Справа № 236/3446/15-ц
22 грудня 2015 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді - Шавиріної Л.П.
секретаря - Снігирьової О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Красний Лиман за участю сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, суд
27 листопада 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення аліментів на його утримання у зв'язку з продовженням навчання у розмірі ? частини доходу відповідача щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до 30 червня 2016 року, котрий в судовому засіданні змінив, просив стягнути аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн. щомісячно, просив його задовольнити. При цьому позивач посилалася на те, що він являється сином відповідача і після досягнення повноліття продовжує навчання у Слов»янському професійному машинобудівному ліцеї з 02.09.2013 року по 30.06.2016 року. Його матір являється одинокою матір»ю, в даний час перебуває у шлюбі з ОСОБА_3, який не являється його батьком, проживає разом з чоловіком, бабусею та 4-ма неповнолітніми дітьми. Матір отримує соціальну допомогу по догляду за дитиною-інвалідом, як матір одиначка, у зв»язку з народженням дитини та аліменти. Йому також відомо, що інколи вона працює, але на яких умовах і де він не знає. Вказує на те, що самостійного доходу відповідач не має, а існує за рахунок соціальних виплат на дітей. У зв»язку з тим, що між ним та відповідачем зникло порозуміння, він проживає окремо, перебуває на утриманні сторонніх осіб, відповідач в добровільному порядку аліменти на його утримання у зв»язку з продовженням навчання не виплачує, іншу допомогу йому не надає. Він несе витрати на проїзд до місця навчання, придбання продуктів харчування, предметів одягу та взуття, отримує стипендію біля 300 грн. в місяць. Інших доходів позивач не має. Тому вважає, що відповідач має можливість сплачувати аліменти в період його навчання у розмірі 1000,0 грн. щомісячно на його утримання.
Відповідач позов не визнала, заперечувала проти його задоволення, і вказала, що вона ніде не працює, перебуває у відпустці по догляду за новонародженою дитиною до досягнення трирічного віку. А також вказала, що окрім позивача має ще 4-х неповнолітніх дітей - 2003,2009,2012 та ІНФОРМАЦІЯ_1. Один із синів являється інвалідом і вона отримує допомогу на його утримання та догляд. А також отримує допомогу на неповнолітнього сина як матір одиначка та допомогу на двох дітей у зв»язку з народженням. До досягнення позивачем повноліття вона отримувала і на нього допомогу як матір одиначка. Але у зв»язку з досягненням позивачем повноліття така допомога не виплачується і до теперішнього часу їй не переоформлена. Якщо така допомога буде переоформлена вона як і раніше буде добровільно віддавати таку позивачу. На 4 дитину відповідно до рішення суду стягнуто аліменти з її батька, які вона практично не отримує. Тому, враховуючи те, що власних доходів вона не має, як і не має можливості надавати позивачу допомогу добровільно, просила відмовити у задоволенні позову.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані сторонами докази, судом встановлено наступні факти, та відповідні їм правовідносини.
Позивач ОСОБА_1 являється сином відповідача(а.с.7).
Позивач являється учнем Слов»янського професійного машинобудівного ліцею і продовжує навчання на денній бюджетній формі навчання з 02.09.2013 року по 30.06.2016 року, та отримує стипендію у розмірі 329,0 грн. на місяць(а.с.6,18).
Відповідач перебувала у шлюбі з ОСОБА_4, який розірвано 13.12.2000 року, після чого 14.12.2012 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_5В.(а.с.21,22).
Відповідач ОСОБА_6 не працює, перебуває у відпустці по догляду за двома новонародженими дітьми, має чотирьох малолітніх дітей - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2,, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, та отримує соціальну допомогу як матір одиначка у розмірі 436,50 грн. на одну дитину, на дитину-інваліда у розмірі 1479,30 грн. та у зв»язку з народженням 2-х дітей у розмірі 2876,81 грн. на місяць(а.с.23-30). Крім того, на підставі рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 18.04.2008 року № 2-621/08 на користь відповідача стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7, які боржник сплачує нерегулярно(а.с.31-32).
Позивач проживає окремо від відповідача з травня місяця 2012 року у сторонніх осіб(а.с.19).
Після досягнення позивачем повноліття та продовження навчання позивач перебуває на утриманні сторонніх осіб, відповідач добровільно матеріальну допомогу не надає, чого не заперечували сторони.
Відповідно до ст.199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Згідно до ст.ст.182,200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітню дитину у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням стану здоров'я та матеріального становища позивача та відповідача, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина та можливість надання утримання другим з батьків.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 року № 80-УШ в редакції Закону України від 17.09.2015 року встановлено з 01.09.2015 року прожитковий мінімум для працездатних осіб в сумі 1378 грн. в місяць.
Відповідно до ст.ст.11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
При винесення рішення відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достовірність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані сторонами докази, суд відповідно до пояснень сторін та письмових доказів встановив, що дійсно позивач проживає та навчається в іншому адміністративному району за місцем перебування навчального закладу(а.с.6), має власні щомісячні доходи, які складаються із стипендії у розмірі 329,0 грн. на місяць, та являються нижчими за встановлений ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 року № 80-УШ в редакції Закону України від 17.09.2015 року, прожитковий мінімум для працездатних осіб(а.с.18).
Тобто судом встановлено, що позивач матеріально не забезпечений.
Жодних доказів на підтвердження того, що позивач несе додаткові витрати на проїзд, проживання, ОСОБА_1 суду не надав.
Але відповідно до п. 20 постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Незважаючи на те, що відповідач отримує щомісяця соціальну допомогу на утримання 4-х неповнолітніх дітей та дитину-інваліда у сумі 4792,51 грн.(436,5+1479,3+2876,81), позивач являється сином відповідача, досяг віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років, продовжує навчання і потребує у зв'язку з цим матеріальної допомоги, суд вважає, що відсутня обов»язкова сукупність всіх юридичних фактів, необхідних для задоволення позову, бо у відповідача відсутня наявність можливості надавати допомогу позивачу.
До такого висновку суд приходить у зв»язку з тим, що надані сторонами докази свідчать про те, що відповідач ніде не працює, власних доходів не має, а існує лише за рахунок соціальних виплат, звернення стягнення на які відповідно до п.7,8,9 ч.1 ст.73 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року заборонено.
В той же час надані сторонами докази, свідчать про те, що позивач повнолітній, працездатний, інвалідом не являється, учбовим процесом зайнятий незначний проміжок часу, тому за бажання, має можливість і необхідність самостійно застосовувати заходи до отримання власних доходів на забезпечення своїх потреб.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до ст.ст. 4,5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року при зверненні до суду позивача було звільнено від сплати судового збору, який відповідно до ст.. 88 ЦПК України за результатами розгляду справи, у зв»язку з залишенням позову без задоволення, компенсації не підлягає і його слід віднести на рахунок держави.
Керуючись ст. 4,5 Закону України «Про судовий збір», ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження», ст.182,199,200 СК України, ст.ст.10,11,60,88,212-214 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, залишити без задоволення у зв»язку з відсутністю підстав.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Краснолиманський міський суд в 10-денний строк з дня його проголошення.
Суддя