"21" грудня 2015 р. Справа № 922/4912/15
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В., суддя Шутенко І.А.,
при секретарі Міракові Г.А.,
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1 - на підставі довіреності від 28.05.2010р. №38-1871;
від відповідача - ОСОБА_2 - на підставі довіреності від 05.10.2015р. №654;
від третьої особи - ОСОБА_2 - на підставі довіреності від 12.10.2015р. №3075,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (вх.№5224 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 20.10.2015р. у справі №922/4912/15
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків
до Харківської загальноосвітньої школи I-III ступенів №59 Харківської міської ради Харківської області, м. Харків
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, м. Харків
про стягнення 54 163,75 грн.
Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 59 Харківської міської ради Харківської області про стягнення 54 163, 75 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 20.10.2015р. у справі №922/4912/15 (суддя Жиляєв Є.М.) відмовлено у задоволенні позову Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Харківської загальноосвітньої школи I-III ступенів №59 Харківської міської ради Харківської області.
Рішення суду з посиланням статті 261, 264, 267 Цивільного кодексу України мотивоване тим, що позивачем не доведено поважних причин пропуску позовної давності.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відновити пропущений строк позовної давності та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що КП “Харківські теплові мережі” є виконавцем послуг по централізованому теплопостачанню і підігріву води в житловому фонді та, як виконавець послуг, має право на стягнення вартості наданих послуг, навіть з тих споживачів, які є бюджетними установами та фінансуються за рахунок Державного бюджету України. Поновлення строку позовної давності, на думку позивача, відновить справедливість стосовно тих споживачів, що своєчасно та в повному обсязі здійснюють оплату спожитої теплової енергії, та не дозволить неплатникам уникнути відповідальності за невиконання умов договору.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.11.2015р. у справі №922/4912/15 прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд скарги призначено на 30.11.2015р.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2015р. у справі №922/4912/15 виправлено допущену описку в пункті 4 резолютивної частини ухвали від 10.11.2015р. та викладено пункт 4 резолютивної частини ухвали в наступній редакції: "Розгляд скарги призначити на "21" грудня 2015р. о 10:30 годині; засідання відбудеться у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Правди, 13, 1-й поверх, кабінет № 105.
У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 21.12.2015р. представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20.10.2015р. у справі №922/4912/15 та прийняти нове рішення, яким відновити пропущений строк позовної давності та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить оскаржуване рішення від 20.10.2015р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник третьої особи проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить оскаржуване рішення від 20.10.2015р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи, що наявних матеріалів справи достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, що представники сторін у судове засідання з'явились і надали пояснення у справі в обґрунтування своїх вимог і заперечень, та зважаючи на строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду у відповідності до приписів статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
01.01.2002р. між Комунальним підприємством “Харківські теплові мережі” (енергопостачальна організація) та Комунальним закладом освіти середня загальноосвітня школа освіти І-ІІІ ступенів № 59 (споживач) укладено договір №173 про постачання теплової енергії (далі - договір) (т.1 а.с. 9-12).
Відповідно до додаткової угоди від 01.07.2005р. до договору №173 від 01.01.2002р., було змінено назву споживача на Харківську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №59 Харківської міської ради Харківської області, м. Харків (т.1 а.с. 14).
Відповідно до умов договору, а саме пункту 1.1, позивач бере на себе зобов'язання постачати відповідачу (споживачу) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором.
Згідно пункту 10.1, вказаний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2002р.
Сторони також погодили, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункт 10.4 договору)
Вказаний договір №173 про постачання теплової енергії від 01.01.2002р. та додаткову угоду до нього від 01.07.2005р. підписано позивачем та відповідачем, а також скріплено печатками підприємств.
При цьому, в матеріалах справи відсутні відомості, а сторонами не заперечується, що дія договору не була припинена.
Згідно пункту 2.1 договору, теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору.
24.07.2008р. між сторонами у справі укладено додаткову угоду до договору №173 від 01.01.2002р. про постачання теплової енергії, у відповідності до умов якої облік теплової енергії з моменту прийняття засобу обліку теплової енергії, який встановлено на об'єкті теплоспоживання на комерційний облік, нарахування проводяться виключно за показниками вузла обліку теплової енергії (т.1 а.с.15).
Відповідно до пункту 5.1 договору, облік споживання теплової енергії проводиться за приладом обліку.
Пунктами 6.1 та 6.2 договору, встановлено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт (в 3-х примірниках) на відпуск-получення теплової енергії.
Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами статті 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, на підставі вищезазначеного договору в період з листопада 2010року по січень 2011року здійснив відпуск теплової енергії відповідачу та направив на його адресу рахунки на оплату спожитої теплової енергії за вищевказаний період.
Факт споживання відповідачем теплової енергії підтверджується актами №176/6330 від 01.10.2010р., №176/6331 від 01.10.2010р. на підключення споживача до джерела теплової енергії за адресою: м. Харків, провулок Чаплигіна,12 (т.1 а.с. 17) та актами виконаних робіт, за спірний період, від 30.11.2010р., від 31.12.2010р., від 31.01.2011р. (т.1 а.с.18-20), підписані балансоутримувачем та КП “Харківські теплові мережі”, та скріплені печатками юридичних осіб.
Відповідно до пункту 3.2.2 договору, відповідач зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, як передбачені договором.
Розділом 6 договору передбачено, що: споживач за 10 днів до початку розрахункового періоду сплачує електропостачальній організації попередню оплату вартості, необхідного обсягу теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду (пункт 6.3 договору); якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку: при перевищенні фактичного використання теплової енергій понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо сплачується споживачем не пізніше 25-го числа поточного місяця; у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, залишок (сальдо) розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку (пункт 6.4 договору); споживачі, що не мають приладів обліку, кількість фактично сплаченої спожитої теплової енергії визначають згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання споживача в розрахунковому періоді, різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується споживачем не пізніше як в термін 5 банківських днів з часу отримання рахунку на оплату, при несплаті споживачем, за отриману теплову енергію, в указаний термін відпуск теплової енергії споживачу здійснюється на умовах товарного кредиту (пункт 6.5 договору).
Однак, в матеріалах справи відсутні докази сплати грошових коштів за фактичне використання теплової енергії у визначений договором строк, внаслідок чого утворилась заборгованість за період з листопада 2010року по січень 2011року включно, у розмірі 54 163,73грн., яка на теперішній час залишається непогашеною.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (статі 611, 612 Цивільного кодексу України).
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт постачання теплової енергії відповідачу, зокрема, актами про підключення опалення до приміщень відповідача на початку опалювального сезону. Зазначені акти підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплені їх печатками, на підставі чого, право та охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого останній звернувся до суду порушене.
Також, матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті у належні строки та розмірі за договором про постачання теплової енергії №173 від 01.01.2002р. з урахуванням додаткових угод до нього у розмірі 54 163,75 грн., а вимога щодо стягнення з вказаної суми з відповідача на користь позивача обґрунтована та знаходить своє документальне відображення в матеріалах справи.
Колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що між сторонами у справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина 1 статті 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України.
Відповідач є стороною договору № 173 від 01.01.2002р. про постачання теплової енергії, а отже, є споживачем теплової енергії.
Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Бюджетного кодексу України), у зв'язку з цим застосування бюджетного законодавства до відносин юридично рівних учасників є неприпустимим. Відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання за договором, яке не припинилося відповідно до приписів глави 50 Цивільного кодексу України.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 15.05.2012р. у справі № 11/446 та Європейський суд з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" рішення від 18.10.2005р., в якому зазначається, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на черговий рік, не виправдовує бездіяльність установи, яка фінансується з державного бюджету, і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Враховуючи наявну заборгованість відповідача перед позивачем, КП “Харківське теплові мережі” не позбавлено права на судовий захист свого порушеного права з боку відповідача , як бюджетної установи.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.10.2015 року відповідачем було подано клопотання, про застосування строків позовної давності, зважаючи на пропущення позивачем трирічного строку для подання позову (т. 1 а.с. 36)
Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом, згідно частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з цим, відповідно до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Пунктом 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" вставлено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
19.10.2015р. позивачем було подано до господарського суду Харківської області клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності (т.1 а.с.45-50), в обґрунтування вказаного клопотання посилається на те, що підприємство знаходиться у важкому фінансовому становищі та у зв'язку з великою чисельністю мешканців м. Харкова та невеликим штатом працівників КП “Харківські теплові мережі”, не має можливості одразу пред'являти позови до всіх неплатників; крім того зазначає, що підприємство відповідача є неприбутковою бюджетною установою, що фінансується з бюджету міста Харкова, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відмови у задоволенні клопотання позивача про поновлення пропущеного строку, оскільки тяжкий фінансовий стан підприємства та неузгодженість з міською владою питання подання позовів до неплатників, що відносяться до бюджетної сфери, не є підставами для поновлення строку позовної давності.
Позивачем не доведено належними та допустимим доказами тяжкого фінансового стану КП “Харківські теплові мережі”, та як саме тяжкий фінансовий стан підприємства завадив позивачу вчасно звернутись до суду за захистом свого порушеного права.
Крім того, позивач був обізнаний про наявність заборгованості відповідача перед позивачем за спірний період, про що свідчить лист-повідомлення № 201 від 05.01.2012 року, в якому позивач, зокрема, попереджає відповідача, що у разі несплати боргу перед КП “Харківські теплові мережі”, позивач буде змушений звернутись до господарського суду про примусове стягнення заборгованості (т.1 а.с. 16).
Відповідно до пункту 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Положеннями статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Враховуючи вищенаведене, з матеріалів справи вбачається, що обов'язок у відповідача по сплаті за спожиту теплову енергію виник після 25-го числа поточного місяця опалювального сезону 2011року за спірний період. Отже, позивач звернувся з даним позовом до господарського суду зі значним пропуском строку позовної давності (31.08.2015р. згідно штампу вхідної кореспонденції господарського суду Харківської області).
Згідно роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України в постанові від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України) (п. 2.3 Постанови).
Приймаючи до уваги те, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, проте позивачем пропущений трирічний строк для звернення до суду за захистом своїх порушених прав, а відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності відмови у позові у зв'язку із спливом позовної давності.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 20.10.2015р. у справі № 922/4912/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 20.10.2015 р. у справі №922/4912/15 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 24.12.15
Головуючий суддя Здоровко Л.М.
Суддя Плахов О.В.
Суддя Шутенко І.А.