22 грудня 2015 р.Справа № 524/6433/15-а
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Філатова Ю.М.
Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.
за участю секретарів судового засідання Тітової А.В., Ружинської К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20.10.2015р. по справі № 524/6433/15-а
за позовом ОСОБА_1
до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області
про визнання незаконним та скасування розпорядження,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, виконавчого комітету Кременчуцької міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області №134-К від 13.07.2015 року «Про розірвання трудових відносин з ОСОБА_1., поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника юридичного управління виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, стягнути з виконавчого комітету Кременчуцької міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20.10.2015р. по справі №524/6433/15-а вимоги позивача задоволені частково.
Визнано незаконним розпорядження виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області №134-К від 13.07.2015 року «Про розірвання трудових відносин з ОСОБА_1
Скасовано розпорядження виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавсько області №134-К від 13.07.2015 року «Про розірвання трудових відносин з ОСОБА_1П.» повному обсязі.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника юридичного управління виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області.
Зобов'язано виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області (ЄДРПОУ 04057287) виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день фактичного поновлення на роботі.
Не погоджуючись з постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20.10.2015р. по справі №524/6433/15-а відповідач подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову, вважає, що судом першої інстанції порушені норми права.
Відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, позивача та представника відповідача колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи секретарем Кременчуцької міської ради Полтавської області, на підставі ч. 2 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» було прийнято розпорядження виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 134-К від 13.07.2015 року «Про розірвання трудових відносин з ОСОБА_1П.».
В резолютивній частині розпорядження було зазначено: «розірвати трудові відносини з начальником юридичного управління ОСОБА_1, звільнивши його з займаної ним посади.
Підстава: пункт 4 рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 07 липня 2015 року «Про виконання рішення міської ради від 28.04.2015 року «Про проведення службового розслідування стосовно начальника юридичного управління ОСОБА_1П.», та звіт начальника юридичного управління про роботу юридичного управління виконавчого комітету Кременчуцької міської ради».
Відповідно до норм ст. 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов'язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).
Жодної з підстав, які визначені Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» в оскаржуваному акті не зазначено
Відповідно до ст. 36 КЗпП України зазначено, що підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направленні на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України Про запобігання корупції», встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня 11 припинена 7-2) з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади»; 8) підстави, передбачені контрактом.
Жодної з підстав, які вказані у Кодексі законів про працю України, в оскаржуваному розпорядженні також не зазначено.
В рішенні Кременчуцької міської ради Полтавської області від 07 липня 2015 року «Про виконання рішення міської ради від 28.04.2015 року «Про проведення службового розслідування стосовно начальника юридичного управління ОСОБА_1П.», та звіт начальника юридичного управління про роботу юридичного управління виконавчого комітету кременчуцької міської ради не було зазначено жодного з законодавчо визначених підстав для його звільнення, а п. 4 має наступний зміст «Зобов'язати секретаря Кременчуцької міської ради ОСОБА_3 розірвати трудові відносини з начальником юридичного управління ОСОБА_1, звільнивши його з займаної посади».
Відповідно до ст. 40 Кодексу Законів про Працю України трудовий договір укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у певних випадках.
Проте у даному випадку законодавчо визначених підстав для звільнення позивача не виникало.
Слід зазначити, що останній абзац вищевказаної норми КЗпП визначає, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а. також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Як свідчать матеріали справи станом на момент прийняття оскаржуваного акта позивач перебував на лікуванні у лікувальному закладі, що підтверджується листком непрацездатності серії АГЦ № 063642.
Крім цього позивач є членом Кременчуцької міської організації профспілки працівників державних установ України, що підтверджується довідкою № 1 від 22.07.2015 року, але питання про його звільнення із займаної мною посади не розглядалось виборним органом первинної профспілкової організації виконкому Кременчуцької міської ради Полтавської області.
Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:
1) догана; 2) звільнення.
Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Згідно приписів ст .149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Відповідно до п. З ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Суд першої інстанції правомірно зазначив, що в наказі про звільнення позивача не вказано та представником відповідача не доведено, в чому конкретно проявилось порушення, що стало підставою для звільнення позивача, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Отже позов в частині поновлення на роботі задовольнити правомірно.
Стосовно стягнення з виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що оскільки позивачем не зазначено конкретну суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позов має бути задоволений частково, а саме зобов'язати виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської облай виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день фактичного поновлення на роботі.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області залишити без задоволення.
Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20.10.2015р. по справі № 524/6433/15-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_6
Повний текст ухвали виготовлений 24.12.2015 р.