79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
08.12.2015р. Справа № 914/3505/15
Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовною заявою: Спільного підприємства „Київ-Захід” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Червоноград, Львівська область
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Гравіс”, м. Червоноград, Львівська область
про: стягнення 935177,42 грн.
Суддя Артимович В.М.
Секретар судового засідання Струк Н.Р.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - представник;
від відповідача: ОСОБА_2 - керівник.
Судом роз'яснено права і обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України, в тому числі право заявляти відводи. Відводу складу суду не заявлено. Технічна фіксація судового процесу не здійснювалась, оскільки відповідного клопотання заявлено не було.
Суть спору: на розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Спільного підприємства „Київ-Захід” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Червоноград, Львівська область, надалі - позивач, до Товариства з обмеженою відповідальністю „Гравіс”, м. Червоноград, Львівська область, надалі - відповідач, про стягнення 935177,42 грн.
Ухвалою суду від 08.10.2015 р. порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду, судове засідання призначено на 11.11.2015 р.
26.10.2015 р. на розгляд суду представник позивача подав заяву, в якій надає інформацію, необхідну на виконання вимог ухвали суду від 08.10.2015 р.
11.11.2015 р. на розгляд суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву.
В судовому засіданні 11.11.2015 р. оголошувалась перерва до 02.12.2015 р.
25.11.2015 р. на розгляд суду представник позивача подав заперечення на відзив відповідача.
В засідання суду 08.12.2015 р. з'явилися представники позивача та відповідача, надали пояснення по суті справи. Представник позивача просив суд припинити провадження щодо стягнення суми основного боргу та стягнути з відповідача неустойку та три проценти річних. В свою чергу відповідач у стягненні штрафу та пені просив відмовити.
Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами згідно ст. 75 ГПК України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, в їх сукупності, суд встановив наступне.
Між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу від 01.01.2009 р. за № 1/09, відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов'язується постачати протягом дії договору товар в кількості та асортименті, що вказані в товарних накладних, а відповідач зобов'язується приймати і оплачувати товар в порядку та на умовах, передбачених в договорі.
Пункт 10.1 зазначеного договору вказує, що даний договір діє з дня підписання по 31.12.2009 р., а по закінченні цього строку, дія договору автоматично продовжується на аналогічний термін, якщо ні одна зі сторін не заявить письмово іншій стороні про розірвання договору, за місяць до припинення дії цього договору.
Товар, що постачається за даним договором оплачується за цінами, що існують у продавця на момент поставки чи на момент попередньої оплати відповідно до умов даного договору. Ціна одиниці товару та загальна вартість кожної партії в цілому вказується у гривнях, включаючи ПДВ, у товарних накладних на постачання товару, що є невід'ємною частиною даного договору (п. 3.1).
Покупець зобов'язується здійснити оплату за отриманий товар згідно накладних шляхом попереднього перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця в установі банку шляхом внесення коштів в касу продавця. Перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця в установі банку або внесення коштів в касу продавця на протязі п'яти календарних днів після отримання товару. (п. 5.1)
Згідно п. 6.1 продавець зобовязаний передати товар в кількості та асортименті, вказаних в накладних. Датою передачі вважається оформлення товарної накладної покупцем.
Згідно акту звірки взаємних розрахунків станом на липень 2015 р., що підписаний у двосторонньому порядку, заборгованість становить 1619297,47 грн.
Крім того, на адресу відповідача направлено претензію про погашення боргу в сумі 1619297,47 грн.
Як вбачається з позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача основний борг в сумі 781992,18 грн., пеню в сумі 71129,62 грн., штраф в сумі 78199,22 грн. та три проценти річних в сумі 3856,40 грн.
Згодом позивач у своїх запереченнях на відзив просить суд припинити провадження в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 781992,18 грн. на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, а в решті позов задоволити.
Відповідач у відзиві просить суд відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені та штрафу, оскільки вважає, що одночасне стягнення пені і штрафу є необґрунтованим та безпідставним.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши докази у справі та оцінивши їх в сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 781992,18 грн. провадження слід припинити, виходячи з наступного.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем, товар поставлено відповідачу згідно договору. Оплата за товар останнім не здійснена вчасно. Як підтверджується матеріалами справи основний борг погашено відповідачем після порушення провадження у справі № 914/3505/15, а тому суд вважає за доцільне в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 781992,18 грн. провадження припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, відповідно до якого господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, а ч. 1 ст. 547 ЦК визначає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 7.2 договору за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасну оплату замовленого чи придбаного товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неоплаченого товару за кожен день прострочки платежу та штраф у розмірі 10% від суми несплачених ним товарів.
На суму основного боргу позивачем підставно й обгунтовано нараховано пеню на підставі п. 7.2 договору. Судом перевірено порядок нарахування неустойки, та встановлено, що пеня підлягає до часткового задоволення в сумі 71129,15 грн.
Щодо стягнення штрафу в сумі 78199,22 грн., то суд вважає за необхідне вказану позовну вимогу задоволити частково та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Гравіс” штраф в сумі 20000,00 грн., зважаючи на наступне.
У відповідності до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Пункт 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. за № 14 зазначає, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Суд також зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із зазначеною статтею ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто вони не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, і у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій; можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов'язань передбачено абзацом другим частини другої статті 231 ГК України; для учасників господарських відносин законодавством не встановлено обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи укладення договору, встановленим статтею 627 ЦК України, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Щодо правомірності та обгрунотваності стягнення штрафу в розмірі 10 відсотків від суми несплачених покупцем товарів, суд зазначає.
Згідно ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання
Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суду надано право зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Крім того, право на зменшення неустойки передбачено п. 3 ст. 83 ГПК України, згідно якої, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, відстрочити або розстрочити виконання рішення суду, зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Виходячи з конкретних обставин справи, суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, але не звільняти повністю боржника від їх сплати. При цьому, право суду на зменшення неустойки застосовується в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
Згідно вимог ч. 3 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Вищого господарського суду від 03.04.2014 р. у справі № 914/1608/13, наявність у кредитора можливості стягувати з споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання, неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. за № 18 передбачено, що вирішуючи питання, в тому числі й з власної ініціативи, про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суду об'єктивно оцінює: чи є даний випадок винятковим, ступінь виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначність прострочення виконання, наслідки порушення зобов'язання, невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінка винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення).
Враховуючи сплату відповідачем основного боргу в повному обсязі, термін прострочення його виконання, відсутність доказів про завдання позивачу збитків неналежним виконанням зобов'язання, беручи до уваги те, що нарахування штрафних санкцій є відповідальністю за порушення господарського зобов'язань і не може бути способом збагачення, враховуючи майнові інтереси обох сторін, застосувавши п. 3 ст. 83 ГПК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, суд дійшов висновку, позовні вимоги щодо стягнення штрафу в сумі 78199,22 грн. слід задоволити частково, а саме зменшити розмір нарахованої позивачем неустойки та стягнути з відповідача 20000,00 грн. штрафу.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, позивачем правомірно нараховано відповідачу три проценти річних, що підлягають стягненню в повному обсязі. Здійснивши перерахунок, суд вважає, що вказані вимоги підлягають задоволенню, зокрема, з відповідача підлягає стягненню 3856,40 грн. трьох процентів річних.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
Однією з основних засад судочинства згідно ст. 129 Конституції України є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом (ч. 2 ст. 82 ГПК України).
Враховуючи, що позивачем надано достатньо належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а також те, що відповідач доказів оплати пені, штрафу, трьох процентів річних не представив, суд вважає позов таким, що підлягає до часткового задоволення.
Сплата судового збору підтверджується платіжним дорученням від 02.10.2015 р. за № 3304 на суму 14028,00 грн.
Судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.
Також суд звертає увагу, що згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2, 4-3, 4-5, 4-7, 12, 33, 34, 38, 43, 49, 75, 80, 82, 82-1, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Спільного підприємства „Київ-Захід” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Червоноград, Львівська область, задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Гравіс” (80100, Львівська область, м. Червоноград, пр. Шевченка, буд. 16а, ідентифікаційний код 30463089) на користь Спільного підприємства „Київ-Захід” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (80100, Львівська область, м. Червоноград, вул. Івасюка, буд. 20, ідентифікаційний код 20780000) 71129,15 грн. пені, 20000,00 грн. штрафу, 3856,40 грн. трьох процентів річних та 1402,80 грн. судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Провадження щодо стягнення основного боргу в сумі 781992,18 грн. припинити.
5. Наказ видати згідно ст.ст. 116, 117 ГПК України після набрання рішенням законної сили.
6. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91-93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 14.12.2015 р.
Суддя Артимович В.М.