Провадження № 22-ц/774/9869/15 Справа № 202/1460/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Гайдук В.І.
Категорія 27
17 грудня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого Гайдук В.І.,
суддів Калиновського А.Б., Єлізаренко І.А.,
за участю секретаря Гулієва М.І.о.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську
апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2015 року
по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У лютому 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 та ПАТ «Акцент-Банк» заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що між ним та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № DNH4KP32650274 від 24 жовтня 2006 року, за умовами якого, банк надав, а ОСОБА_2 отримав у кредит грошові кошти в розмірі 2208,70 грн. зі сплатою 25,08% річних за користування кредитом та кінцевим строком погашення кредиту 24 квітня 2008 року. Зобов'язання ОСОБА_2 за кредитним договором було забезпечено порукою на підставі договору поруки, укладеного між позивачем та іншим відповідачем.
Свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_2 належним чином не виконав, у зв'язку з чим, станом на 23 жовтня 2013 року, виникла заборгованість у розмірі 33236,12 грн., яку позивач просив стягнути наступним чином: 23236,12 грн. з ОСОБА_2 одноособово та 10000 грн. солідарно з обох відповідачів, а також покласти на ОСОБА_2 судові витрати по справі (а.с. 2-3).
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2015 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено (а.с. 67-68).
В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення, неповне з'ясування судом обставин у справі, у зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі (а.с. 90).
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Проте погодитись з такими висновками суду не можна.
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.
Дана позиція підтверджується судовою практикою, зокрема, дане питання висвітлене Постанові Верховного суду України у справі № 6-126цс13 від 20.11.2013 року.
Про це зазначено також і у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №7 від 7 лютого 2014 року «Про внесення змін і доповнень до постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».
Таким чином, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні заяви відповідачів про застосування строків позовної давності, відмова у задоволенні позову з цих підстав є невірною.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № DNH4KP32650274 від 24 жовтня 2006 року, за умовами якого позивач зобов'язався надати кредит у сумі 2208,70 грн. на термін до 24 квітня 2008 року, а відповідач зобов'язався повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у встановленому договором розмірі та строки (а.с. 8).
20 жовтня 2010 року між відповідачем ПАТ «Акцент-Банк» та позивачем був укладений договір поруки № 167, за умовами якого ПАТ «Акцент-Банк» зобов'язалось відповідати перед позивачем за виконання ОСОБА_2 своїх обов'язків за кредитним договором № DNH4KP32650274 від 24 жовтня 2006 року, що підтверджується копією зазначеного договору та додатку до нього (а.с. 6-7).
Згідно до наявного в матеріалах справи розрахунку станом на 23 жовтня 2013 року заборгованість за кредитним договором № DNH4KP32650274 від 24 жовтня 2006 року склала - 33236,12 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 2208,70 грн.; заборгованість за відсотками - 10425,25 грн.; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитом - 18543,31 грн., а також штраф (фіксована частина) - 500 грн. та штраф (процентна складова) - 1558,86 грн.(а.с. 4-5).
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно застосовуються.
Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт того, що у ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «Приватбанк» існує заборгованість, яка ним добровільно не сплачується, а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, колегія суддів, дійшла висновку про її стягнення.
Вирішуючи питання про розмір такої заборгованості, судова колегія виходить із її розрахунку, наданого банком, однак вважає за можливе зменшити розмір пені, як її складової частини, виходячи з наступного.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.
Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Таким чином, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір пені з 18543,31 грн. до 2200,00 грн.
При цьому, не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення сум штрафу відповідно до п.6.3 Умов надання споживчого кредиту, оскільки, відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Отже, сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачів буде становити 14833,95 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 2208,70 грн.; заборгованість за відсотками - 10425,25 грн.; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитом - 2200,00 грн.
Враховуючи викладене, колегія судів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання судових витрат, судова колегія вважає, що судовий збір, який був сплачений позивачем під час розгляду справи судами необхідно стягнути з відповідачів пропорційно до задоволених вимог в сумі 697,96 грн. (332,36 грн. + 365,60 грн.) .
Щодо вимог позивача про стягнення витрат на юридичну допомогу в сумі 3200 грн., то враховуючи, що матеріалами справи такі витрати не підтверджено, підстави для задоволення позовних вимог в цій частині - відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2015 року - скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №DNH4KP32650274 від 24 жовтня 2006 року станом на 23 жовтня 2013 року, яка становить 14833,95 грн. та включає: заборгованість за кредитом - 2208,70 грн.; заборгованість за відсотками - 10425,25 грн.; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитом - 2200,00 грн., наступним чином:
- з ОСОБА_2 (55200, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) - 4833,95 грн.;
- солідарно з ОСОБА_2 (55200, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) та публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (49074, м.Дніпропетровськ, вул. Батумська, 11, код 14360080) - 10000 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (55200, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) та публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (49074, м.Дніпропетровськ, вул. Батумська, 11, код 14360080) на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» у рахунок відшкодування судових витрат по 348,98 грн. з кожного.
Рішення набирає законної сили з моменту оголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: