ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
22 грудня 2015 року м. Київ справа № 826/23651/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до 1. Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича
2. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання протиправним та скасування рішення в частині, визнання протиправними дій та стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича (далі - Уповноважена особа ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В.В., Уповноважена особа, відповідач 1) про:
- визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. про нікчемність Договору банківського вкладу № НОМЕР_2 від 11.02.2015, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», та застосування наслідків недійсності правочину, яке оформлене наказом № 813 від 16.09.2015;
- визнання протиправними дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виявлення (визнання) договорів банківських вкладів такими, що є нікчемними згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в частині виявлення (визнання) Договору банківського вкладу № НОМЕР_2 від 11.02.2015, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», таким що є нікчемним з підстави, визначеної п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;
- стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб матеріальної та моральної шкоди в розмірі 176 642,64 грн., заподіяну Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадировим В.В. та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у період з 03.05.2015 по 03.10.2015, пов'язану з протиправним позбавленням права власності ОСОБА_1 на грошові кошти, що знаходилися на банківському рахунку в ПАТ «Дельта Банк».
26 листопада 2015 року в судовому засіданні протокольною ухвалою до участі у справі в якості другого відповідача залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, відповідач 2).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 11.02.2015 між нею та ПАТ «Дельта Банк» були укладені договори банківського вкладу № НОМЕР_2 та на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів № НОМЕР_3. Банк відкрив Клієнту (позивачу) поточний рахунок № НОМЕР_1 у доларах США.
11 лютого 2015 року на депозитний рахунок № НОМЕР_1 ОСОБА_1 було внесено 5 500 доларів США 68 центів.
В подальшому, позивачу стало відомо про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк».
Звернувшись з заявою про виплату ОСОБА_1 грошових коштів за вказаним вище договором до банка-партнера ПАТ «Дельта Банк» - АТ «Ощадбанк», позивачу було повідомлено про відсутність його в реєстрі вкладників.
Не погодившись з вищезазначеним, ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В., ПАТ «Державний ощадний банк України» та ФГВФО про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2015 (справа № 826/12319/15) позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Також, як зазначає позивач, на його адресу надійшов лист від 23.09.2015 № 8821/3268, яким останнього повідомлено про нікчемність правочину (договору № НОМЕР_2 від 11.02.2015).
У подальшому позивачу стало відомо, що саме Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. № 813 від 16.09.2015 визнано нікчемними правочини згідно з переліком, у т.ч. - вказаний вище договір банківського вкладу.
Також позивачу стало відомо про початок з 05.10.2015 процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк».
Позивач вважає, що дії як Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В., так і Фонду щодо виявлення (визнання) договорів банківських вкладів такими, що є нікчемними, в частині зокрема виявлення (визнання) договору банківського вкладу № НОМЕР_2 від 11.02.2015 таким, що є нікчемним з підстави, визначеної п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є протиправними.
Як наслідок, на думку позивача, такі дії мають бути визнанні протиправними, а рішення Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. про визнання договору банківського вкладу № НОМЕР_2 від 11.02.2015 нікчемним має бути визнано протиправним та скасовано.
Одночасно з вимогами про визнання протиправним та скасування рішення в частині, визнання протиправними дій, позивач, вважаючи що йому нанесено матеріальної та моральної шкоди, заявив вимогу про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб матеріальної та моральної шкоди в розмірі 176 642,64 грн., заподіяну Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадировим В.В. та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у період з 03.05.2015 по 03.10.2015, пов'язану з протиправним позбавленням права власності ОСОБА_1 на грошові кошти, що знаходилися на банківському рахунку в ПАТ «Дельта Банк».
17 грудня 2015 року представником позивача подано клопотання про встановлення на підставі ч. 1 ст. 267 КАС України судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача 2 подав письмові заперечення, в яких зазначає, що Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено право Уповноваженої особи формувати висновок про нікчемність правочинів та - повідомляти про це сторін договору.
ПАТ «Дельта Банк» повідомив письмово позивача листом про нікчемність договору банківського вкладу згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
З цих підстав, відповідач 2 вважає, що позивач є тією особою, яка не набула прав на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а відтак вказана особа правомірно не була включена до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів, так як у разі виявлення ознак нікчемності правочину, вчиненого вкладником Уповноважена особа не включає таку особу до переліку, оскільки нікчемний правочин не створює правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його нікчемністю.
Як наслідок, на переконання відповідача 2, право на відшкодування коштів за рахунок Фонду мають фізичні особи - вкладники, які розмістили свої кошти у банку за договором банківського вкладу або банківського рахунку. Тобто, гарантії Фонду поширюються на кошти, які мають статус вкладу та розміщені за чинним договором між банком та фізичною особою.
В наданих письмових запереченнях, представник відповідача 2 просив в задоволенні позову повністю відмовити.
Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку з неявкою в судове засідання 17.12.2015 представника відповідача 2, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
11 лютого 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - Банк) та ОСОБА_1 (Вкладник) був укладений договір банківського вкладу № НОМЕР_2 (далі - Договір).
По умовам вказаного Договору, сума Вкладу складає 5 500 доларів США 68 центів.
Також, 11 лютого 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - Банк) та ОСОБА_1 (Клієнт) був укладений договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів № НОМЕР_3 (далі - Договір 1).
По умовам пп. 1.2 п. 1 Договору 1, Банк відповідно до наданого Клієнтом пакету документів, а також згідно з вимогами Банку та чинного законодавства України, відкриває Клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 у доларах США, надалі - «Рахунок», оформлює за ініціативою Клієнта та надає в його користування електронний платіжний засіб платіжної системи Visa International та/або MasterCard, надалі - «Картка», а також ПІН-код до Картки.
Також судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» від 02 березня 2015 року № 150 ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
02 березня 2015 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» № 51, на підставі якого, з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича.
В подальшому, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» від 08.04.2015 № 71 до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.03.2015 № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» внесено зміни, виклавши пункт 2 цього рішення у такій редакції:
« 2. Тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно.».
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» від 03.08.2015 № 147 строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» продовжено по 02.10.2015 включно.
В період здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», позивачем було встановлено, що його не включено до списку вкладників, які отримують кошти у межах гарантованої суми за рахунок цільової позики Фонду.
Так, звернувшись з заявою від 12.06.2015 про виплату ОСОБА_1 грошових коштів за вказаним вище договором до банка-партнера ПАТ «Дельта Банк» - АТ «Ощадбанк», позивачу було повідомлено, що АТ «Ощадбанк» перевірено реєстри, які надійшли від АТ «Дельта Банк»; реєстри із зазначенням у них позивача до АТ «Ощадбанк» не надходили.
З метою відновлення, на думку позивача, порушених прав, свобод та інтересів, ОСОБА_1 неодноразово зверталась із письмовими запитами/заявами до Фонду, АТ «Дельта Банк», АТ «Ощадбанк» та Уповноваженої особи.
Дійшовши висновку про необхідність захисту та відновлення своїх прав, свобод та інтересів в судовому порядку, ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В., ПАТ «Державний ощадний банк України» та ФГВФО про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2015 (справа № 826/12319/15) позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова В.В. щодо не включення інформації про ОСОБА_1 до списку вкладників, які отримують кошти у межах гарантованої суми за рахунок цільової позики Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; визнано протиправними дії посадових осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ненадання ОСОБА_1 інформації на відповідні запити згідно з вимогами Закону України «Про доступ до публічної інформації»; зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова В.В. вчинити дії, направлені на включення ОСОБА_1 до списку вкладників, які отримують кошти у межах гарантованої суми за рахунок цільової позики Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова В.В. вчинити дії, направлені на передачу інформації про зміни до списку вкладників, які отримують кошти у межах гарантованої суми за рахунок цільової позики Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з метою виплати ОСОБА_1 коштів, що знаходяться на рахунку Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»; позов в іншій частині залишено без задоволення.
05 жовтня 2015 року Окружним адміністративним судом м. Києва в адміністративній справі № 826/12319/15 видано виконавчий лист.
Разом з тим, судом встановлено, що згідно витягу з Протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк», призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» № 408 від 29.05.2015 від « 15» вересня 2015 року, комісія дійшла висновку, що Договори банківських вкладів, укладені між Банком та фізичними особами після 16.01.2015 включно, за якими здійснювалося зарахування коштів на вкладні рахунки від фізичних осіб, які є одночасно кредиторами Банку, є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Також, Комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі й договір банківського вкладу № НОМЕР_2 від 11.02.2015, укладений між позивачем та АТ «Дельта Банк».
Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями» № 813 від 16.09.2015 вирішено застосувати наслідки нікчемності Договорів банківських вкладів (депозитів), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» згідно переліку, наведеного в Додатку № 1, в якому міститься інформація про договір банківського вкладу № НОМЕР_2 від 11.02.2015.
Листом від 23.09.2015 № 8821/3268 позивача повідомлено про визнання договору банківського вкладу № НОМЕР_2 від 11.02.2015 нікчемним правочином відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Крім того, судом встановлено, що на підставі Постанови Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» від 02.10.2015 № 664, Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.10.2015 прийнято рішення «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» № 181.
Відповідно до вказаного рішення розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» з 05.10.2015 по 04.10.2017 та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича строком на 2 роки, з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.
Незгода з рішенням Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. щодо визнання договору банківського вкладу нікчемним, діями Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. та ФГВФО щодо виявлення (визнання) договорів банківських вкладів такими, що є нікчемними згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в частині виявлення (визнання) Договору банківського вкладу № НОМЕР_2 від 11.02.2015 таким, що є нікчемним з підстави, визначеної п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також необхідність в стягненні з ФГВФО матеріальної та моральної шкоди, обумовили ОСОБА_1 на звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінивши за правилами статті 86 КАС України надані сторонами докази, пояснення представника позивача, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд частково погоджується з доводами ОСОБА_1, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 23.02.2012 № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI), Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 № 14, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2012 за № 1548/21860 (далі - Положення № 14).
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків регулюються та визначаються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI).
Згідно із положеннями п. 3 ч. 1 ст. 2 цього Закону (в редакції, чинній в момент укладання договору банківського вкладу), вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
Вкладником є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката (п. 4 ч. 1 ст. 2 цього Закону № 4452-VI).
Відповідно до ч. 1 статті 26 Закону № 4452-VI (чинна редакція) Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
При цьому, порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, визначений статтею 27 Закону № 4452-VI.
Так, Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Нарахування відсотків за вкладами припиняється в останній день перед початком процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку) (ч. 1 ст. 27 Закону № 4452-VI).
Згідно з ч. 2 статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника (ч. 3 ст. 27 Закону № 4452-VI).
Окрім цього, відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 № 14 (в редакції до внесення змін згідно із рішенням від 29 вересня 2014 № 104, які набрали чинності 11 листопада 2014 року) (далі - Положення № 14) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2012 за № 1548/21860, Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік).
Згідно з п. 4 розділу ІІІ Положення № 14 перелік складається станом на день прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на день прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку.
Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.
Між тим, після внесення змін до п. 3 розділу ІІІ вказаного Положення № 14, цим пунктом передбачено, що Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім іншого, формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік).
Після внесення змін до п. 4 розділу ІІІ Положення № 14 абзацом першим цього пункту передбачено, що перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
Пунктом другим розділу IV Положення № 14 передбачено, що Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі - Загальний Реєстр).
Пунктом четвертим розділу IV Положення № 14 передбачено, що Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Пунктом шостим цього розділу вказаного Положення встановлено, що на підставі рішення виконавчої дирекції за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів (здійснює перерахування гарантованої суми за Загальним Реєстром, передачу Загального Реєстру банку-агенту) не пізніше семи днів з дня прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Як встановлено під час розгляду справи, наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. від 16.09.2015 № 813 визнано нікчемними договори банківських вкладів згідно з переліком та, зокрема, договір банківського вкладу № НОМЕР_2 від 11.02.2015.
З матеріалів справи вбачається, що договір банківського вкладу № НОМЕР_2 від 11.02.2015, визнано Уповноваженою особою нікчемним на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, а саме оскільки кошти на рахунок позивача надійшли внаслідок перерахування коштів на вкладний рахунок іншою фізичною особою з метою створення штучного зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на відшкодування коштів за рахунок держави.
А тому Уповноважена особа вважає, що, укладаючи такий договір банківського вкладу банк надав кредитору переваги (пільги), прямо не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку.
Проте, при укладанні договору банківського вкладу № НОМЕР_2 від 11.02.2015 додаткових пільг чи переваг надання Банком кредитору або вкладнику судом не встановлено, а тому суд вважає безпідставним посилання Уповноваженої особи на п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як встановлену підставу визнання договору банківського вкладу нікчемним. При цьому, суд наголошує, що питання гарантування виплати відшкодування за договором банківського вкладу це гарантований Законом обов'язок держави.
Крім того, визнаючи договір банківського вкладу № НОМЕР_2 від 11.02.2015 нікчемним, Уповноважена особа посилалась на незаконність зарахування вкладу на рахунок позивача шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи. Вказані доводи суд також вважає необґрунтованими, оскільки ні Законом України «Про банки і банківську діяльність» або іншими нормативно-правовими актами не передбачена заборона вчинення вищевказаних дій.
Вказане спростовує висновок Уповноваженої особи про правомірність визнання договору банківського вкладу № НОМЕР_2 від 11.02.2015 нікчемним на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Також, суду не надано доказів наявності інших підстав визначених ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI внаслідок яких правочин позивача з АТ «Дельта Банк» є нікчемним.
Надаючи оцінку встановленим під час розгляду справи обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 37 Закону № 4452-VI Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Частиною другою статті 38 Закону № 4452-VI визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Приписами ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI визначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Суд зазначає, що доводи Уповноваженої особи щодо отримання певних переваг перед іншими вкладниками стосуються не позивача, а іншої особи, а відтак, не можуть бути враховані при вирішенні даної справи.
При цьому, належних та допустимих доказів, які б підтверджували недобросовісність позивача та його обізнаність щодо можливих неправомірних дій особи, на яку вказує Уповноважена особа суду останньою надано не було.
Враховуючи що доводи Уповноваженої особи про нікчемність договору банківського вкладу № НОМЕР_2 від 11.02.2015 не знайшли свого підтвердження під час вирішення справи, суд приходить до висновку, що рішення Уповноваженої особи про визнання нікчемним договору банківського вкладу № НОМЕР_2 від 11.02.2015, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» та застосування наслідків недійсності правочину, яке оформлено наказом від 16.09.2015 № 813, є безпідставним та підлягає скасуванню в цій частині, що свідчить про наявність підстав для задоволення позову у вказаній частині.
Вирішуючи позовну вимогу позивача про визнання протиправними дій Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В.В. та Фонду щодо виявлення (визнання) договорів банківських вкладів такими, що є нікчемними згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в частині виявлення (визнання) Договору банківського вкладу № НОМЕР_2 від 11.02.2015, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», таким що є нікчемним з підстави, визначеної п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», суд зазначає наступне.
Як було зазначено вище, забезпечення протягом дії тимчасової адміністрації перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, є обов'язком Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ч. 2 ст. 38 Закону № 4452-VI).
Як наслідок, суд вважає, що дії як Уповноваженої особи так і Фонду направлені на виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, є правомірними, оскільки такі дії закріплені на законодавчому рівні.
За вказаних обставин, суд дійшовши висновку про безпідставність заявленої вимоги, приходить до висновку про відмову в задоволенні вказаної вимоги.
Вирішуючи позовну вимогу позивача про стягнення з Фонду матеріальної та моральної шкоди в розмірі 176 642,64 грн., заподіяну Уповноваженою особою ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадировим В.В. та ФГВФО у період з 03.05.2015 по 03.10.2015, пов'язану з протиправним позбавленням права власності ОСОБА_1 на грошові кошти, що знаходилися на банківському рахунку в ПАТ «Дельта Банк», суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені ст. 1166 ЦК України, згідно з ч. ч. 1, 2, 4 якої, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини; шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправну поведінку, розмір шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і шкодою, вину відповідача.
При цьому на позивача покладено обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням та шкодою.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
За приписами ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У відповідності до ч. ч. 3, 4 та 5 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб; розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення; при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування; моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За приписами частини другої вказаної вище статті, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 та № 1 від 27.02.2009, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність факту такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача (відповідача), наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача (відповідача) та вини останнього (відповідача) в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, зважаючи на недоведеність факту протиправності дій Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. та ФГВФО щодо виявлення Договору банківського вкладу № НОМЕР_2 від 11.02.2015, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк», таким що є нікчемним з підстави, визначеної п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», беручи до уваги те, що судом не встановлено й інших елементів складу цивільного правопорушення, як то: причинного зв'язку між протиправною поведінкою вказаних вище осіб і шкодою, їх вини, суд приходить до висновку, що підстав для стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб матеріальної шкоди в розмірі 156 642,64 грн. немає.
Також, суд вважає, що ним не можуть бути взяті до уваги в якості обґрунтування факту спричинення моральної шкоди, яку позивач оцінює у розмірі 20 000,00 грн., такі обставини, як тривалість спору, невиконання судового рішення (постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2015 у справі № 826/12319/15), відсутність у суб'єктів владних повноважень дій, пов'язаних із сприянням захисту прав та інтересів ОСОБА_1, ухилення суб'єктів владних повноважень від надання інформації, необхідної для захисту своїх прав та інтересів, і як наслідок зневіру до владних інституцій як захисників її прав за законодавством, оскільки вони є необґрунтованими, а отже неприйнятними.
Враховуючи викладене, суд приходить до переконання про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення з Фонду на її користь матеріальної та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Оскільки постанова суду не вимагає вчинення певний дій, суд приходить до переконання про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі за заявою представника позивача.
Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 69, 70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Відповідно до ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 статті 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
З урахуванням ч. 3 статті 94 КАС України, суд присуджує на користь позивача здійснені нею документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20 грн. з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.
Приймаючи до уваги викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, оформлене наказом № 813 від 16 вересня 2015 року, в частині визнання нікчемним Договору банківського вкладу, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» від 11 лютого 2015 року № НОМЕР_2, та застосування наслідків недійсності правочину.
3. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
4. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 копійок).
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя І.М. Погрібніченко