Ухвала іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 грудня 2015 року матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040570000605 за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2015 року.
Вироком Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2015 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Зелений Гай Томаківського району Дніпропетровської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі.
Задоволено частково цивільний позов ОСОБА_8 та стягнуто на його користь з ОСОБА_7 2677, 65 грн. в рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди та 10000 грн. в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2015 року вирок суду залишено без змін.
За обставин, встановлених судом та детально описаних у вироку ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено за умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Так, 19 серпня 2014 року, близько 20.30 год. біля подвір'я ОСОБА_10 , що на АДРЕСА_2 , між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 виникла сварка, в ході якої останній наніс ОСОБА_9 удар правим кулаком в обличчя від якого він упав на землю, після чого ОСОБА_8 сів на нього зверху та продовжував наносити удари. ОСОБА_9 звільняючись від ОСОБА_8 , перевернувся обличчям до землі, схопив ніж та скинувши потерпілого із себе підвівся на ноги, після чого наніс йому ножем удар в ліве стегно та два удари в черевну порожнину і у праву підпахвинну ділянку, таким чином спричинивши ОСОБА_8 тілесні ушкодження, що відносяться до тяжких за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.
У касаційній скарзі захисник ставить питання про зміну постановлених відносно ОСОБА_9 судових рішень шляхом перекваліфікації дій останнього на ст. 124 КК України та призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі. Вважає, що було допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність оскільки обстановка, яка склалася у день описуваної у вироку події становила загрозу життю засудженого та свідчила про те, що ОСОБА_9 перевищив стан необхідної оборони, захищаючись від дій ОСОБА_8 . Просить при призначенні покарання врахувати всі дані про особу засудженого, який позитивно характеризувався, є єдиним годувальником сім'ї та має на утриманні матір і неповнолітню сестру, частково відшкодував заподіяну потерпілому шкоду, а також позицію останнього з приводу призначення покарання ОСОБА_9 не пов'язаного з позбавленням волі.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка вважала, що підстав для задоволення касаційної скарги немає, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, суд першої інстанції послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК України.
Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував показаннями потерпілого ОСОБА_8 про те, що у нього з ОСОБА_9 були неодноразові конфлікти через відносини з дівчиною, з якою ОСОБА_9 забороняв йому бачиться і в день описуваної у вироку події останній наніс йому удар ножем у живіт та у інші частини тіла; показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які були очевидцями бійки між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , в ході якої останній наніс потерпілому удари ножем по тілу, в тому числі в область живота; показаннями ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 про обставини події; показаннями самого ОСОБА_9 , який не заперечував факту бійки з потерпілим, однак стверджував про те, що він захищався від ОСОБА_8 , який був ініціатором конфлікту; даними, що містяться в протоколах: слідчого експерименту від 26 вересня 2014 року, огляду місця події від 20 серпня 2014 року, висновку судово-медичної експертизи № 137 Е від 17 листопада 2014 року, а також висновку судово-медичної експертизи № 118 Е від 22 серпня 2014 року щодо відсутності будь-яких тілесних ушкоджень у ОСОБА_7 ; іншими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.
Сукупність наведених у вироку доказів, переконливо свідчить про те, що ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України. Дотримуючись вимог ч. 3 ст. 337 КПК України та у відповідності з положеннями ч. 5 ст. 95 цього Кодексу, суд першої інстанції постановив вмотивований вирок, який відповідає вимогам ст. 374 КПК України.
При цьому, судом першої інстанції ретельно перевірялись доводи ОСОБА_9 про те, що він заподіяв потерпілому тяжке тілесне ушкодження у стані необхідної оборони та вони обґрунтовано визнані безпідставними.
За змістом ст. 94 КПК України оцінка доказів є виключно компетенцією суду, який постановив вирок. Колегія суддів установила, що суд першої інстанції дотримався вимог цієї норми закону.
Правильно проаналізувавши наявні у справі докази в їх сукупності та давши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. З даними висновками суду першої інстанції погодився і апеляційний суд. Суд касаційної інстанції також погоджується з ними, оскільки вони підтверджуються матеріалами кримінального провадження.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи захисника щодо необхідності перекваліфікації дій ОСОБА_9 на ст. 124 КК України, диспозиція якої передбачає кримінальну відповідальність за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони.
Відповідно до ст. 36 КК України необхідна оборона полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє право на захист інтересів, що охороняються законом. Визначальним для поняття необхідної оборони є правомірність захисту і протиправність посягання.
У цьому кримінальному провадженні немає об'єктивних даних, які би свідчили про те, що обстановка, яка склалась в ході конфлікту між ОСОБА_9 та потерпілим становила таку загрозу його життю та здоров'ю, що зумовила необхідність застосування ножа. За встановлених судом обставин, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що засуджений заподіяв ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження через перевищення меж необхідної оборони.
При призначенні ОСОБА_9 покарання суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував тяжкість вчиненого ним злочину, який згідно зі ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, дані про особу засудженого, який в минулому до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризувався задовільно, а за останнім місцем роботи - позитивно, мав соціально-корисні зв'язки, зареєстроване місце проживання, сім'ю. Суд визнав обставинами, що пом'якшують покарання - визнання ОСОБА_9 факту нанесення ножового поранення потерпілому, часткове відшкодування витрачених на лікування потерпілого коштів та прагнення у майбутньому бути законослухняним громадянином та призначив мінімальний розмір передбаченого санкцією ч. 1 ст. 121 КК України покарання, з яким погоджується і колегія суддів та вважає його таким, що відповідає загальним засадам призначення покарання та є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у справі колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України для зміни оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційних вимог захисника немає.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2015 року щодо ОСОБА_7 без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3