Справа № 22ц/796/14670/2015 Головуючий у 1-й інстанції - Рибак М.А.
23 грудня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :
головуючого - Шахової О.В.
суддів: Вербової І.М., Поливач Л.Д.
при секретарі - Бугай О.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ державної автомобільної інспекції Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві, про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року,
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, який згодом уточнив, і остаточно просив визнати недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_2 20 жовтня 2014 року в поясненнях до ВДАІ Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві наступного змісту: в абзаці 1 сторінки 1: «Після 15 год. рухався по вул. Олени Теліги зі сторони Московського мосту у напрямку метро Дорогожичі. Минувши перехрестя з вул. Ольжича в середньому ряду помітив за 20 метрів авто, що зупинилося. Понизивши швидкість майже до зупинки зі швидкості приблизно 30 км/год, відпустив педаль тормозу і в стані маленького руху відчув удар позаду авто», в абзаці 2 сторінки 2: «Крім водія у авто Шевроле було два пасажира. При ДТП потерпілих немає» та спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом зобов'язання ОСОБА_2 в 10-денний строк з дня набрання рішенням законної сили доповнити пояснення шляхом подачі у письмовому вигляді доповнень до пояснень від 20 жовтня 2014 року до ВДАІ Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві у відповідності до резолютивної частини рішення. Окрім того, просив відшкодувати йому завдану моральну шкоду в сумі 4 500 грн.
Свої вимоги обґрунтував тим, що 20 жовтня 2014 року відповідачем було надано до ВДАІ Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві письмове пояснення, в якому було поширено недостовірну інформацію, оскільки пояснення відносно того, що відповідач «Після 15 год. рухався по вул. Олени Теліги зі сторони Московського мосту у напрямку метро Дорогожичі. Минувши перехрестя з вул. Ольжича в середньому ряду помітив за 20 метрів авто, що зупинилося. Понизивши швидкість майже до зупинки зі швидкості приблизно 30 км/год, відпустив педаль тормозу і в стані маленького руху відчув удар позаду авто», в абзаці 2 сторінки 2: «Крім водія у авто Шевроле було два пасажира. При ДТП потерпілих немає», суперечить поясненням учасників дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1, ОСОБА_3, свідків, які були в автомобілі Шевроле та свідка, який перебував на зупинці громадського транспорту навпроти місця ДТП ОСОБА_4 Окрім того, пояснення відповідача, зазначені в абзаці 2 сторінки 2: з приводу того, що «Крім водія у авто Шевроле було два пасажира. При ДТП потерпілих немає» також містять недостовірну інформацію, оскільки у позивача та свідків ДТП наявні посттравматичні наслідки ДТП у вигляді погіршення настрою, постійного нервового стресового стану, втрати апетиту та нормального сну.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні його позову, оскільки інформація, викладенаОСОБА_2 20 жовтня 2014 року в поясненнях до ВДАІ Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві, є недостовірною та такою, що принижує його честь та гідність.
У судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Інші особи в судове засідання не з'явились.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 20 жовтня 2014 року о 16 год. по вул. О. Теліги, 31 у міст Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Шевроле», д/н НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_1, «Тойота», д/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 та «Деу», д/н НОМЕР_3.
Після дорожньо-транспортної пригоди, їх учасниками були складені письмові пояснення до ВДАІ Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві.
Позивач вважав, інформацію, викладену відповідачем в своїх поясненнях недостовірною, а саме: в абзаці 1 сторінки 1: про те, що «Після 15 год. рухався по вул. Олени Теліги зі сторони Московського мосту у напрямку метро Дорогожичі. Минувши перехрестя з вул. Ольжича в середньому ряду помітив за 20 метрів авто, що зупинилося. Понизивши швидкість майже до зупинки зі швидкості приблизно 30 км/год, відпустив педаль тормозу і в стані маленького руху відчув удар позаду авто» та в абзаці 2 сторінки 2 про те, що: «Крім водія у авто Шевроле було два пасажира. При ДТП потерпілих немає».
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для задоволення такого.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Положеннями ч. 1 ст. 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі.
Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду із позовом про захист її гідності та честі.
Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві.
Як роз'яснено у п. п. 15,18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і всебічно здійснювати своє особисте немайнове право.
У справах зазначеної категорії, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цьогобуло порушено його особисті немайнові права.
Пунктом 15 Постанови роз'яснено, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті, тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Стаття 34 Конституції України та ст. 10 Європейської конвенції «Про захист прав людини і основних свобод» гарантують право особи висловлювати судження, оцінки та думки.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Під поширенням інформації слід розуміти, в тому числі, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб.
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення інших дій (порушення принципів моралі, загальних правил співжиття тощо), яка, на думку позивача порушує його право на повагу до гідності, честі та ділової репутації (п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Разом з тим, якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верхового Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року N 1, у порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження. У такому ж порядку не можуть розглядатися наукові спори, тобто вимоги про спростування інформації наукового характеру. Разом з тим вимоги про спростування інформації, яка, на думку позивача, є недостовірною і порушує його особисті немайнові права, поширена в наданих атестаційній комісії матеріалах (характеристиках, протоколах чи інших документах), можуть розглядатись судом у порядку, передбаченому статтею 277 ЦК. Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом. Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.
Встановивши, що позивач просить суд визнати недостовірною інформацію, яка міститься в письмових поясненнях відповідача, як учасника дорожньо-транспортної пригоди у справі про адміністративне правопорушення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки оцінка наданим учасниками дорожньо-транспортної пригоди поясненням, як і поясненням свідків є предметом розгляду у справі про адміністративне правопорушення, яке здійснюється за правилами, встановленими Кодексом України про адміністративні правопорушення, викладена в них інформація є доказом у справі та має бути оцінена судом при ухваленні судового рішення, а відтак - доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні його позову, оскільки інформація, викладена ОСОБА_2 20 жовтня 2014 року в поясненнях до ВДАІ Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві, є недостовірною та такою, що принижує його честь та гідність є безпідставними.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди», визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, щ мають значення для вирішення спору.
Враховуючи вказані положення та виходячи із матеріалів справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження факту заподіяння позивачам моральної шкоди, а відтак - доводи апеляційної скарги в цій частині також є безпідставними.
Таким чином, суд першої інстанції повно встановив обставини, що мають значення для даної справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст.ст. 303,304, 307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до вказаного суду.
Головуючий
Судді