1 грудня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенди О.В.,
суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,
при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
за участю представника приватного підприємства «ОФІР» (далі - ПП) - Карліна О.В., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПП до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (яка є правонаступником державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби України; далі - ДПІ), Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві (яке є правонаступником Головного управління Державного казначейства України у м. Києві; далі - ГУ ДКС), за участю прокуратури Святошинського району м. Києва, про визнання незаконними та скасування рішень,
У січні 2009 року ПП звернулося до суду з позовом до ДПІ, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило:
- скасувати податкові повідомлення-рішення: від 31 березня 2008 року № 0000632310/0, 13 червня 2008 року № 0000632310/1, 1 вересня 2008 року № 0000632310/2, 29 жовтня 2008 року № 0000632310/3, якими ПП зобов'язано сплатити суму податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 24 852 441 грн, з яких 16 568 294 грн - основний платіж та штрафні (фінансові) санкції - 8 284 147 грн; 31 березня 2008 року № 0000642310/0, 13 червня 2008 року № 0000642310/1, 1 вересня 2008 року № 0000642310/2, 29 жовтня 2008 року № 0000642310/3, якими ПП зобов'язано сплатити суму ПДВ у розмірі 2 942 858 грн 45 коп. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 471 429 грн 23 коп. (далі - спірні рішення);
- скасувати рішення ДПІ від 6 червня 2008 року № 4565/10/25-033;
- скасувати рішення Державної податкової адміністрації у м. Києві (далі - ДПА) від 18 серпня 2008 року № 1128/10/25-114;
- скасувати рішення ДПА від 24 жовтня 2008 року № 10409/6/25-0115;
- визнати протиправною бездіяльність ДПІ щодо: ненадання висновків до ГУ ДКС про відшкодування надмірно сплаченого та задекларованого ПДВ за серпень 2006 року на суму 8 951 675 грн, вересень 2006 року - 3 800 000 грн, жовтень 2006 року - 5 489 705 грнё всього на суму 18 241 380 грн; невчинення дій щодо спрямування сум бюджетного відшкодування: за лютий 2006 року - в сумі 6 342 711 грн, за березень 2006 року - 8 213 136 грн та листопад 2006 року - 3 941 383 грн у зменшення податкових зобов'язань ПП з ПДВ наступних податкових періодів на загальну суму 24 702 582 грн як невикористаних протягом трьох звітних періодів;
- стягнути з Державного бюджету України на користь ПП бюджетну заборгованість з ПДВ у сумі 18 241 380 грн;
- зобов'язати ДПІ зарахувати суми бюджетної заборгованості у розмірі 24 702 582 грн у зменшення податкових зобов'язань ПП з ПДВ наступних податкових періодів;
- зобов'язати ДПІ після повного перерахування коштів з бюджету нарахувати відсотки на суму бюджетної заборгованості на рівні 120 відсотків річних від облікової ставки Національного банку України.
На обґрунтування позову послалося на те, що оскаржувані повідомлення-рішення прийняті з порушеннями Конституції та законів України.
Окружний адміністративний суд міста Києва, дослідивши докази щодо взаємовідносин між ПП та його контрагентами: товариством з обмеженою відповідальністю «Еліствен ЛТД» (далі - ТОВ) і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_11 (далі - ФОП), дійшов висновку про відсутність факту реального здійснення господарських операцій між ними, зокрема поставки на адресу ПП каучуку, у зв'язку з чим постановою від 30 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30 липня 2013 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Вищий адміністративний суд України постановою від 9 квітня 2015 року ухвалу суду апеляційної інстанції скасував, постанову суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову про скасування спірних податкових повідомлень-рішень та стягнення з Державного бюджету України на користь ПП бюджетної заборгованості з ПДВ змінив. Прийняв у цій частині нову постанову, якою скасував спірні повідомлення-рішення та постановив стягнути з Державного бюджету України на користь ПП бюджетну заборгованість з ПДВ у сумі 18 241 380 грн. У решті постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2013 року залишив без змін.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ДПІ зазначає, що в доданих до заяви рішеннях Вищого адміністративного суду України від 20 травня, 9, 15 липня 2015 року (справи №№ К/9991/88933/11, К/9991/74720/12, К/800/18270/13 відповідно) по-іншому, ніж в оскаржуваній постанові, застосовано положення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 168/97-ВР). Просить скасувати постанову суду касаційної інстанції, а справу - направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
У судовому засіданні представник ПП зазначив, що не вбачає підстав для задоволення заяви, інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цієї статті).
На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:
- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;
- відсутність первинних документів обліку.
У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши та оцінивши докази щодо взаємовідносин між ПП та його контрагентами ТОВ і ФОП, дійшов висновку про відсутність факту реального здійснення господарських операцій між ними, зокрема поставки на адресу ПП каучуку.
Водночас докази, на які послався суд касаційної інстанції на обґрунтування свого рішення, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.
Колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, які відповідно до вимог статей 138 та 195 КАС наділені повноваженнями щодо встановлення обставин справи та дослідження доказів, повно і правильно встановили зазначені обставини та ухвалили судові рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Натомість суд касаційної інстанції помилково скасував рішення судів попередніх інстанцій.
За таких обставин відповідно до вимог статті 243 КАС рішення суду касаційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - залишенню в силі.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
Заяву державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві задовольнити частково.
Постанову Вищого адміністративного суду України від 9 квітня 2015 року скасувати, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2013 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Кривенда
Судді: О.Ф. ВолковМ.І. Гриців
О.А. Коротких В.Л. Маринченко
П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко
І.Л. СамсінО.О. Терлецький