33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
21 грудня 2015 р. Справа № 918/1029/15
за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна"
до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма "Журавлина"
про розірвання договору, стягнення заборгованості та повернення орендованого майна
за зустрічним позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма "Журавлина"
до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна"
про спонукання до внесення змін до договору оперативного лізингу обладнання шляхом підписання додаткової угоди та про спонукання до надання оригіналів рахунків, оригіналів актів виконаних робіт, оригіналів податкових накладних
Склад суду:
головуючий суддя Андрійчук О.В.
суддя Павленко Є. В.
суддя Політика Н.А.
Представники сторін:
від позивача (за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом): ОСОБА_2, дов. від 15.07.2015 року
від відповідача (за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом): ОСОБА_3, дов. від 23.06.2015 року, ОСОБА_4, дов. № 1 від 02.01.2015 року, ОСОБА_5, НОМЕР_1 від 07.12.1995 року, ОСОБА_6, дов. від 01.11.2015 року, ОСОБА_7, дов. від 01.11.2015 року
Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.
Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.
Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.
У вересні 2015 року ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма "Журавлина" про розірвання договору, стягнення заборгованості та повернення орендованого майна.
Позовні вимоги мотивовані тим, що:
02.04.2009 року між позивачем ("Сканія Україна") та відповідачем (лізингоотримувач) укладено договір оперативного лізингу обладнання № 09/09 (договір), за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв в оперативний лізинг на 10 років позиції вивісок "Scania" (світлові табло з логотипами, неонові вивіски з логотипами та ін.).
За умовами договору відповідач зобов'язався сплачувати позивачу щоквартально лізингову плату в обумовлений договором сумі та спосіб, а також отримувати страховку проти втрат та пошкодження отриманого за договором лізингового обладнання від усіх ризиків та постійно підтримувати чинність такої страховки.
Відповідач своїх зобов'язань в частині сплати лізингових платежів (прострочення 4 квартали) та страхування лізингового обладнання своєчасно не здійснив, у зв'язку з чим позивач просить суду розірвати договір, стягнути заборгованість та повернути орендоване майно.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на ст.ст. 16, 387, 526, 527, 530, 610, 628, 651, 759, 782, 785, 1212 ЦК України, ст.ст. 20, 193, 283 ГК України, ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг".
Ухвалою суду від 01.09.2015 року порушено провадження, справу призначено до розгляду на 14.09.2015 року.
Ухвалою суду від 14.09.2015 року розгляд справи відкладено на 05.10.2015 року.
У судовому засіданні 05.10.2015 року оголошено перерви на 12.10.2015 року та на 27.10.2015 року.
12.10.2015 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення, згідно з якими останній проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на таке. З 1999 року між позивачем та відповідачем здійснюється співробітництво на підставі договору з дилером від 23.06.2005 року, угоди про незалежну майстерню (сервісний центр) від 03.05.1999 року та договору оперативного лізингу обладнання № 09/09 від 02.04.2009 року. Протягом 20 років співробітництва позивач та відповідач належним чином виконували взяті на себе зобов'язання з вказаними договорами. Проте, 02.07.2012 на офіційному сайті позивача з'явилися інформація про закінчення співробітництва з відповідачем. Постановою Київського апеляційного господарського суду у справі № 5011-76/15116-20212 від 16.09.2014 року вказану інформацію визнано недостовірною, встановлено, що остання завдає шкоди репутації відповідача, а відтак - підлягає спростуванню. 17.07.2015 року позивач, в ході примусового виконання судового рішення, розмістив на сайті прес-реліз спростування інформації про закінчення з відповідачем співпраці, який через 2 дні перемістився до архіву, а до переліку дилерів, які входять до дилерської мережі "Scania", відповідача внесено так і не було. Відповідач стверджує, що позивач штучно створює підстави для припинення співробітництва за договором, оскільки з моменту створення позивача жодний з його дилерів не отримував вимог про надання інформації, фінансової та бухгалтерської звітності, первинних бухгалтерських документів. Крім того, в частині проведення розрахунків та виникнення заборгованості, на думку відповідача, мало місце прострочення зі сторони кредитора - позивача, оскільки ділова практика сторін склалася таким чином, що позивач, як сторона, яка надає відповідачу послуги за договором, щоквартально здійснює розрахунок орендної плати, виставляє відповідні рахунки, надає для підпису акти виконаних робіт та складає податкові накладні. Починаючи з жовтня 2012 року, позивач перестав виставляти рахунки на оплату та надавати акти виконаних робіт. Натомість, відповідач вчиняв дії, спрямовані на здійснення оплат за договором, однак позивач повертав грошові кошти як помилково перераховані. 14.08.2015 року відповідач отримав від позивача лист № 20150308-2с від 03.08.2015 року, в якому позивач повідомив про невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати орендної плати понад 4 квартали поспіль та заявив про відмову від договору на підставі ст. 782 ЦК України. 14.08.2015 року відповідач здійснив перерахування боргу на рахунок позивача, однак грошові кошти були повернуті у зв'язку із закриттям рахунку позивача. Зважаючи на викладене, відповідач вважає, що оскільки протягом ІІ половини 2014 року та І половини 2015 року позивачем не надавалися оригінали рахунків, актів виконаних робіт та податкових накладних (які взагалі позивачем не складалися та не реєструвалися в Єдиному реєстрі податкових накладних), отже відбулося прострочення кредитора, яке в силу вимог ст. 613 ЦК України тягне за собою відстрочення виконання зобов'язання. Крім того, як стверджує відповідач, вимоги ст. 782 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки лізингові платежі, обумовлені договором, не є фіксованими, а також підлягаю сплаті щоквартально, а не щомісячно, що не узгоджується з приписами ст. 286 ГК України та ст. 762 ЦК України відповідно. Також позивачем не було дотримано порядку розірвання договору, передбаченого ст. 188 ГК України, отже останній не може вважатися припиненим. Щодо страхування лізингового обладнання, то відповідачем повідомлено позивача про здійснення заходів із страхування шляхом укладення договорів страхування від 14.07.2014 року, від 08.07.2015 року та від 06.08.2015 року. Крім того, позивачем проводилася інспекція лізингового обладнання, про що складено акт від 15.07.2014 року. Безпідставним відповідач вважає посилання позивача на ст. 651 ЦК України, оскільки наведені ним обставини не можна вважати істотними, такими, що не можна виправити, та такими, що значною мірою позбавляють позивача того, на що він розраховував при укладенні договору. Враховуючи викладене, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
27.10.2015 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів та призначення судової економічної експертизи.
27.10.2015 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення щодо необґрунтованості застосування ст. 387 та 1212 ЦК України, згідно з якими у різ виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі щодо зобов'язання повернути майно позивачу.
Ухвалою суду від 27.10.2015 року розгляд справи відкладено на 09.11.2015 року, продовжено строк розгляду господарського спору на 15 днів.
09.11.2015 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшли додаткові заперечення проти позову, відповідно до яких останній вказує на недоведеність позивачем факту існування заборгованості відповідача за договором, оскільки між сторонами договору склалася стала ділова практика, за якої відповідач сплачував позивачу кошти за надані послуги саме на підставі рахунків, які щоквартально виставлялися позивачем. Також відповідач стверджує, що позивачем внесено завідомо неправдиві відомості в акт звірки взаємних розрахунків, у зв'язку з чим просить суд надіслати правоохоронним органам відповідне повідомлення. Крім того, відповідачем подано повторне клопотання про призначення судової економічної експертизи.
09.11.2015 року через службу діловодства господарського суду від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірми "Проскан" надійшла заява про вступ останнього у справу в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
09.11.2015 року розпорядженням в.о. голови господарського суду доручено здійснити розгляд справи № 918/1029/15 колегіально у такому складі суддів: Андрійчук О.В. (головуючий), ОСОБА_8, ОСОБА_9
Ухвалою суду від 09.11.2015 року справу № 918/1029/15 прийнято до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя Андрійчук О.В., судді Павленко Є.В., Політика Н.А.
У судовому засіданні 09.11.2015 року оголошено перерву на 30.11.2015 року.
26.11.2015 року через службу діловодства господарського суду від позивача надійшли заперечення проти залучення ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірми "Проскан" до участі у справі в якості третьої особи.
27.11.2015 року через службу діловодства господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення, за якими якщо договір встановлює конкретні вимоги, то господарське зобов'язання має виконуватися виключно відповідно до конкретних вимог, встановлених у договорі, отже зобов'язання зі сплати лізингових платежів має виконуватися відповідачем відповідно до положень п. 4 договору. Посилання відповідача на усталену ділову практику є намаганням останнього в односторонньому порядку змінити умови договору тощо.
30.11.2015 року через службу діловодства господарського суду від позивача надійшли заперечення проти клопотань відповідача про витребування доказів, призначення судової економічної експертизи та залучення доказів.
30.11.2015 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшло клопотання про залучення ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірми "Проскан" до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Ухвалою суду від 30.11.2015 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірми "Проскан" про вступ у справу в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, та у задоволенні клопотання відповідача про залучення ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірми "Проскан" до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відмовлено.
30.11.2015 року відповідач через службу діловодства господарського суду у порядку ст. 60 ГПК України, до початку розгляду справи по суті, подав позовну заяву про спонукання до внесення змін до договору оперативного лізингу обладнання шляхом підписання додаткової угоди та про спонукання до надання оригіналів рахунків, оригіналів актів виконаних робіт, оригіналів податкових накладних.
Ухвалою суду від 30.11.2015 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма "Журавлина" до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна" про спонукання до внесення змін до договору оперативного лізингу обладнання шляхом підписання додаткової угоди та про спонукання до надання оригіналів рахунків, оригіналів актів виконаних робіт, оригіналів податкових накладних прийнято для спільного розгляду з первісним позовом.
11.12.2015 року через службу діловодства господарського суду від відповідача за зустрічною позовною заявою надійшли заперечення проти зустрічного позову, в яких останній просить суд у його задоволенні відмовити, оскільки позивач за зустрічною позовною заявою намагається змінити умови договору в односторонньому порядку та безпідставно зобов'язати позивача надавати рахунки на оплату орендних платежів усупереч договору та закону.
14.12.2015 року через службу діловодства господарського суду від відповідача за первісною позовною заявою надішли письмові пояснення, в яких останні не погоджується з посиланням позивача на постанову Вищого господарського суду України у справі № 37/588 від 15.04.2010 року як на усталену судову практику. Крім того, відповідач за первісною позовною заявою вказує, що позивачем не доведено факту існування дебіторської заборгованості у сумі 13 633,29 грн., а також на штучне створення підстав для розірвання договору. Крім того, відповідач зазначає про необґрунтованість застосування до спірних правовідносин з розірвання договору ч. 2 ст. 651 ЦК України тощо.
14.12.2015 року через службу діловодства господарського суду від відповідача за первісною позовною заявою надійшло клопотання про винесення судом окремої ухвали.
У судовому засіданні 14.12.2015 року оголошено перерву на 21.12.2015 року.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Стосовно первісної позовної заяви.
Суд, розглянувши позовну вимогу позивача про розірвання договору оперативного лізингу, встановив таке.
02.04.2009 року між позивачем ("Сканія Україна", орендодавець) та відповідачем (лізингоотримувач, орендар) укладено договір оперативного лізингу обладнання № 09/09 (договір), за умовами якого Сканія України надає лізингоотримувачу в оперативний лізинг, та лізингоотримувач отримує в оперативний лізинг від Сканія Україна кожну позицію вивісок "Scania" (світлові табло з логотипами, неонові вивіски з логотипами та ін.), опис яких міститься у Додатку А до цього договору (лізингове обладнання) (п. 1 договору).
Відповідно до п. 2 договору строк лізингу, зазначеного в п. 1 цього договору, починається з 02.04.2009 року та триває протягом 10 років і закінчується після сплати останнього платежу.
У силу вимог ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Згідно зі ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (ч. 1 ст. 807 ЦК України).
Щодо поняття "оперативного лізингу", то визначення останнього містилося у п. 1.18.1. ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній станом на дату укладення договору), згідно з яким оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із ст. 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).
Станом на сьогоднішній день у ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою).
З викладеного вбачається, що предметом оперативного лізингу, як його особливої умови, є основні фонди.
У свою чергу, під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 грн. і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом (п. 8.2.1. ст. 14 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній станом на дату укладення договору).
Беручи до уваги наведені норми права, вбачається, що правове регулювання лізингових зобов'язань здійснюється відповідно до ГК України, ЦК України та інших законів, а також до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), купівлю-продаж та положення про договір поставки з урахуванням особливостей, встановлених законом.
Застосовуючи норму права, слід співставити фактичні обставини зі змістом відповідної норми, визначитись, чи не суперечить її застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини, та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
У свою чергу, беручи до уваги фактичні правовідносини сторін щодо оперативного лізингу обладнання - світлових табло з логотипами, зміст укладеного між ними договору (зокрема, предмет договору - строкове платне користування майном, умови передачі в лізинг, права та обов'язки сторін, порядок використання обладнання та його повернення тощо), термінологію, яка використовується сторонами (орендар, орендодавець, орендоване майно), суд вважає, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором з найму (оренди), отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми про найм (оренду).
При цьому положення про договір купівлі-продажу, поставку до спірних правовідносин не можуть бути застосовані, оскільки укладений між сторонами договір лізингу не передбачає придбання предмета лізингу лізингоотримувачем. Також лізингова плата не передбачає суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу (що є характерним для лізингових платежів за договором фінансового лізингу, який є відмінним від оперативного лізингу) тощо.
Про те, що правова природа оперативного лізингу найбільш наближена до відносин з найму (оренди), свідчать визначення, наведені у п. 1.18.1. ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (який хоч і втратив чинність, однак діяв станом на дату укладення договору оперативного лізингу) та ст. 14 Податкового кодексу України.
Крім того, договір лізингу віднесений ЦК України до різновидів договору майнового найму (параграф 6 "Лізинг" знаходиться в главі 58 "Найм (оренда)" ЦК України). У зв'язку з цим на відносини лізингу розповсюджуються всі положення параграфа 1 глави 58 ЦК України. Інших спеціальних норм у сфері регулювання правовідносин з оперативного лізингу спеціальним законодавством (на відміну від фінансового лізингу) не встановлено.
За приписами ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Подібними за своїм змістом до укладеного між сторонами договору оперативного лізингу обладнання є саме відносини з най му (оренди), отже до спірних правовідносин підлягаю застосуванню норми права, що регулюють найм (оренду).
За п. 4 договору протягом строку лізингоотримувач за будь-яких обставин в абсолютно безумовному порядку сплачує щокварталу Сканії Україна суму, як орендну плату за лізингове обладнання, яка на день укладення цієї угоди згідно з офіційним обмінним курсом гривні стосовно євро, встановленим НБУ, складає 1 650,00 грн., у т.ч. ПДВ - 275,00 грн. Офіційний курс НБУ на дату укладення цієї Угоди на 02.04.2009 року складає 1 EUR = 10.247160 грн. Договірна ціна з врахуванням ПДВ, що підлягає до сплати орендарем за кожен окремий календарний квартал, визначається на кожний останній день календарного кварталу оренди за формулою: Ц1=ЦхК1, де Ц - ціна квартального орендного платежу в гривнях на момент укладення цієї угоди; К1 - відношення між офіційним курсом НБУ гривні стосовно ОСОБА_8 на дату платежу і офіційним курсом НБУ на дату укладення цієї угоди (1 EUR = 10.247160 грн.). Всі орендні платежі, зазначені в цій статті, повинні бути зроблені орендарем шляхом перерахування коштів на банківський рахунок орендодавця не пізніше 5 дня наступного місяця за попередній квартал, починаючи з дати цього договору. Якщо не існує іншої домовленості сторін, такий платіж або платежі здійснюються шляхом банківського переказу на банківський рахунок, який Сканія Україна може зазначити у письмовому повідомленні.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За ч.ч. 1, 4 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).
Суд, проаналізувавши виконання відповідачем умови договору щодо сплати лізингових платежів, встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представниками сторін, протягом ІІІ, ІV кварталу 2014 року та І, ІІ кварталу 2015 року відповідач проплат за договором не здійснював, у зв'язку з чим за ним станом на 20.08.2015 року утворилася заборгованість в розмірі 13 633,29 грн.
03.08.2015 року позивачем на адресу відповідача надіслано цінний лист № 20150308-2С з описом вкладення та повідомленням про вручення, що був отриманий останнім 14.08.2015 року, в якому повідомлялося про відмову позивача від договору на підставі ст. 782 ЦК України.
За ч.ч. 1, 2 ст. 598 УЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Згідно зі ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Одним з найголовніших принципів цивільного права є забезпечення стабільності договору, що закріплено ст. 651 ЦК України, яка забороняє односторонню відмову від договору, за виключенням випадків, передбачених законом або договором. Стаття 782 ЦК України визначає приклад такого виключення та надає наймодавцеві право в односторонньому порядку відмовитися від договору найму та вимагати повернення речі, за умови, що наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Відмова від договору є правом, а не обов'язком наймодавця. Про реалізацію цього права наймодавець повинен повідомити наймача. З моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору найму договір вважається розірваним. Наймач зобов'язаний повернути наймодавцеві предмет оренди в строки, передбачені договором найму (оренди), а якщо такі строки не визначені - в розумний строк (тобто строк, необхідний для підготовки предмету оренди для передачі наймачеві). Строк для повернення орендованого майна може бути встановлений наймачем у повідомленні про відмову від договору найму. У разі здійснення права, передбаченого ст. 782 ЦК України, наймодавець не має потреби додатково звертатися до суду з вимогою про розірвання договору найму.
Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За приписами ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Отже, позивач скористався своїм правом на відмову від договору, і такий, в силу положень ч. 2 ст. 782 ЦК України, є розірваним з 14.08.2015 року, таким чином правові підстави для задоволення позовної вимоги про розірвання договору відсутні.
Стосовно заперечень відповідача про неможливість застосування до спірних правовідносин сторін ст. 782 ЦК України, оскільки, по-перше, укладений між сторонами договір не є договором оренди; по-друге, сторонами врегульовано спеціальний порядок його припинення; по-третє, лізингові платежі не є фіксованими; по-четверте, вказана норма пов'язана із невнесенням орендної плати протягом 3 місяців підряд, тоді як в укладеному між сторонами договорі лізингова плата сплачується щоквартально, то суд зазначає таке.
Щодо спеціального порядку припинення зобов'язань, то згідно з п. 3 договору будь-яка із сторін, керуючись власним рішенням, може припинити дію цього договору лізингу шляхом надання письмового повідомлення іншій стороні після порушення такою іншою стороною своїх зобов'язань за цим договором лізингу. Таке припинення набирає чинності на 15 день після надання такого повідомлення, якщо таке порушення не усувається до того часу.
Вказаний пункт договору жодним чином не впливає на можливість реалізації позивачем права, передбаченого ст. 782 ЦК України, та настання наслідків, обумовлених нею, оскільки норма ст. 782 ЦК України сформульована імперативно та не передбачає можливості врегулювання на власний розсуд сторін порядок припинення зобов'язань з підстави невнесення орендної плати протягом трьох місяців підряд; по-друге, зі змісту вказаної норми вбачається, що наймодавець має право відмовитись від договору незалежно від того, внесе наймач у подальшому плату за користування чи ні. Тому навіть у разі внесення наймачем плати за користування після настання строку оплати за третій місяць наймач вправі відмовитися від договору найму.
Крім того, у п. 4 договору сторони обумовили, що лізингоотримувач погоджується негайно передати лізингове обладнання Сканії Україна, якщо з будь-якої причини лізингову плату за початковий строк не було внесено повністю, як передбачається цим договором, та лізингоотримувач відмовляється від будь-якого захисту та будь-яких прав, які він може мати у зв'язку з продовженням володіння лізинговим обладнанням.
По суті сторони домовилися, що несплата лізингових платежів є безумовною підставою для припинення зобов'язань за цим договором.
Також сторони у п. 17 договору погодили, що жоден засіб правового захисту Сканії Україна за цим договором лізингу не вважається таким, що виключає можливість використання будь-якого іншого засобу правового захисту, який вказаний у договорі лізингу або будь-яких договірних документах, або передбачений чинним законодавством, та всі такі засоби правового захисту є сукупними.
Щодо посилання відповідача на те, що лізингові платежі, обумовлені договором, не є фіксованими, суд визнає їх необґрунтованими, оскільки фіксований платіж у розумінні ст. 286 ГК України, це не тільки тверда грошова сума, яка є стало та не змінюється упродовж дії договору (оскільки орендна плата також, як правило, підлягає індексації, що впливає на кінцевий місячний платіж, відмінний від того, що погоджений договором). Під фіксованим платежем розуміється як безпосередньо погоджена сума, яка підлягає до сплати, так і порядок її визначення, що є сталим протягом дії договору та дає можливість чітко визначитися сторонам із розрахунком суми, яка підлягає до сплати за користування майно. Фіксованість платежу також пов'язується з тим, що наслідки господарської діяльності сторін не впливають на погоджену суму чи порядок її визначення.
У свою чергу, у п. 4 договору сторони погодили формулу, за якою розраховується лізингова плата. Вказана формула не змінювалася сторонами з моменту укладення між сторонами договору, тобто розрахунок лізингової плати є сталим (фіксованим).
Суд також не приймає заперечення відповідача про те, що вимоги ст. 782 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки в ній йдеться про місяці, тоді як у договорі строк внесення оплати визначено кварталами.
Як зазначалося, відповідач прострочив здійснення лізингових платежів (орендної плати) 4 квартали поспіль (12 місяців), тобто понад 3 рази підряд, що дає можливість застосувати до спірних правовідносин ст. 782 ЦК України.
Також суд, давши оцінку запереченням відповідача про те, що останній не міг виконати свого обов'язку щодо сплати лізингових платежів, оскільки позивач у період, за який стягується заборгованість, не здійснював виставлення йому рахунків, не надавав актів виконаних робіт та податкових накладних, встановив, що умовами договору сторонами не встановлено відповідного обов'язку позивача. Більше того, орендна плата має бути здійснена відповідачем щоквартально за будь-яких обставин та в абсолютно безумовному порядку не пізніше 5 дня наступного місяця за попередній квартал шляхом банківського переказу на рахунок позивача (п. 4 договору).
Не вбачає суд також підстав для застосування ч.ч. 1, 2 ст. 613 ЦК України, за якими кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Вказана стаття встановлює правові наслідки прострочення кредитора у зобов'язанні. Кредитор буде вважатися таким, що прострочив, у таких випадках: 1) якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, 2) якщо він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Тут мова йде про дії кредитора, без вчинення яких боржник об'єктивно не в змозі виконати покладені на нього обов'язки.
Судом із матеріалів справи встановлено, що відповідач не вчиняв дій, спрямованих на належне виконання своїх зобов'язань в частині проведення оплати у ІІІ, ІV кварталах 2014 року та І, ІІ кварталах 2015 року, відповідно, позивач не міг з цих підстав відмовитися від прийняття такого виконання.
У свою чергу, позивач не приймав виконання в інших періодах (починаючи з липня 2012 року (02.07.2012 року позивачем розміщено інформацію про завершення співпраці з відповідачем) по вересень 2014 року (16.09.2014 року Київським апеляційним господарським судом прийнято рішення, яким визнано недостовірною інформацію, розміщену позивачем, та зобов'язано останнього її спростувати). Неприйняття від відповідача грошових коштів у цей період, як пояснили представники позивача, обумовлене тим, що останній вважав договірні правовідносини з відповідачем припиненими.
Враховуючи, що позивач не здійснює стягнення суми заборгованості за періоди, коли ним не приймалося виконання зі сторони відповідача, отже вказані обставини в розрізі ст. 613 ЦК України судом не оцінюються.
Слід зазначити, що повернення позивачем грошових коштів, сплачених відповідачем на виконання умов договору, яке мало місце у 2012-2014 роках, не є підставою, яка звільняє відповідача від взятих на себе зобов'язань за договором, тим більше враховуючи той факт, що відповідач, на відміну позивача, вважав, що договірні зобов'язання не припинили свою дію, що і доводив у судах.
Судом також не встановлено, що позивачем не було вчинено дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Посилання відповідача на відсутність виставлених рахунків та наданих актів виконаних робіт не вважається дією, без вчинення якої відповідач не міг виконати свого обов'язку. Зокрема, як зазначалося, умови договору не містять обов'язку позивача по виставленню рахунків та наданню актів виконаних робіт. Натомість, договір містить погоджену сторонами зрозумілу формулу визначення розміру орендної плати, яка підлягає застосуванню відповідачем самостійно, без будь-яких додаткових умов.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У силу вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Щодо первинних документів, до яких, на думку відповідача, відносяться виключно рахунки для оплати та акти виконаних робіт, то слід зазначити таке.
У силу вимог ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. У свою чергу, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 вказаного Закону).
Згідно з п. 2.1. Наказу Мінфіну від 24.05.1995 року № 88 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
З наведеного вбачається, що первинні документи - широке поняття, яке охоплює будь-які документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та створюються у письмовій або електронній формі.
При цьому жодний нормативно-правовий акт не передбачає, що здійснення розрахунків за договором, у тому числі оренди, може здійснювати виключно за умови виставлення рахунків та надання актів виконаних робіт.
У свою чергу, за приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України, ст. 174 ГК України договір є самостійною та достатньою підставою для виникнення господарських зобов'язань.
Більше того, позиція відповідача про те, що останній не міг здійснити оплату до виставлення позивачем рахунків спростовується діями самого відповідача, який 26.10.2012 року, 13.03.2013 року, 14.07.2014 року самостійно здійснював розрахунок орендної плати та її перерахування на рахунок позивача. Вказане також вказує на безпідставність посилань відповідача на усталену між сторонами практику у здійсненні розрахунків за договором.
Також посилання позивачем в акті звірки взаєморозрахунків на рахунки та акти виконаних робіт не є належним та допустимим доказом існування у позивача обов'язку по виставленню рахунків та наданню актів виконаних робіт, оскільки акт звірки не є первинним документом, на підставі якого виникають права та обов'язки, та може братися судом до уваги виключно в сукупності з первинними документами.
Враховуючи викладене, вбачається, що сторони погодили порядок розрахунку орендної плати та строк її внесення, які є обов'язковими для сторін укладеного договору, а тому застосовувати інший порядок, про який заявляє відповідач, суд не вбачає правових підстав.
Стосовно невідображення операцій за договором у податкову обліку позивача, то зазначені обставини є предметом податкового законодавства, що регулює відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (ст. 1 Податкового кодексу України), а не цивільно- (господарсько) правових відносин.
Суд також проаналізував обставини справи, пов'язані із закриттям позивачем рахунку. Так, рахунок, на який відповідач здійснював сплату орендних платежів, був закритий позивачем 24.03.2015 року, що стверджується довідкою ІНГ Банк Україна.
Позивач жодним чином не повідомив відповідача про таке закриття, що не кореспондується з вимогами ч. 3 ст. 193 ГК України, за якою кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
При цьому умовами договору, укладеного між сторонами, не передбачено обов'язку позивача щодо повідомлення відповідача про зміну банківських реквізитів (п. "в" 4 договору).
У той же час зміна позивачем рахунку та неповідомлення відповідача про таку зміну жодним чином не вплинули на правові наслідки, пов'язані із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за цим договором, оскільки відповідач, зокрема і після закриття позивачем рахунку, не вчиняв жодних дій, спрямованих на здійснення перерахування лізингових платежів, аж до 14.08.2015 року, тобто до моменту отримання від позивача відмови від договору. У свою чергу, таке закриття рахунку та неповідомлення нових реквізитів, за якими слід було здійснювати проплату, мало б правове значення в оцінці взаємовідносин сторін лише за умови спроб належного виконання зі сторони відповідача своїх зобов'язань (його активних дій) та не вчинення позивачем дій, спрямованих на їх прийняття (прострочення кредитора).
Щодо вимог позивача про розірвання договору з тих підстав, що відповідач не виконав своїх зобов'язань з отримання, утримання і сплати протягом строку дії договору страховки проти втрати та пошкодження переданого обладнання, як це передбачено п. 10 договору, то суд вважає за необхідне зазначити таке.
15.07.2015 року позивач направив відповідачу лист № 20151507-3С, в якому просив надати протягом 15 календарних днів з моменту отримання листа інформацію та копії документів, що свідчать про виконання відповідачем зі страхування лізингового обладнання. У цьому листі позивач також повідомив, що у випадку ненадання вказаних документів у встановлений строк, цей лист вважатиметься повідомленням про припинення договору за рішенням позивача у порядку, погодженому сторонами у п. 3 договору.
У свою чергу, відповідач листом № 08-15/85 від 10.08.2015 року повідомив позивача про виконання ним умов договору щодо страхування обладнання, про що надав копії договору страхування № 2011/222/000339 від 14.04.2014 року, договору страхування № 2011/222/000369 від 08.07.2015 року, договору страхування № 20/01-041031 від 06.08.2015 року, а також копії платіжних доручень № 4186 від 14.07.2014 року, № 7073 від 15.07.2015 року, № 7308 від 07.08.2015 року.
Отже, відповідач у строк, визначений п. 3 договору, усунув порушення, пов'язані із страхуванням. При цьому, виходячи із змісту п. (в) 3 договору, усунення порушень можливе лише на майбутнє, відтак підстав для розірвання договору з цих підстав суд не вбачає.
Слід також зазначити, що підставою для розірвання договору за рішенням суду у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 651 ЦК України, є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (постанова судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-75цс13).
Судом істотного порушення умов договору зі сторони відповідача у зв'язку з неналежним виконанням свого обов'язку щодо страхування лізингового обладнання не встановлено.
Крім того, суд зазначає, що у будь-якому випадку розірвати договір, який припинив свою дію, неможливо.
Зважаючи на викладене, враховуючи, що договір є розірваним з 14.08.2015 року, відтак правові підстави для задоволення позовної вимоги про розірвання договору відсутні.
Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 13 633,29 грн. заборгованості за лізинговими платежами, то суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як встановлено судом з матеріалів справи, протягом ІІІ, ІV кварталу 2014 року та І, ІІ кварталу 2015 року відповідач проплат за договором у порядку, визначеному п. 4 договору, не здійснював, у зв'язку з чим за ним станом на 20.08.2015 року утворилася заборгованість в розмірі 13 633,29 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частиною 4 ст. 286 ГК України, ч. 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до ч. 5 ст. 762 ЦК України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За ч. 3 ст. 285 ГК України передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми, а саме: за ІІІ квартал 2014 року - 1 650,00 грн. х 1,60500066555 (16,446760 (курс євро станом на 30.09.2014 року)/10,247160) = 2 648,26 грн., за ІV квартал 2014 року - 1 650,00 грн. х 1, 87690130728 (19,232908 (курс євро станом на 31.12.2014 року)/10,247160) = 3 096,89 грн., за І квартал 2015 року - 1 650,00 грн. х 2,48354802696 (25,449314 (курс євро станом на 31.03.2015 року)/10,247160) = 4 097,85 грн., за ІІ квартал 2015 року - 1 650,00 грн. х (23,541404 (курс євро станом на 30.06.2015 року)/10,247160) = 3 790,64 грн., встановив, що загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 13 633,64 грн., при заявленому - 13 633,29 грн.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість з орендної плати в розмірі 13 633,29 грн., тобто у заявленому розмірі.
Стосовно клопотання відповідача за первісним позовом про призначення судової економічної експертизи, то суд підстав для його задоволення не знайшов, оскільки судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. У той же час, як встановлено судом, заявлене клопотання пов'язане із з'ясуванням документального підтвердження заявлених до стягнення вимог та розміру заборгованості, яке, на думку відповідача за первісним позовом, ґрунтується на виставлених рахунках, актах виконаних робіт та податкових накладних, як єдиних первинних документах, на підставі яких може здійснюватися платіж, а відтак формуватися заборгованість. З'ясування зазначених обставин пов'язане із застосуванням норм права та аналізу змісту укладеного між сторонами правочину, тобто входить до компетенції суду, що виключає необхідність призначення у справі судової економічної експертизи. Щодо розміру суми, заявленої до стягнення, то відповідач жодним чином не заперечив правильності її нарахування та не надав власного розрахунку, що, знову ж таки, свідчить про безпідставність заявленого клопотання.
Стосовно вимоги про повернення орендованого майна, судом встановлено таке.
Відповідно до приписів ст. 283 ГК України та ст. 759 ЦК України правовою підставою користування орендованим майном є, відповідно, договір оренди (найму).
За ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Пунктом 8 договору передбачено, що негайно після завершення або дострокового припинення лізингу та цього договору лізингу, лізингоотримувач за свій власний рахунок повертає лізингове обладнання Сканії Україна у належному відремонтованому та робочому стані, з урахуванням звичайного зношення під час належного його використання, шляхом доставки лізингового обладнання за свій рахунок у місце, про яке Сканія Україна повідомила письмово. Лізингоотримувач несе відповідальність за всі витрати, пов'язані з пакуванням, завантаженням, транспортуванням та розвантаженням лізингового обладнання, а також несе відповідальність за його збереження та належну доставку згідно з інструкціями Сканії Україна.
Згідно з п. 9.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" у рішенні про вчинення певних дій або про припинення певних дій - відповідний припис, наприклад: "Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)", "Такому-то припинити такі-то дії, які перешкоджають доступу такого-то у приміщення (із зазначенням тих же даних про приміщення)", строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення.
У зв'язку з тим, що договір оренди, як встановлено судом, є розірваним з 14.08.2015 року, орендоване майно станом на момент розгляду спору відповідач позивачу не повернув, а продовжує без належних правових підстав користуватися ним, то позовна вимога про зобов'язання відповідача повернути лізингове обладнання визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що хоч поведінка позивача не свідчила про бажання останнього продовжувати договірні відносини з відповідачем (розміщення оголошення про припинення співпраці з відповідачем, неприйняття грошових коштів від відповідача, неповідомлення про закриття рахунку) та забезпечувати загальногосподарський інтерес сторін за укладеним між ними договором, у той же час дії позивача не призвели до неможливості виконання зі сторони відповідача взятих ним на себе зобов'язань.
Стосовно зустрічної позовної заяви.
Як вбачається із зустрічної позовної заяви, позивач просить суд спонукати відповідача до внесення змін до договору оперативного лізингу обладнання шляхом підписання додаткової угоди № 1, викладеній у редакції позивача, зобов'язати відповідача надати позивачу оригінали документів, що підтверджують надання послуг за договором оперативного лізингу обладнання в ІІІ, VІ кварталах 2014 року та І, ІІ кварталах 2015 року.
За приписами ч.ч. 1-4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
У свою чергу, за ч. 1 ст. 187 ГК України, яка регулює порядок укладення господарських договорів за рішенням суду, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
З наведеного вбачається, що внесення змін до договору, укладеному на вільному волевиявленні сторін, у судовому порядку можливе лише за умови, що це передбачено угодою сторін, такі зміни ґрунтуються на раніше укладеному між сторонами попередньому договорі, обов'язок внесення таких змін ґрунтується на законі, а також у разі істотного порушення договору другою стороною.
Судом не встановлено законодавчо визначених чи договірних підстав, які б поза волевиявленням обох сторін, тобто б всупереч свободі договору, передбаченої ст. 627 ЦК України, надавали можливість внести зміни до договору в редакції, запропонованій позивачем.
Зі змісту зустрічної позовної заяви вбачається, що предмет позовних вимог в частині внесення змін до договору зводиться до необхідності виставлення відповідачем рахунків для проведення платежів за договором.
Як встановлено судом, орендна плата має бути здійснена відповідачем щоквартально за будь-яких обставин та в абсолютно безумовному порядку не пізніше 5 дня наступного місяця за попередній квартал шляхом банківського переказу на рахунок позивача (п. 4 договору).
Тобто сторонами погоджено порядок та строк внесення орендної плати, які жодним чином не пов'язані із виставленням рахунків.
Так само чинне законодавство не пов'язує можливість проведення оплати за договором, у тому числі найму (оренди), виключно на підставі виставленого рахунку, оскільки договір є самостійною та достатньою підставою для виникнення зобов'язань.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення зустрічного позову в частині внесення змін до договору.
Крім того, оскільки судом встановлено факт припинення договірних зобов'язань на підставі ст. 782 ЦК України з 14.08.2015 року, отже внесення змін до розірваного договору є неможливим.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати оригінали рахунків, актів виконаних робіт та податкових накладних, то оскільки такий обов'язок не визначено сторонами у договорі та не передбачено вимогами чинного законодавства, відтак вказана вимога визнається судом необґрунтованою та безпідставною, тобто такою, що до задоволення не підлягає.
Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог ст. 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин, первісна позовна заява підлягає частковому задоволенню, а у задоволенні зустрічної позовної заяви слід відмовити.
Судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України за первісним позовом покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а за зустрічним позовом - на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд
Первісний позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма "Журавлина" (вул. Варшавська,9а, м. Сарни, Рівненська область, 34500, код ЄДРПОУ 13994640) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна" (вул. Кільцева дорога,22, м. Київ, 03134, код ЄДРПОУ 30107866) 13 633,29 грн. заборгованості з орендної плати.
ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма "Журавлина" (вул. Варшавська,9а, м. Сарни, Рівненська область, 34500, код ЄДРПОУ 13994640) передати ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна" (вул. Кільцева дорога,22, м. Київ, 03134, код ЄДРПОУ 30107866) лізингове обладнання за описом у додатку "А" до договору оперативного лізингу обладнання № 09/09 від 02.04.2009 року, укладеного між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірмою "Журавлина" та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна", а саме: світлове табло (код 1592704), каркас кріплення (код 1592720), табло (код 1596062), табло (код 1595959).
У задоволенні позовних про розірвання договору оперативного лізингу обладнання № 09/09 від 02.04.2009 року, укладеного між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірмою "Журавлина" та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна", відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма "Журавлина" (вул. Варшавська,9а, м. Сарни, Рівненська область, 34500, код ЄДРПОУ 13994640) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна" (вул. Кільцева дорога,22, м. Київ, 03134, код ЄДРПОУ 30107866) судовий збір в розмірі 3 045,00 грн.
У задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.
Повне рішення складене 23.12.2015 року.
Головуючий суддя Андрійчук О.В.
Судді Павленко Є.В.
ОСОБА_9