про відмову у вжитті заходів забезпечення позову
22 грудня 2015 року 810/5308/15
Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., за участю позивача ОСОБА_1А, та представника позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України та Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, ОСОБА_3, про скасування рішення та державної реєстрації, ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України та Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, в якому спросить суд:
- скасувати рішення Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України № 20853474 від 22.04.2015 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на нерухоме майно (квартиру), що розташована за адресою: АДРЕСА_1;
- скасувати здійснену Реєстраційною службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області державну реєстрацію права власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору іпотеки № 2-4282 від 21.09.2013 на ім'я ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) та згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 20853474 від 22.04.2015.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2015 було відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду клопотання про вжиття заходів забезпечення позову на 22.12.2015 на 12 год. 00 хв.
Також, вказаною ухвалою суду було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, ОСОБА_3.
З метою інформування відповідача про дату, час та місце судового засідання, було здійснено телефонування до Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України за номером телефону (044)-233-65-10, який вказаний на офіційному веб-сайті зазначеного державного органу як засіб зв'язку з юридичною особою, проте за вищевказаним номером відповідач не відповідав, про що було складено акт від 21.09.2015. Інші засоби зв'язку з позивачем в позовній заяві не зазначені.
Третя особа, ОСОБА_3 не був сповіщений про дату, час та місце судового засідання, оскільки в матеріали позовної заяви не міститься інформації щодо засобів зв'язку з вказаною особою, про що було складено акт від 21.09.2015.
Представник Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується факсовими звітами про повідомлення та отримання копії ухвали суду від 21.12.2015, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив.
У судовому засіданні представник позивача надав пояснення щодо поданого клопотання.
Як вбачається з вказаного клопотання, позивач зазначив про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № 2-4282 від 21.09.2013, за умовам якого позивачем, з метою забезпечення основного зобов'язання за договором позики № 2-4281 від 21.09.2013 щодо повернення суми позики в розмірі 145 473, 00 грн., було передано в іпотеку нерухоме майно, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та яке на праві власності належало позивачу.
Позивач вказав на те, що в подальшому на підставі вищезазначеного договору іпотеки, Департаментом державної реєстрації Міністерства юстиції України було прийнято рішення № 20853474 від 22.04.2015 про державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_3, а Реєстраційною службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції було здійснено державну реєстрацію права власності на відповідне нерухоме майно за вказаною особою, внаслідок чого, на думку позивача, вона була незаконно позбавлена права власності на відповідне нерухоме майно.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначив про те, що ОСОБА_3 має на меті здійснити відчуження вказаного об'єкта нерухомого майна на користь третіх осіб, що на думку ОСОБА_1, призведе до порушення її прав та інтересів та унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення її позовних вимог.
Дослідивши зазначене клопотання, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу адміністративного судочинства Україна суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, враховуючи вищевказане, підставами для вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову є висновок суду про :
- наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі;
- те, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат;
- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову є існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до абз. 1 п. 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 р. № 2 встановлено, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Як вбачається зі змісту клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, позивач просить суд застосувати заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, з приводу чого суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3-4 ст. 117 Кодексу адміністративного судочинства України способами забезпечення позову є зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, чи його окремих положень, що оскаржуються або заборона вчиняти певні дії.
Пунктом 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 р. № 2 встановлено, що судам необхідно враховувати, що згідно з частинами третьою та четвертою статті 117 КАС України забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: 1) зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; 2) заборони вчиняти певні дії. Наведений перелік підстав забезпечення позову є вичерпним.
Отже, враховуючи вищевказані положення законодавства та позицію Вищого адміністративного суду України, суд дійшов висновку про те, що КАС України встановлений вичерпний перелік способів забезпечення позову, зокрема, зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, чи його окремих положень, що оскаржуються або заборона вчиняти певні дії. При цьому, КАС України не передбачає застосування будь-яких інших заходів забезпечення позову, крім тих, які передбачені в межах ст. 117 КАС України.
Суд звертає увагу позивача на те, що накладення арешту на нерухоме майно не належить до переліку способів забезпечення адміністративного позову, який встановлений ст.117 Кодексу адміністративного судочинства України, що в свою чергу, свідчить про неможливість його застосування.
Крім того, проаналізувавши зміст вищевказаного клопотання та матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про реальність намірів ОСОБА_3 вчиняти дії щодо розпорядженням вищезазначеним нерухомим майном, зокрема, шляхом його відчуження на користь третіх осіб.
Таким чином, позивачем не доведено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в даній адміністративній справі та неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
У судовому засіданні 22.12.2015 були оголошені вступна та резолютивна частини ухвали. Повний текст ухвали був складений та підписаний 23.12.2015.
Керуючись ст.117,118,160,165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову.
2. Копію ухвали надіслати (видати) особам, які беруть участь у справі.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Дудін С.О.