21 грудня 2015 року Справа № 917/713/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)
суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.,
розглянувши матеріали касаційної скаргиОСОБА_4
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.10.15
у справі№917/713/14 Господарського суду Полтавської області
за позовомПриватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Миргородкурорт"
до1.Миргородської міської ради Полтавської області 2.Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 ОСОБА_5 2.ОСОБА_6
провизнання недійсними рішень
Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.12.15 розгляд касаційної скарги призначено на 17.12.15. У судовому засіданні 17.12.15 оголошено перерву до 21.12.15.
У судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Сахно Є.В. - за дов. від 21.09.15;
від відповідача -1: Лисенка Р.О. - за дов. від 25.05.15;
від відповідача-2: Лисенка Р.О. - за дов. від 25.05.15;
від третьої особи -1: ОСОБА_9 - за дов. від 25.07.14;
від третьої особи -2: ОСОБА_9 - за дов. від 18.11.14.
Приватним акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів "Миргородкурорт" у травні 2014 року заявлений позов, з урахуванням змін від 14.08.14, до Миргородської міської ради, Виконавчого комітету Миргородської міської ради про визнання недійсними: 1) рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 11.12.02 №801 "Про надання земельної ділянки в оренду", в частині прийняття до земель запасу Миргородської міської ради Полтавської області земельної ділянки площею 306,8 кв.м, зміни її цільового призначення та передачу в оренду для комерційного використання ОСОБА_10; 2) рішення восьмої сесії четвертого скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 05.02.03 "Про затвердження рішень виконавчого комітету міської ради та розпоряджень міського голови, прийнятих у міжсесійний період" в частині затвердження рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 11.12.02 №801, що стосується прийняття до земель запасу Миргородської міської ради Полтавської області земельної ділянки площею 306,8 кв.м, зміни її цільового призначення та передачу в оренду для комерційного використання ОСОБА_10; 3) рішення двадцять сьомої сесії п'ятого скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 19.11.08 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування на земельну ділянку нежитлової будівлі, кафе "ІНФОРМАЦІЯ_2" за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_4"; 4) рішення тридцять сьомої сесії п'ятого скликання Миргородської міської ради від 06.11.09 №36 "Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання в оренду ОСОБА_4 земельної ділянки площею 322 кв.м за адресою: АДРЕСА_2, землі комерційного використання терміном на 3 роки". Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що оскаржувані рішення прийняті з порушенням прав і охоронюваних законом інтересів позивача, за відсутності передбачених статтею 141 Земельного кодексу України підстав для припинення права постійного землекористування позивача, без її вилучення, а також з порушенням приписів частини 2 статті 20, статей 118, 123, частин 1, 3 статті 124, статті 186 Земельного кодексу України, оскільки зміна цільового призначення спірної земельної ділянки із подальшим наданням земельних ділянок в оренду новим користувачам відбулась за відсутності проекту землеустрою, погодженого з позивачем як постійним землекористувачем цієї ділянки, а також з органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органом, органами архітектури та охорони культурної спадщини, за відсутності висновку землевпорядної експертизи, без встановлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості, без техніко-економічних обґрунтувань. Крім цього позивач зазначав, що цільове призначення земельної ділянки із земель рекреаційного та оздоровчого призначення всупереч статті 19 Земельного кодексу України було змінено на категорію "комерційне використання".
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.08.14, ухваленим суддею Солодюк О.В., позовні вимоги задоволено повністю. Мотивуючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач як правонаступник санаторно-курортного комплексу "Миргород" АТ "Укрпрофоздоровниця" є постійним землекористувачем спірних земельних ділянок площею 834 кв.м. Місцевий суд зазначив, що оскаржувані рішення ухвалені відповідачами з порушенням приписів статей 20, 21, 141, 124, 118, 123 Земельного кодексу України, оскільки земельні ділянки прийняті до земель запасу та передані в оренду новим землекористувачам зі зміною їх цільового призначення без припинення права постійного користування позивача та без їх вилучення у встановленому порядку у останнього, без розроблення проекту землеустрою, погодженого з позивачем як із землекористувачем та з органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини, без одержання висновку державної землевпорядної експертизи.
Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Бондаренко В.П. - головуючого, Ільїн О.В., Россолов В.В., постановою від 19.11.14, перевірене рішення суду першої інстанції скасував. Прийняв нове рішення про відмову у позові. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що оскаржувані рішення прийняті відповідачами з порушенням приписів статті 20, частини 5 статті 116, статті 141, частин 1, 3 статті 124, статей 118, 123 Земельного кодексу України, та з порушенням прав і охоронюваних інтересів позивача, втім відмовив у позові через сплив загального трирічного строку позовної давності, про застосування якої заявлено Миргородською міською радою під час здійснення апеляційного провадження у справі. При цьому, апеляційний суд виходив з того, що Миргородська міська рада не була належно повідомлена про час та місце судового засідання 14.08.14, відтак була позбавлена права подати заяву про застосування строку позовної давності у суді першої інстанції. Апеляційний суд зазначив, що позивач дізнавався про порушення свої прав 11.12.02, 16.01.09 та 19.05.10, проте з позовом до суду звернувся лише 12.05.14, тобто з пропуском трирічної позовної давності, що відповідно до положень частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України визнав підставою для відмови у позові.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів : Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Дроботової Т.Б., постановою від 05.02.15 перевірені у справі постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.14 і рішення господарського суду Полтавської області від 14.08.14 скасував, а матеріали справи скерував для нового розгляду до місцевого господарського суду. Касаційна інстанція визнала неправомірним прийняття апеляційним судом до розгляду заяви Миргородської міської ради Полтавської області про застосування строку позовної давності, яка була подана під час апеляційного перегляду рішення у справі, обґрунтовуючи тим, що в суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви у суді першої інстанції. Також, суд визнав безпідставним висновок апеляційного господарського суду про заявлення Міською радою у судовому засіданні 07.08.14 усного клопотання про застосування строку позовної давності, оскільки за змістом протоколу судового засідання від 07.08.14 та ухвали від цієї ж дати, представник Ради не був присутній у цьому судовому засіданні, відтак не міг заявити усне клопотання.
Здійснивши новий розгляд справи, Господарський суд Полтавської області рішенням від 26.05.15, ухваленим суддею Кульбако М.М., у задоволенні позовних вимог відмовив через пропуск позивачем трирічного строку позовної давності встановленого для звернення за захистом своїх прав та інтересів у даних правовідносинах.
Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Сіверін В.І. - головуючий, Терещенко О.І., Черленяк М.І., постановою від 06.10.15 перевірене рішення у справі скасував, прийнявши нове рішення про задоволення позову. Суд визнав, що оскаржувані рішення прийняті з порушенням прав і охоронюваних законом інтересів позивача, за відсутності передбачених статтею 141 Земельного кодексу України підстав для припинення права постійного землекористування позивача, без її вилучення, зі зміною цільового призначення земельної ділянки із земель рекреаційного та оздоровчого призначення всупереч статті 19 Земельного кодексу України на категорію "комерційне використання" та з передачею земельної ділянки в оренду без розроблення проекту землеустрою. Поряд з цим, суд визнав помилковим висновок місцевого господарського суду про обізнаність позивача про прийняття оскаржуваних рішень саме з дат їх винесення Миргородською міською радою, оскільки таких доказів матеріали справи не містять. Суд керувався приписами статей 19 - 21, 47, 118, 123, 124, 141, 186 Земельного кодексу України, статті 50 Закону Країни "Про землеустрій", статей 21, 261, 267 Цивільного кодексу України, статей 32, 33, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України.
ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить постанову у справі скасувати, прийнявши нове рішення про відмову у задоволенні позову. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник зазначає, що приписи статей 118 та 123 Земельного кодексу України в редакції станом на 11.12.02 не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки рішенням Миргородської міської ради від 11.12.02 № 801 земельна ділянка надавалась у користування фізичним особам - терміном на 1 рік. Скаржник вважає передчасними висновки суду про незаконність рішень Ради від 19.11.08 та від 06.11.09 №36, оскільки відповідно до Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, складання проекту відведення стосується виключно створення нових земельних ділянок, і не застосовується у разі зміни існуючої. Вважає скаржник помилковим і висновок апеляційного суду про звернення позивача з даним позовом в межах позовної давності. На думку скаржника апеляційною інстанцією не враховано того, що нежитлове приміщення кафе "ІНФОРМАЦІЯ_2" належить скаржнику на праві власності, а отже за приписами статті 377 Цивільного кодексу України він має право користуватись земельною ділянкою, на якій розташоване дане приміщення. Також скаржник вважає, що апеляційним господарським судом порушені приписи статті 101 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у судовому акті не зазначено про результат розгляду клопотання представника скаржника від 21.09.15 про приєднання додаткових доказів до справи.
Від Миргородської міської ради Полтавської області отримані пояснення у яких Рада, посилаючись на доводи викладені ОСОБА_4 у скарзі, просить касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.10.15 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Від Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Миргородкурорт" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Товариство просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Представник скаржника та ОСОБА_10 надав суду додаткові пояснення до касаційної скарги, у яких підтримує вимоги касаційної скарги та просить їх задовольнити.
Від Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області відзив на касаційну скаргу судом не отримано.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає таке. Касаційна інстанція на підставі установлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Судами обох інстанцій установлено, що виконавчим комітетом Миргородської міської ради Полтавської області було прийнято рішення від 11.12.02 №801, згідно з яким, до земель запасу міської ради прийнято земельні ділянки площею 834 кв.м., які були у користуванні Державного підприємства "Миргородкурорт". Одночасно з цим було змінено їх цільове призначення та надано в оренду новим землекористувачам, згідно з додатком №1 до рішення, для комерційного використання терміном на один рік. Зазначене рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради було затверджено рішенням восьмої сесії четвертого скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 05.02.03. Миргородською міською радою Полтавської області було прийнято рішення від 19.11.08 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування на земельну ділянку нежитлової будівлі, кафе "ІНФОРМАЦІЯ_2" за адресою: АДРЕСА_2, ОСОБА_4", яким вирішено надати ОСОБА_4, що проживає за адресою: АДРЕСА_3 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування на земельну ділянку нежитлової будівлі, кафе "ІНФОРМАЦІЯ_2" за зазначеною адресою. Миргородською міською радою Полтавської області на 37 сесії 5 скликання було прийнято рішення від 06.11.09 №36 "Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання в оренду ОСОБА_4 земельної ділянки площею 322 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1, землі комерційного використання терміном на три роки", яким вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування ОСОБА_4 на зазначену земельну ділянку, розроблену Приватним підприємством "Земсервіс-плюс". На підставі рішення Миргородської міської ради Полтавської області 37 сесії 5 скликання від 06.11.09 №36 між Миргородською міською радою, як орендодавцем та ОСОБА_4, як орендарем був укладений договір оренди земельної ділянки від 27.10.11 №1343, відповідно до якого орендодавець передав орендареві у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 322 м.кв., кадастровий номер НОМЕР_1 за актом про передачу та прийом земельної ділянки, наданої в оренду від 27.10.11 №1343. Договір укладено терміном на три роки. Даний договір зареєстрований у відділі Держкомзему у місті Миргород, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за від 27.10.11 за №531090004000332. Приписами частини 2 статті 20 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на 11.12.02) унормовано, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення, викуп, земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України (в редакції станом на 11.12.02), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, унормованому статтями 118, 123 цього Кодексу. Згідно з приписами статті 118 Земельного кодексу України, проект відведення земельної ділянки погоджується з органом із земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Відповідно до статті 123 названого Кодексу, проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом із земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи з об'єктів, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, приймають рішення про надання земельної ділянки. Судами обох інстанцій установлено і те, що відповідно до державного акта від 02.08.98 ПЛ №78 у постійному користуванні санаторно-курортного комплексу "Миргород" Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", правонаступником якого, згідно з довідкою від 16.07.14 №917/713/14, є позивач, перебувало 150,9858 га землі згідно з планом користування. Землю надано у постійне користування для обслуговування лікувально-оздоровчого комплексу відповідно до рішення Миргородської міської ради народних депутатів від 19.08.98 №506. Згідно з рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради від 11.12.02 до земель запасу міської ради прийнято земельні ділянки площею 834 кв.м., які були у користуванні Державного підприємства "Миргородкурорт" та змінено їх цільове призначення. Рішенням також надано в оренду новим землекористувачам, у тому числі ОСОБА_10, земельну ділянку площею 306, 8 кв.м. на АДРЕСА_1 для комерційного використання терміном на один рік. Як установлено судами, із виписки з земельно-кадастрової документації про земельну ділянку Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Миргородкурорт" убачається, що землі, які перебували у постійному користуванні позивача належали до земель оздоровчого призначення, тобто для організації, профілактики та лікування. За приписами статті 47 Земельного кодексу України, до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення. Судами установлено і те, що доказів зміни цільового призначення з земель оздоровчого призначення на комерційне використання та передачі в оренду ОСОБА_10 земельної ділянки площею 306, 8 кв.м. на АДРЕСА_1 з дотриманням вимог Земельного кодексу України, зокрема, статей 118, 123, 124 Земельного кодексу України, з розробленням проекту землеустрою, матеріали справи не містять. Інформація щодо розроблення проекту землеустрою при зміні цільового призначення земель та передачі їх в оренду відсутня також і в листі - відповіді Управління Держземагенства у Миргородському районі Полтавської області від 12.08.14 №6533. Відповідно до приписів статті 21 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на 11.12.02), порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам. Крім того, статтею 141 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на 11.12.02) наведений виключний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. Судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачами не надано письмової заяви позивача про добровільну відмову від користування земельною ділянкою. За приписами статті 50 Закону України "Про землеустрій" (в редакції на час прийняття рішень) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України. Механізм розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначав Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.04 №677. Матеріалами справи підтверджено висновок апеляційного господарського суду про те, що ні відповідачі, ні третя особа не надали суду доказів розроблення проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 земельної ділянки площею 322 кв.м. Пунктом 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, судова колегію визнає, що апеляційний господарський суд надавши оцінку матеріалам справи, дійшов правомірного висновку, що оспорювані рішення прийняті з порушенням прав і охоронюваних законом інтересів позивача, за відсутності передбачених статтею 141 Земельного кодексу України підстав для припинення права постійного землекористування позивача, без її вилучення. Крім того, вказаними рішеннями порушені приписи частини 2 статті 20, статей 118, 123, частин 1, 3 статті 124, статті 186 Земельного кодексу України, оскільки зміна цільового призначення спірної земельної ділянки із подальшим наданням земельних ділянок в оренду новим користувачам відбулась за відсутності проекту землеустрою, погодженого з позивачем як постійним землекористувачем цієї ділянки, а також з органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органом, органами архітектури та охорони культурної спадщини, за відсутності висновку землевпорядної експертизи, без встановлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості, без техніко-економічних обґрунтувань. Також, апеляційною інстанцією вірно установлено, що цільове призначення земельної ділянки із земель рекреаційного та оздоровчого призначення всупереч статті 19 Земельного кодексу України було змінено на категорію "комерційне використання". За таких обставин, колегія суддів підтримує висновок апеляційного господарського суду про те, що Миргородська міська рада, оспорювані рішення прийняла з порушенням наведених приписів Цивільного кодексу України, Закону України "Про оренду землі", Земельного кодексу України, а тому вказані рішення підлягають визнанню недійними. Поряд з цим, як убачається з матеріалів справи, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи оскаржувану постанову про задоволення позову апеляційна інстанція виходила із того, що позивачем при звернені з даним позовом не пропущено трирічну позовну давність встановлену законодавством для спірних правовідносин. Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. За приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з частиною 1 статті 261 названого Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. З огляду на викладене, та ураховуючи ту обставину, що апеляційною інстанцією установлена відсутність у матеріалах справи доказів того, що позивач був обізнаний про порушення своїх прав та інтересів саме з дат прийняття оскаржуваних рішень Миргородською міською радою, висновок апеляційного господарського суду про звернення позивача з даним позовом до суду в межах позовної давності також визнається судом законним. Касаційна скарга не містить доводів на спростування зазначеного висновку апеляційного господарського суду. Посилання скаржника на порушення апеляційним господарським судом приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України спростовується текстом самої постанови. Довід скаржника про його право використовувати земельні ділянки під забудовою не є підставою для скасування судових рішень у спорі про визнання недійсним рішень Ради. Підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. З огляду на те, що порушень чи неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права не виявлено, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції не убачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.10.15 у справі №917/713/14 Господарського суду Полтавської області залишити без змін.
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
В.Швець