16 грудня 2015 р.Справа № 816/4207/15
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді: Курило Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
за участю секретаря судового засідання - Дудки О. А.,
представника позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2015р. по справі № 816/4207/15
за позовом ОСОБА_2
до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
про визнання протиправною та скасування постанови,
09.09.2015 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову по ВП № 46724445 від 28.07.2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2015 року закрито провадження у справі № 816/4207/15 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови.
Роз'яснено позивачу право на звернення з цим позовом до місцевого загального суду в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до Полтавського окружного адміністративного суду.
Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримала, просила оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В судове засідання суду апеляційної інстанції представник відповідача не прибув, про дату, час і місце судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином.
Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 04.03.2015 р. постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 554/14738/2013 від 16.02.2015 р. з примусового виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави, відповідно до якого в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 482Т-99 від 25.03.2008 р., укладеним між публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_4 в розмірі 1794481(один мільйон сімсот дев'яносто чотири тисячі чотириста вісімдесят один) доларів 49 (сорок дев'ять) центів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 14343290 (чотирнадцять мільйонів триста сорок три тисячі двісті дев'яносто) грн. 55 (п'ятдесят п'ять) коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення (магазин), загальною площею 791,6 м. кв. за адресою - м. Полтава, вул. Ст. Фронту, буд. №7, що належить на праві власності ОСОБА_2, мешкає - м. Полтава, вул. 1 100 - річчя ПолтавиАДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження та запропоновано боржнику виконати його самостійно в семиденний строк ( а.с.43).
У зв'язку з невиконанням в добровільному порядку у наданий строк боржником судового рішення головним державним виконавцем 28.07.2015 р. винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору по ВП № 46724445 з виконання виконавчого листа № 554/14738/2013, виданого 16.02.2015 року Октябрським районним судом м. Полтави про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 1434329,05 грн. (а.с. 9-10).
Не погодившись з постановою про стягнення з боржника виконавчого збору по ВП № 46724445 від 28.07.2015 р., позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Закриваючи провадження у праві, суд першої інстанції виходив з того, що цей спір належить до цивільної юрисдикції, у зв'язку з чим підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією України чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Згідно з частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розум6ного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (реєстраційний номер у ЄДРСР 46701986), прийнятій колегією суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України.
Згідно з ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Розділом VІІ Цивільного процесуального кодексу України визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, тому такі спори не належать до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до частини 1 статті 383 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Як правомірно враховано судом першої інстанції, до цивільної юрисдикції належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час виконання рішень, ухвалених загальними судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Таким чином, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час виконання рішень, ухвалених загальними судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Отже, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, прийняв рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2015 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - позивача у справі.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2015р. по справі № 816/4207/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя ОСОБА_5
Судді ОСОБА_6 ОСОБА_7
Повний текст ухвали виготовлений 22.12.2015 р.