Справа №489/4943/15-ц 22.12.2015 22.12.2015
Провадження №22-ц/784/3060/15
Справа № 489/4943/15-ц
Провадження: № 22-ц/784/3060/15 Головуючий першої інстанції: Спінчевська Н.А.
Категорія: 5 Суддя-доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1
Іменем України
22 грудня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Кушніровій Т.Б.,
ОСОБА_2,
із секретарем судового засідання: Гавор В.Б.,
за участі позивача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до Миколаївської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
У липні 2015 р. ОСОБА_3 звернулася з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності за набувальною давністю.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказувала, що житловий будинок № 77 по вул. Баштанській в м. Миколаєві на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 липня 1988 р. на праві спільної часткової власності (в рівних частках) належить їй та ОСОБА_4, ОСОБА_5
Посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_4 у 1986 р. забрала свої особисті речі, знялася з реєстрації у спірному будинку і виїхала у невідомомому напрямку, зв'язку з нею вони не мають, а вона з 2003 р. зареєстрована та безперервно мешкає у цьому житловому будинку та як власник 1/3 частки фактично добросовісно, відкрито, безперервно володіє та користується чужим майном, займаючи 2/3 частки житлового будинку, тобто свою та відповідача ОСОБА_4, а її брат відповідач ОСОБА_5 мешкає у своїй 1/3 частці житлового будинку і претензій до неї не має, просила суд визнати за нею право власності на 1/3 частку житлового будинку №77 по вул. Баштанській в м. Миколаєві за набувальною давністю.
Відповідач ОСОБА_5 подав до суду нотаріально посвідчену заяву про те, що не заперечує проти позову.
Від представника Миколаївської міської ради до суду надійшли письмові пояснення, в яких зазначається про відсутність законних підстав для задоволення позову.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2015 р. в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, вимогам матеріального та процесуального права і просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Першої Миколаївської державної нотаріальної контори 23 липня 1988 р., ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 належить по 1/3 частці кожному житлового будинку №77 по вул. Баштанській в м. Миколаєві.
Обґрунтовуючи вимоги свого позову, позивачка посилалася на те, що вона на протязі більше десяти років відкрито і безперервно користується 1/3 часткою будинку, що належить ОСОБА_4, що є підставою для визнання за нею права власності на цю частку будинку відповідно до положень ст. 344 ЦК України.
Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Таким чином для встановлення наявності передбачених законом підстав для набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю необхідно, щоб особа, яка посилається на таке, в силу положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України довела, що заволоділа майном добросовісно і при цьому її володіння є відкритим та безперервним протягом десяти років.
Як роз'яснено в пункті 9 постанови № 5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).
З наведеного можна зробити висновок, що встановлюючи, чи є володіння добросовісним, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.
Оскільки судом встановлено, що проживаючи у будинку, який на праві спільної часткової власності належить трьом особам, в тому числі позивачу, останній обізнаний, що власником 1/3 частини будинку є ОСОБА_4, а тому його володіння спірним майном не можна вважати добросовісним.
За таких обставин суд обґрунтовано відмовив у позові.
Доводи апеляційної скарги про те, що такий висновок суду є помилковим, оскільки суду слід було врахувати не лише обізнаність позивача про власника спірного майна, але й тривале на протязі 19 років невикористання цим власником майна, є хибним, оскільки ґрунтується на помилковому тлумаченні положень закону.
Також не заслуговую на увагу посилання в апеляційній скарзі на відсутність технічної можливості щодо поділу спірного будинку на три частини, оскільки такі обставини не мають правового значення для набуття права власності за набувальною давністю.
За такого колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Судді: