16 грудня 2015 року м. Київ
Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ КолодійчукВ.М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики,
У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути із ОСОБА_4 суму боргу в розмірі 189 250 грн, посилаючись на те, що 22 жовтня 2013 року між сторонами був укладений договір позики, у вигляді розписки, за умовами якого ОСОБА_3 передав відповідачу грошову суму в розмірі 189 250 грн, а ОСОБА_4 зобов'язався повернути позику протягом семи днів.
ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив визнати договір позики, укладений між ним та ОСОБА_3 року недійсним, посилаючись на те, що розписка була написана ним під час перебування у тяжкому психологічному стані. Такий психологічний стан у нього було визвано поганими справами на його підприємстві, безвихідністю, що призвело його до спроби самогубства.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19 грудня 2014 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 за договором позики від 22 жовтня 2013 року 189 250 грн. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без задоволення. Вирішено питання про судові витрати.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до ст. 212 ЦПК України, повно і всебічно досліджено і оцінено обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначено юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення первісних позовних вимог, оскільки між сторонами існують договірні зобов'язання, а тому суди обґрунтовано стягнули із відповідача кошти отримані в борг, разом з цим ОСОБА_2, у відповідності до положень ст.ст. 58, 60 ЦПК України, не було надано докази відповідно до викладених обставин, якими він обґрунтовував свої вимоги, у зв'язку з чим, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених зустрічних позовних вимог.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені у ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Відсутні і передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.
На підставі наведеного та керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,
Відмовити ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики.
Додані до касаційної скарги матеріали повернути, особі яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ В.М. Колодійчук