04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"07" грудня 2015 р. Справа№ 911/2769/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лобаня О.І.
суддів: Федорчука Р.В.
Майданевича А.Г.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 07.12.2015 року,
розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Київської області від 15.09.2015 року
у справі № 911/2769/15 (суддя - Ейвазова А.Р.)
за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна
компанія «Нафтогаз України»
до комунального підприємства Київської обласної ради «Переяслав-
Хмельницьктепломережа»
про стягнення 1 056 253,46 грн.
Рішенням господарського суду Київської області від 15.09.2015 року по справі № 911/2769/15 позов ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до комунального підприємства Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» про стягнення 1 056 253,46 грн. - задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» на користь ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 137 739,29 грн. процентів, 551 797,36 грн. втрат від інфляції, 180 000 грн. пені, а також 20 589,60 грн. в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором. В частині стягнення 405,55 грн. процентів, 26 045,10 грн. втрат від інфляції, 160 266,18 грн. пені у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 15.09.2015 року, ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 15.09.2015 року по справі № 911/2769/15 скасувати в частині відмови у стягненні пені в розмірі 160 266,18 грн., та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з комунального підприємства Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» на користь ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» пеню у розмірі 160 266,18 грн., у стягненні якої було відмовлено.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 08.10.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу комунальне підприємство Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною. Відповідач просив апеляційний господарський суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги посилаючись на не своєчасність відшкодування субсидій та погашення заборгованості з різниці у тарифах, що позбавило підприємство своєчасно розраховуватись за спожитий природний газ.
У судових засіданнях 28.10.2015 року та 07.12.2015 року представники скаржника надали суду свої пояснення по справі в яких, апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі з доводами зазначеними в ній та просили оскаржуване рішення господарського суду Київської області скасувати в частині відмови у стягненні пені в розмірі 160 266,18 грн., та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 160 266,18 грн., у стягненні якої було відмовлено.
Представник комунального підприємства Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» у судових засіданнях 28.10.2015 року та 07.12.2015 року також надав суду свої пояснення, щодо поданої апеляційної скарги в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача так як, вважає скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення господарського суду Київської області законним та обгрунтованим. Представник відповідача просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 15.09.2015 року, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явилися у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
28.12.2012 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та комунальним підприємством Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» було укладено договір №13/2861-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу (далі - договір).
За умовами договору, позивач (продавець) взяв на себе зобов'язання передати у власність відповідачу (покупцеві) у 2013 році природний газ, а покупець - зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах договору (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 2.1 договору продавець передає з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року природний газ у обсязі до 4493,37 тис.куб.м.
Згідно п. 2.1 договору (в редакції додаткової угоди №2 від 31.12.2013 року) фактичні обсяги, що передаються за вказаним договором у 2014 році, зазначаються щомісячно в актах приймання-передачі.
Як визначено п. 5.1 договору, ціна (граничний рівень ціни) на газ встановлюється НКРЕ; ціна за 1000 куб.м. природного газу на дату укладання договору, відповідно до його п. 5.2, становить - 1309,20 грн. з ПДВ.
Пунктом 5.3 договору визначено, що у разі зміни НКРЕ ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання вони є обов'язковими для сторін за цим договором з моменту введення їх в дію. Відповідно до п. 5.5 договору, загальна вартість вказаного договору становить з ПДВ 5 882 720,00грн.
Відповідно до п. 6.1 договору оплати за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.
Договором (в редакції додаткової угоди №2 від 31.12.2013 року) встановлено, що він набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині поставки газу до 30.06.2014 року, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).
Як зазначає позивач, на виконання умов договору, він поставив протягом січня-грудня 2013 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 5 181 101,39 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. Розрахувався за природний газ відповідач повністю, проте з прострочкою. Так, відповідачем здійснено остаточний розрахунок за газ, поставлений у: січні 2013 року - 14.02.2014 року, лютому 2013 року - 25.06.2014 року, березні 2013 року - 09.10.2014 року, у квітні 2013 року - 09.10.2014 року, у серпні 2013 року - 09.10.2014 року, у вересні 2013 року - 09.10.2014 року, у жовтні 2013 - грудні 2013 року - 09.10.2014 року.
Так, у липні 2015 року ПАТ «НАК «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Київської області з позовом до комунального підприємства Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» про стягнення 1 056 253,46 грн., з яких: 577 842,46 грн. - інфляційні втрати за період лютий 2013 року - вересень 2014 року; 138 144,82 грн. - процентів за період з 14.02.2013 року по 09.10.2014 року; 340 266,18 грн. - пені за період з 14.02.2013 року по 09.10.2014 року.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором №13/2861-TЕ-17 від 28.12.2012 року купівлі-продажу природного газу в частині оплати за поставлений природний газ у січні - квітні 2013року та серпні-грудні 2013 року у встановлений договором строк.
Відповідач заперечуючи проти заявлено позову послався на не своєчасність відшкодування субсидій та погашення заборгованості з різниці у тарифах, що позбавило підприємство своєчасно розраховуватись за спожитий природний газ. Окрім того, відповідач зазначав, що підприємство звернулось до позивача про списання пені та штрафних санкцій відповідно до чинного законодавства.
Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Київської області від 15.09.2015 року по справі № 911/2769/15 позов ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до комунального підприємства Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» про стягнення 1 056 253,46 грн. - задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 137 739,29 грн. процентів, 551 797,36 грн. втрат від інфляції, 180 000 грн. пені, а також 20 589,60 грн. в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором. В частині стягнення 405,55 грн. процентів, 26 045,10 грн. втрат від інфляції, 160 266,18 грн. пені у задоволенні позову відмовлено.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно з ч.2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначалося вище та вірно встановлено судом першої інстанції, за актами приймання-передачі природного газу позивач поставив протягом січня-грудня 2013 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 5 181 101,39 грн.
Відповідач розрахувався за природний газ повністю, проте з простроченням. Так, відповідачем здійснено остаточний розрахунок за газ, поставлений у: січні 2013 року - 14.02.2014 року, лютому 2013 року - 25.06.2014 року, березні 2013 року - 09.10.2014 року, у квітні 2013 року - 09.10.2014 року, у серпні 2013 року - 09.10.2014 року, у вересні 2013 року - 09.10.2014 року, у жовтні 2013 - грудні 2013 року - 09.10.2014 року.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки зобов'язання з оплати природного газу виконані не у встановлений договором строк, колегія суддів вважає, що відповідач є таким, що допустив порушення зобов'язання.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на те, що розрахунки з позивачем проводились несвоєчасно, у зв'язку з несвоєчасним відшкодуванням субсидій та погашенням різниці у тарифах на послуги з теплопостачання. Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідні обставини не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Як передбачено ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання, аналогічну норму містить ст. 625 ЦК України.
Згідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
При цьому, відповідно до ч. 2 вказаної статті не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Крім того, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю, тому у випадках порушення грошового зобов'язання не повинні прийматись доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України) (див. п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України у від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, здійснивши перевірку розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем при розрахунку процентів та інфляційних втрат до періоду, за який вони нараховувались, включені дні, у які здійснена оплата. Отже до стягнення з відповідача належить три відсотки річних у сумі 137 739,29 грн. та 551 797,36 грн. а не 188144,82 грн. та 577842,46 грн., як просив позивач.
Що стосується заявленої вимоги про стягнення пені у розмірі 340 266,18 грн. судова колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, в силу ч. ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у тому числі штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Як визначено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, згідно з п.2 ч.1 цієї норми, сплата неустойки. Штраф та пеня є видами неустойки згідно з ст.549 ЦК України. При цьому, відповідно до вказаної норми, неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу.
Так, здійснивши перевірку розрахунку пені, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду що встановлений договором розмір пені не перевищує максимального розміру, визначеного ст. 4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Пеня позивачем нарахована у межах строку, встановленого ч.6 ст.232 ГК України. Однак, при розрахунку пені, позивачем до періоду, за який нарахована пеня, включені дні оплати. Отже, вірний розмір пені складає 339 943,13 грн. а не 340 266,18 грн., як просив позивач.
Як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, посилається на звернення до відповідача відповідно до Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» (зі змінами та доповненнями), про списання штрафних санкцій та пені за вказаним договором.
Так, відповідно до ч. 13 ст. 18 вказаного Закону заборгованість теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий в період з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), не погашена на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», підлягає реструктуризації шляхом розстрочення на 24 місяці на підставі типового договору про реструктуризацію заборгованості.
Як визначено відповідною нормою, ця реструктуризація здійснюється за умови погашення у трьохмісячний строк з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» теплогенеруючими та/або теплопостачальними організаціями заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), що залишилася непогашеною на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»; зазначені пені, штрафні та фінансові санкції підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу за умови виконання вимог цієї частини.
Як передбачено п. 1 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», вказаний Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Зазначений Закон опубліковано у газеті «Голос України» №98 05.06.2015 року і відповідно з 06.06.2015 він є таким, що набув чинності.
Разом з тим, місцевий господарський суд вірно вказав, що вказані норми у даному випадку не можуть бути застосовані судом до відносин, які виникли між сторонами, враховуючи наступне.
Так, із змісту ч.13 ст.18 Закону вбачається, що для списання пені, штрафних та фінансових санкцій необхідні наступні умови: наявність заборгованості, що виникла у період з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду); непогашення такої заборгованості на день набрання чинності відповідним Законом, тобто до 06.06.2015 року; наявність заборгованості за газ, спожитий до 01.01.2014 року, та її погашення протягом трьох місяців з дня набрання чинності законом.
Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, у відповідача на момент набрання чинності відповідним Законом, заборгованості за газ, спожитий до 01.01.2014 року не було, оскільки за газ, спожитий до відповідної дати відповідач, як свідчать матеріали справи, розрахувався остаточно 08.10.2014 року. Таким чином, норми відповідного Закону не встановлюють правило щодо списання пені, яка заявлена позивачем у даній справі.
Між тим, згідно п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Вказана норма кореспондується з загальними нормами, які визначають підстави для такого зменшення.
Так, відповідно до ч.1 ст.233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Окрім того, згідно ч.2 відповідної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Також, відповідно до ч.ч.2, 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було доведено того, що порушенням зобов'язань з оплати природного газу у встановлений строк, відповідачем йому заподіяно збитків, розмір яких перевищує або дорівнює розміру заявленим штрафним санкціям.
Окрім того, місцевий господарський суд вірно зазначив, що істотна обставина, яка має значення у даному випадку, є те, що газ, який продається за спірними договором, використовується виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх релігійними осередками, що підтверджує посилання відповідача на те, що переданий газ ним використано для вироблення теплової енергії для населення. Також, як вірно зазначив суд першої інстанції, відшкодування різниці у тарифах на теплову енергію, для виробництва якої відповідачем закуповувався газ за договором, відбувалось вже після закінчення строків, встановлених для оплати переданого за договором газу. При цьому, частина газу, що поставлена у січні 2013 року оплачена до закінчення строку, встановленого для оплати - 100 000 грн. внесено 01.02.2013 року.
Крім того, відповідач на час розгляду справи у суді першої інстанції повністю розрахувався за природний газ, поставлений до 01.01.2014 року. При цьому, у разі, якщо б у відповідача була заборгованість за таку поставку, він би міг претендувати на списання штрафних санкцій, дотримавшись умов, визначених Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».
Таким чином, застосовуючи приписи п. 3 ч.1 статті 83 ГПК України, слід враховувати рекомендації, що міститься в п.3.17.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», зокрема, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК) (1798-12 ), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (підпункту 3.9.2 п.3.9. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року за №02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Таким чином, чинне законодавство України передбачає певні обставини, але не виключно, за наявності яких суд може зменшити розмір пені, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання.
Судова колегія вважає, що при прийнятті рішення у даній справі щодо стягнення з відповідача пені необхідно врахувати не тільки ступінь виконання зобов'язання боржником, але й майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Таким чином, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, необхідно брати до уваги майновий стан сторін і оцінювати співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховувати баланс інтересів обох сторін. Так, в даному випадку, враховуючи баланс інтересів сторін, ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції про зменшення пені до 180000 грн. тобто на 47,1%, що є правомірним та об'єктивним.
Колегія суддів звертає увагу на те, що як необхідність використання права на зменшення неустойки, так і розмір, до якого вона підлягає зменшенню закон (ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України) відносить на розсуд суду.
Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарським суд України зокрема у своїх постановах від 27.03.2014 року по справі 912/1484/13 та від 23.11.2015 року по справі № 905/161/15. У вказаних постановах суд касаційної інстанції зазначив про необхідність дотримання балансу інтересів сторін при стягненні судом пені та стягнув з відповідача 50% пені, розмір якої визначив правомірним та об'єктивним.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов частково та стягнув з відповідача на користь позивача 137 739,29 грн. 3% річних, 551 797,36 грн. інфляційних втрат та 180 000 грн. пені.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Київської області від 15.09.2015 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Київської області від 15.09.2015 року залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Київської області від 15.09.2015 року у справі № 911/2769/15 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 15.09.2015 року у справі № 911/2769/15 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 911/2769/15 повернути до господарського суду Київської області.
Головуючий суддя О.І. Лобань
Судді Р.В. Федорчук
А.Г. Майданевич
Дата підписання 14.12.2015 року