16 грудня 2015 року м. Київ К/800/15369/15
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С.,
суддівМаслія В. І.,
Черпіцької Л. Т.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової служби України у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 25 травня 2012 року № 080173 про застосування до позивача фінансових санкцій у розмірі 6800,00 грн.
Позов умотивований тим, що співробітником органу внутрішніх справ встановлено продаж громадянкою ОСОБА_5 алкогольних напоїв неповнолітнім особам. І хоча господарська діяльність позивача і здійснюється за тією ж адресою, де відбувся вказаний продаж, названа громадянка не є найманим працівником позивача, а тому останній вважає протиправним притягнення його до фінансової відповідальності, а спірне рішення таким, що підлягає скасуванню.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року, спірне рішення відповідача визнано протиправним та скасовано. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
При перегляді справи суд апеляційної інстанції допустив заміну відповідача у справі в порядку процесуального правонаступництва на Головне управління Міндоходів у Запорізькій області.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та ухвалою апеляційного суду про залишення його без змін, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій ставить питання про скасування таких рішень та ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.
Позивач заперечень проти скарги не надав.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із відсутності факту порушення з боку позивача вимог законодавства та, відповідно, відсутності підстав для притягнення останнього до фінансової відповідальності спірним рішенням.
Колегія суддів погоджується з такими висновками.
Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів» від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР (надалі - Закон № 481/95-ВР) визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України.
Згідно із вимогами пункту 2 частини першої статті 15-3 Закону № 481/95-ВР забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів особам, які не досягли 18-ти років.
Відповідно до частини четвертої статті 15-3 зазначеного Закону продавець пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових або тютюнових виробів зобов'язаний отримати у покупця, який купує пиво (крім безалкогольного), алкогольні напої, слабоалкогольні напої, вина столові або тютюнові вироби, паспорт або інші документи, які підтверджують вік такого покупця, якщо у продавця виникли сумніви щодо досягнення покупцем 18-річного віку.
У частині другій статті 17 Закону № 481/95-ВР за порушення вимог статті 15-3 цього ж Закону законодавець передбачив застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій у вигляді штрафу в сумі 6800 грн.
Названими нормами в імперативній формі запроваджено заборону на продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів особам, які не досягли 18-ти років, та установлено відповідальність за їх порушення у вигляді штрафної санкції.
Таким чином, у справі, що розглядається, визначальним питанням для вирішення спору є встановлення або спростування факту продажу позивачем, як суб'єктом господарювання, алкогольних виробів особі, яка не досягла 18 років.
Як установлено судами, 14 березня 2012 року співробітником ВКМСД Жовтневого PB ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 156 КУпАП України, відносно громадянки ОСОБА_5 У протоколі зазначено, що 14 березня 2012 року приблизно о 17:10 год., перебуваючи на робочому місці у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованому у будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_5 продала алкогольний напій: пляшку вина «Мікадо» біле, об'ємом 0,7 л., неповнолітнім ОСОБА_6, 1996 року народження, та ОСОБА_7, 1994 року народження.
25 травня 2012 року на підставі матеріалів перевірки ВКМСД Жовтневого PB ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області Регіональним управлінням Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової служби України в Запорізькій області прийнято оскаржуване рішення за № 080173 про застосування до позивача - ФОП ОСОБА_4 фінансових санкцій в розмірі 6800,00 грн. за продаж алкогольних напоїв особам, які не досягли 18 років, а також розпорядження № 207-а «Про анулювання ліцензії».
На підставі дослідження наявних у справі доказів та пояснень, суди встановили, що позивач є орендарем нежитлового приміщення «Експрес-кафе», яке належить на праві власності ФОП ОСОБА_8, і саме останній, незважаючи на наявність договору оренди, є власником кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» та веде в ньому підприємницьку діяльність, здійснює підбір персоналу кафе та здійснює контроль за прибутком і витратами закладу, виплачує заробітну плату.
Громадянка ОСОБА_5 надала співробітнику ВКМСД Жовтневого PB ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області пояснення, згідно з якими 14 березня 2012 року вона знаходилась на робочому місці у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», де працює неофіційно, а її роботодавцем є саме ФОП ОСОБА_4, а не ФОП ОСОБА_8
Однак, документальних підтверджень факту трудових відносин між позивачем та громадянкою ОСОБА_5 матеріали справи не містять.
З пояснення неповнолітньої ОСОБА_7, отриманого співробітником ВКМСД Жовтневого PB ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, виходить, що, знаходячись у названому кафе, вона з ОСОБА_6 придбали пляшку вина, картоплю, дві курячі відбивні, фрукти, після чого їм принесли рахунок.
Втім, за результатом дослідження звіту про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок) Форма № ЗВР-1, фіскальні чеки за 14 березня 2012 року, виконані реєстраторами розрахункових операцій, зареєстрованих за ФОП ОСОБА_4, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в них відсутні товари, які зазначила ОСОБА_7 у своїх поясненнях.
У свою чергу, відповідач не надав фіскальних документів на підтвердження факту реалізації саме ФОП ОСОБА_4 14 березня 2012 року алкогольних напоїв названим неповнолітнім особам.
Отже, рішення про притягнення позивача до відповідальності згідно із частиною другою статті 17 Закону № 481/95-ВР усупереч вимогам частини третьої статті 2 КАС України винесено контролюючим органом необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Суди вірно зазначили, що контролюючий орган безпідставно не скористався правами, наданими йому підпунктами 8.4, 8.11 пункту 8 «Положення про Департамент контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової служби України», затвердженого 13 жовтня 2011 наказом Міністерства фінансів України № 1289, яке було чинне на момент виникнення спірних правовідносин і згідно з якими Департамент відповідно до покладених на нього завдань і повноважень має право в установленому порядку: для здійснення функцій, визначених законодавством, отримувати безоплатно від суб'єктів господарювання у порядку, визначеному законодавством України, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом суб'єкта господарської діяльності або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності)) з питань додержання вимог законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; в межах наданих законом повноважень у випадках виявлення порушення вимог законодавства України надсилати суб'єктам господарювання письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів, що безпосередньо пов'язані з виявленими порушеннями.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність підстав для притягнення позивача до відповідальності спірним рішенням та про наявність підстав для задоволення заявлених у справі позовних вимог.
Оскільки висновки судів ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, то скаргу відповідача слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд
ухвалив :
Касаційну скаргу Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.
Судді: