур Л.М., Писаної Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, усунення з їх боку перешкод в користуванні квартирою новим власником, примусове виселення без надання іншого житла і зняття з реєстраційного обліку, за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу МалаховаГанна Іванівна, про визнання договору купівлі-продажу фіктивним та недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_6, який діє через ОСОБА_11, на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 серпня 2015 року,
У червні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 06 серпня 2010 року між ним та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. та зареєстровано у реєстрі за № 2761. Проживання відповідачів у належній йому квартирі перешкоджає його праву щодо володіння, користування та розпорядження нею. Між сторонами відсутні будь-які домовленості та правовідносини щодо їх подальшого проживання у спірній квартирі, однак його письмову вимогу щодо добровільного виселення з квартири відповідачі не виконали. Під час укладання сторонами договору купівлі-продажу квартири відповідачами була складена заява від 06 серпня 2010 року, яка посвідчена нотаріусом, згідно з якою ОСОБА_8 повідомила, що їй відомі всі умови вказаного договору купівлі-продажу та зобов'язалась звільнити квартиру та знятись з реєстраційного обліку за вказаною адресою до 06 лютого 2011 року. Враховуючи викладене, ОСОБА_6 просив позов задовольнити.
Заперечуючи проти вказаних вимог, у вересні 2014 року ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулись до суду із зустрічним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у 2010 році у ОСОБА_8, яка є матір'ю ОСОБА_7, виникла потреба в отриманні позики для розвитку бізнесу. 06 серпня 2010 року позивачі за зустрічним позовом прибули до нотаріуса, де отримали від ОСОБА_6 25 тис. доларів США, а між сторонами був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири з метою забезпечення виконання боргових зобов'язань. Фактично замість договору купівлі-продажу сторони уклали договір застави. Відповідач за зустрічним позовом запевнив їх, що квартира йому не потрібна і буде повернута після сплати боргу. Оскільки позичальник належним чином виконував свої боргові зобов'язання, а ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не мали на меті відчужувати спірну квартиру, останні просили відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 серпня 2015 року, в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 у м. Харкові від 06 серпня 2010 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Малаховою Г.І. за реєстраційним № 2761, недійсним. У задоволенні решти зустрічного позову відмовлено.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що під час укладання договору купівлі-продажу сторони не мали наміру створення тих правових наслідків, які обумовлювалися вказаним договором, про що свідчить відсутність у позивачів іншого житла, відсутність реєстрації за ОСОБА_6 права власності на спірну квартиру протягом п'яти років після укладання договору купівлі-продажу. ОСОБА_7 та його родина продовжували проживати у спірній квартирі, в той час як ОСОБА_6 нею не цікавився, участі у її утриманні не брав. На час укладання оспорюваного договору купівлі-продажу зазначеної вище квартири між сторонами існували боргові зобов'язання, а спірна квартира передавалась ОСОБА_6 в якості застави у забезпечення виконання боргових зобов'язань. Крім того, відсутні підстави для застосування позовної давності до вимог про визнання недійсним договору, оскільки ОСОБА_7 та його родина продовжували користуватися спірною квартирою, а ОСОБА_6 щодо цього майна вимог не пред'являв.
Проте погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судами установлено, що 06 серпня 2010 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було підписано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 у м. Харкові за 370 тис. грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно з ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-116цс14, згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивний правочин - це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є не фіктивним, а удаваним (ст. 235 ЦК України).
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Таким чином, визнання договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
При цьому саме позивачі мають довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину.
Разом з тим наявність правовідносин з договору позики між сторонами, а також відсутність іншого житла у відповідачів за первісним позовом не свідчить про фіктивність чи удаваність договору купівлі-продажу квартири від 06 серпня 2010 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_6
Відповідно до роз'яснень, викладених в абз. 4 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Вирішуючи спір, суди не врахували вищевказані вимоги закону та роз'яснень Верховного Суду України, не перевірили у достатньому обсязі доводів та заперечень сторін та допустили суттєву неповноту у з'ясуванні обставин справи.
Ураховуючи, що судами не дотримані вимоги процесуального закону, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими визнати не можна, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6, який діє через ОСОБА_11, задовольнити.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 серпня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ.Є. Червинська
Судді: А.О. Леванчук
Л.М. Мазур
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана