ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.12.2015Справа №910/28938/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 1"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар-Індустрія"
про стягнення 17 661,48 грн.
Суддя Турчин С.О.
Представники сторін:
від позивача: Зайцев І.Є. (довіреність № 292/01 від 21.07.2015)
від відповідача: Конюшок А.В., Цурка Н.О. (довіреність № 18 від 10.02.2014)
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 1" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар-Індустрія" про стягнення 17 661,48 грн., з яких 7608,20 грн. - основного боргу, 5399,36 грн. інфляційних втрат, 362,29 грн. - 3% річних, 4 291,62 грн. - пені.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 13.03.2009 р., а також договору про виконання робіт з вивезення та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2015 р. порушено провадження у справі № 910/28938/15, розгляд справи призначено на 03.12.2015 р.
У судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по справі.
Представник відповідача надав документи для долучення до матеріалів справи, а також відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що рахунків на оплату комунальних послуг не отримував, відповідач оплатив суму основного боргу після звернення позивача з позовом до суду. Враховуючи наведене, відповідач просить припинити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу, у решті позовних вимог про стягнення неустойки та сум за прострочення виконання грошових зобов'язань відмовити, оскільки до звернення з позовом до суду відповідач не отримував рахунків на оплату.
У судовому засіданні 03.12.2012 р. оголошено перерву до 17.12.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
16.12.2015 р. через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі, у яких останній зазначає, що рахунки-фактури виставлялися відповідачу за його місцезнаходженням шляхом безпосереднього вручення представникам відповідача. За твердженням позивача, відповідач свідомо не сплачував за житлово-комунальні послуги за період з 01.01.2014 р. по 31.05.2014 р.
Від відповідача 16.12.2015 р. через канцелярію суду надійшли додаткові письмові пояснення та клопотання про застосування строків позовної давності.
У письмових пояснення відповідач зазначає, що долучені до матеріалів справи Акти про відмову підписати акти надання житлово-комунальних послуг не є належними доказами, оскільки у них не зазначено особу відповідача, деякі з актів складені у вихідні дні. Також відповідач просить застосувати строки позовної давності до вимог про стягнення пені.
У судовому засіданні 17.12.2015 р. представник позивача підтримав позовні вимог в частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат. Не заперечив проти факту погашення відповідачем суми основного боргу у розмір 7 608,20 грн.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.
Враховуючи те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 17.12.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
19.03.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 1» (далі - підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стар-Індустрія" (далі - споживач) укладено договір на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території (далі - договір 1), предметом якого є забезпечення підприємством обслуговування та поточного ремонту житлового будинку та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Ковпака, 17, н.п. №86 заг. площею 163,7 кв. м. яке займає споживач на підставі договору оренди (п.1.1. договору 1).
Відповідно до п. 2.1.1, 2.1.2 договору 1, підприємство зобов'язується забезпечити виконання всього комплексу робіт по утриманню будинку, прибудинкової території та створення необхідних умов у виробничих потребах споживача, а також забезпечити надання споживачу комунальних послуг.
Згідно з п. 2.2.4 договору 1, споживач зобов'язується сплачувати фактичну вартість отриманих експлуатаційних та комунальних послуг.
Вартість комунальних послуг встановлюється в залежності від фактичних витрат (пропорційно займаній площі). Платежі за утримання будинку, прибудинкової території та експлуатаційні витрати, вносяться на рахунок підприємства до 20 числа наступного за звітним місяцем, відповідно до рахунків, які підприємство повинно надіслати користувачу до 15 числа місяця, наступного за звітним (п. 3.1. договору 1).
Згідно з положеннями п.3.2. договору 1, підставою для проведення розрахунків за послуги є рахунок-фактура, виставлений підприємством не пізніше ніж за 5 банківських дня до закінчення строку оплати. В разі, якщо відповідний рахунок-фактура своєчасно не одержаний користувачем, строк проведення розрахунку за послугу продовжується на відповідну кількість днів затримки надання такого рахунку-фактури користувачем.
Відповідно до п. 3.4. договору 1, споживач зобов'язаний щомісяця звертатися до підприємства для отримання рахунків по сплаті експлуатаційних, комунальних та інших послуг.
01.09.2009 р. між сторонами укладено Додаткову угоду про внесення змін та доповнень до договору на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, відповідно до якої сторони погодили доповнити п. 2.2.15 договору 1 та включити до обов'язків споживача укладення з підприємством договору про виконання робіт з вивезення та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ).
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 1» (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар-Індустрія» (далі - замовник) укладено договір про виконання робіт з вивезення та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) (далі - договір 2), за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати роботи по перевезенню та знешкодженню твердих побутових відходів, відповідно до адреси об'єктів і періодичності вивезення, заявленої при складанні договору, а замовник зобов'язується оплатити роботу в порядку і строки, передбачені цим договором (п.1.1. договору 2).
Вартість послуг по вивезенню та знешкодженню ТПВ визначається згідно з чинними тарифами, затвердженими органами державної виконавчої влади, в обсязі 45,00 грн. за 1 м.куб. з ПДВ. Оплата виконаних робіт за цим договором здійснюється замовником до 10 числа поточного місяця на підставі рахунка-фактури виконавця шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок останнього (п.4.2., п.4.3. договору 2).
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 7608,20 грн., яка утворилася за період з 01.01.2014 по 31.05.2015 на підставі договору 1 та договору 2, а також 5 399,36 грн. інфляційних втрат, 362,29 грн. 3% річних та 4 291,62 грн. пені у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Так, предметом договору 1 від 19.03.2009 є забезпечення підприємством обслуговування та поточного ремонту житлового будинку та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Ковпака 17, Н.П. № 86 заг. площею 163, 7 кв.м., яке займає споживач на підставі договору оренди.
Предметом договору 2 є виконання робіт по перевезенню та знешкодженню твердих побутових відходів.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Так, відповідно до п.3.1. та 3.2. договору 1 від 19.03.2009 вартість комунальних послуг встановлюється в залежності від фактичних витрат (пропорційно займаній площі); платежі за утримання будинку, прибудинкової території, експлуатаційні витрати, вносяться на рахунок підприємства до 20 числа наступного за звітним місяцем, відповідно до рахунків, які підприємство повинно надіслати користувачу до 15 числа місяця, наступного за звітним. Підставою для проведення розрахунків за послуги є рахунок-фактура, виставлений підприємством не пізніше ніж за п'ять банківських днів до закінчення строку оплати; в разі якщо відповідний рахунок-фактура своєчасно не одержаний користувачем, строк проведення розрахунку за послугу продовжується на відповідну кількість днів затримки надання такого рахунку-фактури користувачем.
Відповідно до п. 4.3 договору 2, оплата виконаних робіт здійснюється замовником до 10 числа поточного місяця на підставі рахунка-фактури виконавця шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок останнього.
За твердженням позивача, за період з 01.01.2014 р. по 31.05.2014 р. відповідач відмовлявся отримувати рахунки-фактури та підписувати акти наданих послуг, на підтвердження чого позивачем надані акти про відмову підписати акт надання житлово-комунальних послуг від 03.02.2014 р., 09.03.2014 р., 01.04.2014 р., 01.05.2014 р., 04.06.2014 р.
Відповідач, в свою чергу, заперечує факт отримання від відповідача рахунків-факту за період з 01.01.2014 по 31.05.2014 р.
У відповідності з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:
- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;
- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Дослідивши умови укладених між сторонами договорів (п. 3.1,3.2 договору 1 та п. 4.3 договору 2) суд дійшов висновку, що обов'язок відповідача оплатити отримані послуги залежить від обов'язку позивача надіслати (виставити) відповідні рахунки на оплату відповідачу.
Судом встановлено, що після звернення із даним позовом до суду відповідач згідно платіжного доручення № 975 від 25.11.2015 р. на суму 7 608,20 грн. сплатив суму основного боргу. Вказаний факт також підтверджений позивачем у судовому засіданні 17.12.2015 р., що відображено у протоколі судового засідання.
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи те, що сума заборгованості у розмірі 7 608,20 грн. сплачена відповідачем після порушення провадження у справі, суд припиняє провадження у справі №910/28938/15 в цій частині позовних вимог, у зв'язку з, відсутністю предмету спору.
Позивачем також заявлено до стягнення 5 399,36 грн. інфляційних втрат, 362,29 грн. 3% річних та 4 291,62 грн. пені.
Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій визначена Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", у ст. 1 якого установлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності
- сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території;
- за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
Таким чином, відповідальність за несвоєчасне внесення плати за надані комунальні послуги передбачена на законодавчому рівні спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають при несвоєчасному внесенні плати за комунальні послуги суб'єктами підприємницької діяльності.
У відповідності до положень статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, умовами укладеного між сторонами договору 1 від 19.03.2009, сторони погодили, що підставою для проведення розрахунків за послуги є рахунок-фактура, виставлений підприємством не пізніше ніж за п'ять банківських днів до закінчення строку оплати; в разі якщо відповідний рахунок-фактура своєчасно не одержаний користувачем, строк проведення розрахунку за послугу продовжується на відповідну кількість днів затримки надання такого рахунку-фактури користувачем.
Умовами п. 4.3 договору 2 сторони також погодили оплату виконаних робіт на підставі рахунку-фактури.
Тобто, погодивши умови договору 1 та договору 2, сторони дійшли згоди, що обов'язок відповідача з оплати наданих позивачем послуг виникає лише після отримання відповідного рахунку-факту, виставлення якого є обов'язком позивача.
На підтвердження виставлення відповідачу рахунків-фактур на оплату наданих послуг позивачем надані акти про відмову підписати акт надання житлово-комунальних послуг від 03.02.2014 р., 09.03.2014 р., 01.04.2014 р., 01.05.2014 р., 04.06.2014 р.
Зі змісту зазначених актів вбачається, що позивачем були вручені відповідачу рахунки на оплату послуг, однак відповідач відмовився від підписання зазначених актів.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що вказані акти про відмову підписати акт надання житлово-комунальних послуг не можуть бути належними доказами вручення відповідачу рахунків на оплату наданих послуг з огляду на те, що зазначені акти не місять жодної інформації про те, кому з представників відповідача вони надавалися, та яка особа відповідача відмовилася від прийняття рахунків та підписання актів. Більше того, суд також приймає до уваги той факт, що Акт від 01.05.2015 р. складений у неробочий день, що унеможливлює виставлення зазначеного акту представнику відповідача.
Матеріали справи не містять доказів направлення позивачем відповідачу рахунків-фактури на оплату наданих послуг.
Таким чином, на день звернення із даним позовом до суду, у ТОВ "Стар-Індустрія" були відсутні підстави для здійснення перерахування грошових коштів у рахунок оплати наданих послуг.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку до звернення позивача з даним позовом до суду відповідач не був обізнаний про наявність грошового зобов'язання перед позивачем, а тому суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим у задоволенні вказаних вимог слід відмовити.
Що стосується клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені, то суд зазначає наступне.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Відповідно до п.2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Враховуючи, що позовні вимоги позивача про стягнення пені визнані судом необґрунтованими, підстави для розгляду зазначеної вище заяви відповідача відсутні.
Оскільки у задоволенні вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат судом відмовлено, то відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати в цій частині покладаються на позивача.
Також суд зазначає, що положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Однак, оскільки відповідачем сплачено основний борг після порушення провадження у справі, а під час розгляду спору судом встановлено відсутність неправомірних дій з боку відповідача, то суд не покладає судові витрати в частині припинення провадження на відповідача.
Як передбачено ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення судового збору з бюджету, а також можуть бути розв'язані питання про стягнення штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу.
Згідно із п. 5.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", статтею 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Оскільки позивачем не подано відповідного клопотання про повернення сплаченого судового збору, то сума судового збору, сплачена за позовну вимогу про стягнення основного боргу позивачу не повертається.
Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Провадження у справі № 910/28938/15 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 7 608,20 грн., на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, припинити.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 22.12.2015 р.
Суддя
С.О. Турчин