22 грудня 2015 р. м. Чернівці Справа № 824/2395/15-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дембіцького П.Д., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання дій протиправними,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, до компетенції якого чинним законодавством віднесено повноваження щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
Позивач 02.09.2015 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області із заявою щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, розташованої у с. Мигово, Вижницького району Чернівецької області.
На вказане звернення, відповідачем надано відповідь, згідно якої позивачу відмовлено в задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 2,0 га, розташованої у с. Мигово, Вижницького району Чернівецької області. Причиною відмови відповідач зазначає що з наданого позивачем викопіювання неможливо визначити угіддя земельної ділянки та її приналежність до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Крім того, відповідно до наказу Держземагенства України від 15.10.2014 року № 328, обов'язковим стало врахування позиції органів місцевого самоврядування у питаннях розпоряджання землями сільськогосподарського призначення державної власності.
Однак, позивач не погоджується з такою відмовою, посилаючись на те, що приймаючи протиправно вказану відмову відповідач порушив вимоги закону, не вказав вичерпний перелік підстав, що встановлені п.7 ст.118 Земельного кодексу України за яких приймається відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, чим допустив вчинення протиправних дій та обмежив позивача у реалізації ним свого права на землю.
Вважаючи протиправними дії відповідача, що полягають у відмові в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею до 2,0 га, розташованої у с. Мигово, Вижницького району Чернівецької області, позивач звернувся до суду і просить: 1) визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області, щодо прийняття відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки для передачі безоплатно у власність, площею до 2,0 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Мигове Вижницького району Чернівецької області, яка оформлена листом № 7777-24-7777.31-197/29-15-СГ від 08 жовтня 2015р.; 2) зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області в місячний термін, що визначений п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) від 02 вересня 2015р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі безоплатно у власність, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею до 2,0 га, яка розташована в с. Мигове Вижницького району Чернівецької області, згідно поданого викопіювання.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позові.
Відповідач позов не визнав, надав заперечення на позов, в якому пояснив, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача.
Представник відповідача вважає необґрунтованими посилання позивача на безпідставність відмови у розгляді його заяви по суті, оскільки позивачем до вказаної заяви не додано графічні матеріали, на яких повинно бути зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача. Із наданого позивачем викопіювання з публічної кадастрової карти України, неможливо визначити угіддя земельної ділянки та її приналежність до земель сільськогосподарського призначення державної власності. (а.с. 78-83, 39-40).
Представник позивача та представник відповідача подали до суду клопотання про розгляд справи без їх участі у порядку письмового провадження.
Згідно ч. 4 ст. 122 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе та доцільне розглянути дану адміністративну справу без участі сторін по справі на підставі наявних в ній матеріалів в порядку письмового провадження.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 02.09.2015 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області із заявою щодо видачі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 2,0 га, розташованої у с.Мигово, Вижницького району Чернівецької області. До заяви позивач долучив копію паспорта, викопіювання та довідку Білоусівської сільської ради № 2756 від 25.08.2015 року (а.с.13-15).
Листом від 08.10.2015 р. за № 7777-24-7777.31-197/29-15-СГ відповідач відмовив в задоволенні заяви позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність безоплатно земельної ділянки, площею 2,0 га, розташованої у с.Мигово, Вижницького району Чернівецької області.(а.с.16).
Відмова вмотивована тим, що із наданого позивачем викопіювання неможливо визначити угіддя земельної ділянки та її приналежність до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Крім того, відповідно до наказу Держземагенства України від 15.10.2014 року № 328, обов'язковим стало врахування позиції органів місцевого самоврядування у питаннях розпоряджання землями сільськогосподарського призначення державної власності.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно статті 14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частинами 1 - 3 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Отже, згідно із нормами ЗК України отримати земельну ділянку у власність із земель державної або комунальної власності можливо шляхом безоплатної приватизації земельної ділянки або в порядку продажу, передбаченим цим Кодексом.
Частиною 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 вказаної статті ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Системний аналіз наведених норм законів дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається із відповідним клопотанням щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в ст. 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Згідно частини 4 та 5 ст. 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян в межах норм, визначених цим кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Пунктом "б" ч. 1 ст. 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 га.
Частиною 2 ст. 22 ЗК України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Згідно ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам України для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства визначено Законом України "Про особисте селянське господарство” від 15.05.2003 р. № 742-IV (далі - Закон № 742-IV).
Відповідно до ст. 1 цього Закону особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Згідно ст. 3 Закону № 742-IV дія цього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
З урахуванням аналізу матеріалів наданих позивачем, судом встановлено, що ОСОБА_1 02.09.2015 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області із заявою щодо видачі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею до 2,0 га, розташованої у с. Мигово, Вижницького району Чернівецької області. До заяви позивач долучив три додатки, а саме: копію паспорта, викопіювання, довідку Білоусівської сільської ради № 2756 від 25.08.2015 року (а.с.13-15).
Листом від 08.10.2015 р. за № 7777-24-7777.31-197/29-15-СГ відповідач відмовив в задоволенні заяви позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність безоплатно земельної ділянки, площею 2,0 га, розташованої у с. Мигово, Вижницького району Чернівецької області(а.с.16).
Відмова вмотивована тим, що позивачем не дотримано вимоги частини шостої статті 118 ЗК України, а саме позивачем на розгляд надано заяву, однак до заяви не надано графічні матеріали, на яких зазначається бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача. Із наданого позивачем викопіювання неможливо визначити угіддя земельної ділянки та її приналежність до земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Також відповідач зазначив, що відповідно до наказу Держземагенства України від 15.10.2014року № 328, обов'язковим для виконання, це врахування позиції органів місцевого самоврядування у питаннях розпоряджання землями сільськогосподарського призначення державної власності. (а.с. 16).
Судом з метою з'ясування обставин справи, було зобов'язано сторони надати письмові докази на підтвердження, або спростування позовних вимог. З урахуванням матеріалів справи, розгляд справи відкладався, а також у справі оголошувалася перерва у зв'язку з необхідністю витребування письмових доказів щодо підтвердження обставин правомірності прийняття спірного рішення.
Оскільки позивачем на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги не було надано належні письмові докази, що вказувало на їх недостатність для встановлення обставин справи, суд відповідно до вимог ч. ч. 4,5 ст. 11 КАС України зобов'язував позивача, відповідача надати суду письмові докази, які б вказували на підстави прийняття спірного рішення та інші документи, які мали значення для розгляду справи.
Частиною 1 ст. 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Водночас, судом у порядку п. 4-5 ст. 11, ст. ст.69, 71 КАС України витребувано у відповідача матеріали, які стали підставою прийняття Рішення від 08.10.2015 р. за № 7777-24-7777.31-197/29-15-СГ про відмову про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Дослідженням письмових доказів, а саме матеріалів які стали підставою для прийняття спірного рішення, наданих відповідачем, встановлено, що позивач 02 вересня 2015 року звертався до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га., яка розташована за адресою: с. Мигове, Вижницького району Чернівецької області, та надав викопіювання, яке додане до заяви. Вказана заява зареєстрована відповідачем 11.09.2015 р. за вх. № 228/0/28-15-СГ. (а.с. 51).
Дослідженням додатку до заяви, а саме викопіювання публічної карти, судом встановлено, що викопіювання виготовлено на стандартному аркуші, не підписане та не засвідчене у встановленому порядку, як передбачено нормами чинного законодавства. Вказана схема викопіювання темного кольору, на вказаному викопіюванню відсутні будь які ознаки, які б могли характеризувати приналежність земельної ділянки. По вказаному додатку не можливо визначити схему розміщення земельної ділянки, оскільки вказане викопіювання не містить в собі інформацію про планувальну структуру району або кварталу і т. д. Цей додаток не дає можливість визначити функціональне призначення території і сусідніх ділянок. У доданому датку не зазначено та не відображено розміщення головних споруд інженерно-транспортної інфраструктури, а також інших об'єктів, які так чи інакше впливають на детальне планування території.
Тобто, вказаний додаток викопіювання, який було надано на розгляд відповідачу, а також надано суду, не відповідає визначенню графічного матеріалу. Графічні матеріали це схеми розташування, викопіювання, кадастровий план, зведені плани, карти тощо, які складають основну частину технічної документації із землеустрою. Вказані матеріали повинні повній мірі характеризувати місце розташування земельної ділянки, її площу та розміри. (а.с. 14, 53). Тому, зазначений документ не відповідає вимогам ст. 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів у адміністративній справі.
За результатами розгляду вказаної заяви, Головне управління Дерземагенства у Чернівецькій області листом від 08.10.2015 р. за № 7777-24-7777.31-197/29-15-СГ відмовило у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, посилаючись на ч.6 ст.118 ЗК України, а також на наказ Держземагентства України від 15.10.2014 № 328 «Про введення в дію рішень колегії Держземагенства України від 14.10.2014 року про обов'язкове врахування позиції органів місцевого самоврядування у питаннях розпорядження землями сільського господарського призначення державної власності. (а.с. 50-56).
Згідно наказу Держземагентства України від 15.10.2014 № 328 «Про введення в дію рішень колегії Держземагенства України від 14.10.2014 року вбачається, що вказаним наказом введено в дію рішення колегії Держземагенства України від 14.10.2014 року (протокол засідання № 2); № 2/1 про обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільського господарського призначення державної власності.
Пунктом 2 протоколу № 2 засідання колегії від 14.10.2014 року зобов'язано начальників головних управлінь Держземагентства в областях, м. Києві за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності які не перебувають у їхньому користуванні, що надходитимуть з 15 жовтня 2014 року забезпечити обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою.
Пунктом 2.3 цього протоколу визначено, що у разі надходження у десятиденний строк від органу місцевого самоврядування мотивованих заперечень стосовно надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які безпосередньо передбачені законом, зокрема частиною сьомою статті 118 та частиною третьою статті 123 ЗК України, відмовляти заявникові у задоволенні відповідного клопотання. (а.с.43-47).
Із змісту довідки Мигівської сільської ради від 15 жовтня 2015 року №594, вбачається, що Мигівська сільська рада заперечує та не погоджує надання згоди, а також можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 орієнтованою площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства так, як дана земельна ділянка знаходиться в масиві, запроектованій для житлової та громадської забудови для потреб жителів с. Мигове. (а.с.48).
З урахуванням досліджень письмових доказів, пояснень сторін, суд приходить до висновку, про те, що позивач не дотримався вимог частини шостої статті 118 ЗК України, а саме на розгляд відповідачу не надав якісні графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача.
Водночас суд зазначає, що позивач до матеріалів позову додав в копіях схеми, які належним чином не посвідчені, як передбачено ДСТУ 4163-2003, затверджених Наказом Держспоживсандарту України від 07 квітня 2003 року № 55, а саме: схему розміщення земельних лотів колгоспу Прикарпаття Вижницького району Чернівецької області, план землекористування колгоспу ім. Леніна села Мигове Вижницького району, схему Мигівської сільської ради народних депутатів, та схему без ознак її належності. (а.с. 19-22).Тому, зазначені документи не відповідають вимогам ст. 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів у адміністративній справі.
Як зазначила представник позивача, вказані схеми були нею сфотографовані у приміщенні Мигівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області згідно її усного запиту 23 жовтня 2015 року. Вказані схеми до заяви від 02.09.15 року не долучались, на розгляд відповідачу не надавались.
Водночас представник відповідача, запропонувала представнику позивача звернутись до них із заявою до якої надати графічні матеріали на яких повинно бути зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача, а також зазначені схеми, як того вимагає ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України. Однак представник позивача не врахувала вказану пропозицію та підтримала позицію щодо прийняття рішення по справі.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням дослідження письмових доказів, письмових пояснень, заперечень, вимог Закону, суд приходить до висновку, що приймаючи рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідач, діяв у межах та у спосіб встановлений Законом.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність порушень з боку відповідача при прийнятті спірного рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Статтею 19 Конституції України передбачено, органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім проявам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судовим розглядом не встановлено порушення зазначених критеріїв відповідачем під час прийняття (вчинення) оскаржуваних дій та рішення.
Згідно частини першої статті 11 КАС України вбачається, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач довів правомірність прийняття спірного рішення.
Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Між тим, і частина 1 статті 71 КАС України також покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Враховуючи вище викладене та не встановивши в судовому засіданні факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд не вбачає правових підстав для задоволення заявленого адміністративного позову.
А тому, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, необхідно відмовити повністю.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 19-129 Конституції України, ст.ст. 2-6, 11, 69,71, 86,158, 160-167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити
У відповідності до ст.ст. 185-186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, проголошення вступної та резолютивної частини рішення, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дні отримання копії постанови.
Згідно статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя П.Д. Дембіцький