Ухвала
іменем україни
16 грудня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Касьяна О.П.,
суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,
Остапчука Д.О., Савченко В.О.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), на рішення апеляційного суду Запорізької області від 26 листопада 2014 року,
У лютому 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 04 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 49 745,87 доларів США зі сплатою 15% річних з кінцевим строком повернення 04 серпня 2018 року. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 04 серпня 2008 року між сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 05 липня 2011 року становила 78 309,88 доларів США. Ураховуючи наведене, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселити відповідача та інших осіб, які проживають та зареєстровані у спірній квартирі зі зняттям з реєстраційного обліку.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2014 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № ZPJKGK0000000002 від 04 серпня 2008 року в сумі 94 389,37 дол. США, що за курсом НБУ складає 1 082 606 грн 05 коп., звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаної квартири банком з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем із отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 26 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позову.
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК Українипідставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник неналежним чином виконував умови кредитного договору, внаслідок чого у банка виникло право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки.
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню чинний на час ухвалення судового рішення Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким за певних обставин установлено заборону на звернення стягнення на предмет іпотеки, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судами установлено, що 04 серпня 2008 року між банком та відповідачем було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 49 745,87 доларів США зі сплатою відсотків в розмірі 15% річних з кінцевим терміном повернення 04 серпня 2018 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором у той же день між сторонами укладено іпотечний, за умовами якого відповідач передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 04 серпня 2008 року.
Згідно наданого банком розрахунку станом на 06 травня 2014 року за кредитним договором від 04 серпня 2008 року відповідач має заборгованість 159 022,29 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 1 823 914 грн. 91 коп. та складається з: 45 033,69 доларів США - заборгованість за кредитом, 29 296,62 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 7 456,70 доларів США - заборгованість по комісії, 69 632,92 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 31,36 доларів США - штраф (фіксована частина), 7 571 доларів США - штраф (процентна складова).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.
Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.
Зазначений висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року (№ 6-58цс15), 09 вересня 2015 року (№ 6-483цс15), 18 листопада 2015 року (6-1385цс15), 25 листопада 2015 року (6-1249цс15).
Проте, вирішуючи спір, апеляційний суд на зазначене увагу не звернув, у порушення ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України не врахував, що чинність Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.
Ураховуючи, що допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Запорізької області від 26 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО.П. Касьян Головуючий
Судді:В.І. Амелін Т.П. Дербенцева Д.О. Остапчук В.О. Савченко Судді: В.І. Амелін