Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" грудня 2015 р.Справа № 922/5974/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
при секретарі судового засідання Шевляковій К.М.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ
до ФОП ОСОБА_1, м. Лозова
про стягнення 291115,90 грн.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився,
У листопаді 2015 року до господарського суду Харківської області з позовом до ФОП ОСОБА_1. (далі - відповідач) звернулось ТОВ "Порше лізинг Україна" (далі - позивач). У позові останні просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Договором про фінансовий лізинг №00008699 від 08.10.2013 року у вигляді реальних збитків у розмірі 86146,13 грн. та упущеної вигоди у розмірі 204969,77 грн., що разом становить 291115,90 грн. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 11.11.2015 року було порушено провадження у справі та її розгляд був призначений на 23.11.2015 року об 11:15 год. Ухвалою суду від 23.11.2015 року розгляд справи був відкладений до 14.12.2015 року до 12:00 год.
14.12.2015 року до суду від позивача надійшла заява в якій він просить суд розглядати справу без участі представника позивача у судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що відповідно до статті 22 ГПК України, брати участь в судовому засіданні є правом сторони, а не обов'язком, а участь позивача у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про можливість задоволення заяви позивача про розгляд справи без участі його представника в судовому засіданні.
Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, наявною у матеріалах справи. Проте ухвали суду повернуті без вручення адресатові з позначкою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".
Як роз'яснено у п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 року № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі. Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для чергового відкладення розгляду справи.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Як встановлено судом, 08.10.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (надалі за текстом - "Позивач") та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі за текстом - "Відповідач") був укладений Договір про фінансовий лізинг №00008699 від 08.10.2013 року (надалі за текстом - "Договір"), відповідно до якого Позивач зобов'язався передати у розпорядження Відповідача транспортний засіб типу VW Golf VII 2.0 TDІ 2013 року виробництва, шасі НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_1 (надалі за текстом - "Об'єкт лізингу"), а Відповідач зобов'язався прийняти Об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі за текстом - "План відшкодування"), що становить невід'ємну частину Договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 35 000,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 5 250,00 доларів США.
Відповідач, відповідно до положень п. 6.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (надалі за текстом - "Умови лізингу"), що становлять невід'ємну частину Договору, зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування.
Відповідно до п. 6.5. Умов лізингу щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений Позивачем, не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі за текстом - "План відшкодування").
Відповідно до п. 8.3.2. Умов лізингу якщо Відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) Лізингового платежу, при цьому якщо прострочення Лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, Позивач має право розірвати Договір і витребувати Об'єкт лізингу від Відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.
Відповідно до п. 12.9. Умов лізингу у разі дострокового припинення Договору з боку Позивача, Відповідач зобов'язувався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження Позивача, якщо інша адреса не вказана Позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.
Згідно із п. 13.1. Умов лізингу якщо Відповідач відмовляється від повернення або затримує повернення Об'єкту лізингу, Позивач має право вилучити Об'єкт лізингу без попередньої згоди Відповідача. При цьому, на підставі п. 13.6. Умов лізингу, Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу всі та будь-які витрати, пов'язані із вилученням Об'єкту лізингу.
У випадку прострочення платежів за Договором, згідно із п. 8.2. Умов лізингу до Відповідача застосовуються наступні санкції:
- пеня у розмірі 10% річних від вчасно не сплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати Платежу;
- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Позивачем: еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу;
- компенсація будь-яких витрат, понесених Позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених Відповідачем відповідно до Договору.
В силу ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Як вказує позивач у позові, починаючи з лютого 2014 року, Відповідач почав систематично порушувати умови Договору щодо сплати щомісячних платежів, сплачуючи їх з порушенням встановлених строків, а з липня 2014 року взагалі припинив виконувати свої зобов'язання за Договором.
Відповідно до п. 12.6.1. Умов Договору, Позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір та право на повернення Об'єкту лізингу у разі, якщо Відповідач не сплатив 1 (один) наступний Лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.
Відповідно до п. 8.3. та 8.3.1. Умов Договору, якщо Відповідач прострочить виплату Лізингового платежу протягом більш ніж 10 (десять) робочих днів, Позивач має право надіслати Відповідачу першу платіжну вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо Відповідач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту першої вимоги, Позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку якщо Відповідач не здійснить оплату у вказаний термін, Позивач має право направити Відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від Договору в односторонньому порядку, за п. 12.6.1. Договору. Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що Відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим Договором.
Таким чином, Позивачем, у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за Договором, були надіслані такі нагадування про несплату: перше нагадування про несплату від 03.07.2014 року; друге нагадування про несплату від 17.07.2014 року; третє нагадування про несплату від 04.08.1014 року; третє нагадування про несплату від 15.08.1014 року; третє нагадування про несплату від 04.09.1014 року.
Разом з третім нагадуванням Відповідачу було направлено Вимогу про сплату заборгованості за Договором, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору вих. № 00008699 від 04.09.2014 року (далі за текстом - "Вимога"). Зазначена вимога була отримана Відповідачем 08.09.2014 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0430600502624
Відповідно до п. 12.7. Умов лізингу, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від Договору, визначається Позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Відповідно до п. 12.9. Договору, у разі дострокового припинення Договору з боку Позивача, Відповідач зобов'язався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу Позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги Позивача про таке повернення. Крім того, відповідно до Вимоги Відповідачу встановлено обов'язок погасити заборгованість протягом 3 (трьох) днів з дня отримання Вимоги.
Оскільки Вимога була отримана Відповідачем 08.09.2014 року, то датою припинення Договору є 22.09.2014 року, останнім днем повернення Об'єкту лізингу було 22.09.2014 року, останнім днем сплати заборгованості - 11.09.2014 року.
Втім, Об'єкт лізингу в зазначений строк Відповідачем повернуто не було, зобов'язання з оплати заборгованості за Договором не виконані.
Позивач просить суд стягнути з відповідача упущену вигоду у загальному розмірі 204969,77 грн., яка складається з 65041,18 грн. - різниця між вартістю Об'єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та 139928,59 грн. - несплачені щомісячні платежі за фактичний час користування Об'єктом лізингу.
Відповідно до п.12.9 Договору у разі дострокового повернення закінчення лізингу/розірвання контракту відповідно до п.12 контракту відмови Лізингоодержувача придбати Об'єкт лізингу як передбачено п.4.2., а також якщо Позивач вимагає повернення Об'єкта лізингу відповідно до інших умов контракту Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому стані за адресою місцезнаходження позивача. У це же строк Лізингоодержувач сплачує Позивачу будь-яку різницю між вартістю Об'єкта лізингу (тобто сумою коштів, що були фактично отримані позивачем у результаті продажу Об'єкта лізингу або якщо Об'єкт лізингу залишився у власності Позивача, ринковою вартістю Об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства), та лізинговими платежами, що залишилися не сплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, що залишилися несплаченими Лізингоодержувачем відповідно до Контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Позивача та має бути відшкодованою Лізингодавцю Лізингоодержувачем. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишаються чинними ідо моменту його виконання Лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу.
Позивач уклав з ТОВ "ФОЛЬКСВАГЕН ЦЕНТР КРИВИЙ РІГ" Договір купівлі-продажу/поставки бувшого у використанні автомобіля, відповідно до якого Позивач відчужив транспортний засіб типу VW Golf VII 2.0 ТDI 2013 року виробництва, шасі № WVWZZZAUZEW090654, двигун № СRV 010942, який є Об'єктом лізингу, вартістю 485 550,00 грн.
В результаті продажу Об'єкта лізингу залишилася невиплаченою різниця вартості Об'єкта лізингу, яка становить 65041,81 грн., що підтверджується рахунком-фактурою №00301626 від 08.10.2015 року.
Відповідно до п.6.18. Договору Сторони погоджуються, що у випадку розірвання Договору/відмови від Договору за ініціативою Позивача відповідно до пункту 12 Договору Лізинговий платіж буде вважатися платою за користування Об'єктом лізингу.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.
Приписами ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.
За змістом ст. 623 ЦК України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.
Отже, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України від 30.05.2006 р. у справі №42/266-6/492).
При цьому відповідно до частини 4 статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
У даній справі позивач кваліфікує як збитки несплачені відповідачем грошові кошти за користування Об'єктом лізингу у розмірі 139928,59 грн., що не є збитками, в тому числі упущеною вигодою, у розумінні ст. 22 ЦК України та свідчить про обрання невірного способу захисту.
Між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини на підставі укладеного між ними договору і дії сторін щодо невиконання певних обов'язків не є прямими збитками, а можуть завдавати шкоди, або призводити до неотримання доходів лише в причинно-наслідковому зв'язку з іншими обставинами, як то неотримання позивачем доходу внаслідок таких дій за іншими договорами, укладеними з іншими суб'єктами господарювання. Так, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. Доказів проведення таких дій позивачем до суду не надано.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків (упущеної вигоди) в розмірі 139928,59 грн. є неправомірними і такими, що не підлягають задоволенню. Позовні вимоги про стягнення упущеної вигоди у розмірі 65041,18 грн. є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача реальних збитків в розмірі 86146,13 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з п. п. 3, 4, 6 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право: відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.
Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності.
Відповідно до положень статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.
За умовами п.13.5. Контракту Лізингоодержувач відшкодовує будь-які витрати, понесені Порше Лізинг Україна у зв'язку з вилученням (повернення) Об'єкта лізингу, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги, пов'язані з вилученням Об'єкту лізингу.
Згідно п. 8.6. Умов лізингу встановлено, що будь-які збитки заподіяні невиконанням або не належним виконанням Стороною своїх зобов'язань за Контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені Контрактом штрафні санкції.
Отже, враховуючи неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за Договором та повернути Об'єкт лізингу, який є власністю Позивача, та враховуючи спеціалізацію на ринку Позивач з метою забезпечення виконання зобов'язань за Договором змушений був звернутись до спеціалізованих організацій: ТОВ "Орум", ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" та ТОВ "Юридична фірма Вернер" з метою надання послуг зі сплати заборгованості, вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження та супроводження повернення Об'єкту лізингу.
В обґрунтування цієї позовної вимоги Позивач надав суду копії відповідних договорів, акті приймання-передачі виконаних робіт та послуг, копії платіжних документів.
Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача реальних збитків у розмірі 86146,13 грн. суд вважає необґрунтованими, недоведеними та не підлягаючими задоволенню повністю, оскільки: по-перше, ця сума складається з якихось витрат, та податку на додану вартість; по-друге, податки не можуть вважатися збитками; по-третє, позивач не надав доказів необхідності понесення цих витрат для відновлення свого порушеного права.
Крім того, оскільки повернення об'єкта лізингу, згідно п. 13.6. Загальних умов, відбувалося у примусовому порядку, відповідно до вчиненого виконавчого напису нотаріуса, таке вилучення регулюється приписами Закону України "Про виконавче провадження", що виключає залучення третіх осіб для вчинення цих дій.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчі написи нотаріусів підлягають виконанню державною виконавчою службою.
Статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір. Так, про наведене повідомлено боржника у п. 3 постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.04.2015 року.
Зазначене також вказує на безпідставність вимог позивача в частині стягнення витрат, сплачених ним третім особам за вчинення останніми дій по вилученню Об'єкту лізингу.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 65041,18 грн. В решті позовних вимог суд відмовляє.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, пр-т. Павла Тичини, 1-В, офіс В, код ЄДРПОУ 35571472) - 65041,18 грн. збитків (упущеної вигоди) та 975,62 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення, відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 21.12.2015 р.
Суддя О.В. Погорелова