22 грудня 2015 року Справа № 910/27026/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддівКорнілової Ж.О., Чернова Є.В.,
за участю представників:
позивача - Степаненко В.В.,
відповідача прокуратури- Хоменко А.В., - Савицька О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора м.Києва
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.06.2015
у справі№910/27026/14
за позовом заступника прокурора м.Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
доФедерації професійних спілок України
провизнання права власності та витребування майна
встановив:
Рішенням господарського суду м.Києва від 02.02.2015 (суддя Босий В.П.) позов задоволено повністю. Визнано право власності держави України в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9; ідентифікаційний код 00032945) на учбово-спортивну базу "Спартак", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105, а саме: готель (літера "А") площею 921,6 кв.м., гаражі (літера "Д") площею 476,4 кв.м., філію готелю (літера "Б") площею 182,3 кв.м., басейн (літера "В") площею 922,0 кв.м., побутове приміщення (літера "К") площею 107,5 кв.м., спортивний комплекс з трибунами та адмінкорпусом (літера "Г") площею 4095,9 кв.м., прохідну (літера "Е") площею 27,2 кв.м., будівлю (білетні каси) (літера "Л") площею 138,2 кв.м, склад (роздягальня, душові) (літера "Ж") площею 117,6 кв.м., сауну (літера "З") площею 125,4 кв.м., дворовий туалет (літера "И") площею 106,7 кв.м., трансформаторну підстанцію (літера "М") площею 34,8 кв.м. Витребувано від Федерації професійних спілок України (01012, м. Київ, Майдан Незалежності, 2; ідентифікаційний код 00014479) у державну власність України в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9; ідентифікаційний код 00032945) учбово-спортивну базу "Спартак", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105, а саме: готель (літера "А") площею 921,6 кв.м., гаражі (літера "Д") площею 476,4 кв.м., філію готелю (літера "Б") площею 182,3 кв.м., басейн (літера "В") площею 922,0 кв.м., побутове приміщення (літера "К") площею 107,5 кв.м., спортивний комплекс з трибунами та адмінкорпусом (літера "Г") площею 4095,9 кв.м., прохідну (літера "Е") площею 27,2 кв.м., будівлю (білетні каси) (літера "Л") площею 138,2 кв.м., склад (роздягальня, душові) (літера "Ж") площею 117,6 кв.м., сауну (літера "З") площею 125,4 кв.м., дворовий туалет (літера "И") площею 106,7 кв.м., трансформаторну підстанцію (літера "М") площею 34,8 кв.м.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 (судді: Яковлєв М.Л., Куксов В.В., Авдеєв П.В.) рішення скасовано з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з мотивів спливу позовної давності та відсутності поважних причин її пропуску Фондом державного майна України.
Заступник прокурора м.Києва в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.257,261,267 ЦК України, ст.ст.71,75,76,80 ЦК УРСР та ст.43 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що сам факт прийняття Верховною Радою України Постанов від 10.04.1992р. №2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" та від 04.02.1994р. №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" не є підставою для початку перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах, оскільки реєстрація за відповідачем права власності на спірне майно проведена вже після прийняття вказаних Постанов. При цьому, не приймаючи участі в розгляді цивільної справи №2-1882/2008, ані прокурор, ані позивач не були обізнані з порушенням інтересів держави до проведення перевірки за зверненням Міністерства молоді та спорту України.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін та прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду з наступних підстав.
Скасовуючи первісне рішення та приймаючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:
Спірне нерухоме майно було створено та введено в експлуатацію 30.05.1980 року, що підтверджується актом приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого реконструкцією комплексу УСБ ДСО "Спартак".
18.11.1990 року між Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України було підписано договір, яким за останньою було закріплено на праві власності учбово-спортивну базу "Спартак", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105.
Згідно з даними Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві на даний час за відповідачем зареєстровано на праві власності учбово-спортивну базу "Спартак", а саме: готель (літера "А") площею 921,6 кв.м., гаражі (літера "Д") площею 476,4 кв.м., філія готелю (літера "Б") площею 182,3 кв.м., басейн (літера "В") площею 922,0 кв.м., побутове приміщення (літера "К") площею 107,5 кв.м., спортивний комплекс з трибунами та адмінкорпусом (літера "Г") площею 4095,9 кв.м., прохідна (літера "Е") площею 27,2 кв.м. будівля (білетні каси) (літера "Л") площею 138,2 кв.м. склад (роздягальна, душові) (літера "Ж") площею 117,6кв.м., сауну (літера "З") площею 125,4 кв.м., дворовий туалет (літера "И") площею 106,7 кв.м., трансформаторна підстанція (літера "М") площею 34,8 кв.м.
Спірне майно зареєстроване за відповідачем на підставі рішення Подільського районного суду м.Києва від 21.03.2008 у цивільній справі №2-1882/2008 за позовом Федерації професійних спілок України до Потерюка В.А. про усунення перешкод у користуванні майном та визнання права власності.
Вказаним рішенням також встановлено перебування спірного майна у віданні профспілок та будівництва його за радянських часів.
24.10.2014 року до Генеральної прокуратури України надійшов лист Міністерства молоді та спорту України №7519/9.1 (а.с.15-17 том 1), в якому останнє просить звернутись до господарського суду м.Києва із заявою щодо визнання за державою права власності на будівлі Учбово-спортивної бази по вул. Фрунзе, 105 у м. Києві.
Позов мотивовано тими обставинами, що спірне майно є державною власністю та у визначеному законодавством порядку відповідачу не передавалося, а тому його використання та розпорядження останнім свідчить про невизнання права власності держави на таке майно.
Зазначена спортивна споруда належить до державної власності з огляду на наступне.
Постановою XIX з'їзду профспілок СРСР від 27.10.1990 "Про особливості профспілок СРСР" встановлено, що профспілкові об'єкти є єдиною власністю профспілок СРСР.
Виходячи з цього, профспілки були єдиною загальносоюзною громадською організацією з єдиною власністю без розмежування на республіканські та інші профспілкові організації. Тобто профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією, а спірний об'єкт належить до майнових комплексів громадської організації колишнього СРСР, розташованих на території України.
Постановою Верховної Ради УРСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 10.11.1990р. №506-XII введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення в дію Закону України Української РСР про роздержавлення майна.
Указом Президії Верховної ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30.08.1991р. встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.
На виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №227 від 24.09.1991р., відповідно до якої організацію роботи по переходу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України, у відання органів державного управління України покладено на Урядову комісію, створену розпорядженням №237 від 11.09.1991р. Кабінету Міністрів України, Фонд державного майна України та органи державного управління України, у відання яких переходять зазначені підприємства.
З огляду на вищевикладене, майно, що розташовано за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105, учбово-спортивна база "Спартак" не могло перейти у власність Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої є відповідач, оскільки перейшла у державну власність відповідно до положень вищевикладених нормативно-правових актів.
Крім того, постановою Верховної Ради України від 10.04.1992р. №2268-XII "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" передано Фонду державного майна України тимчасово, до визначення правонаступників, майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів загальносоюзних громадських організацій.
Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994р. №3943-XII "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном в процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій.
Таким чином, майно, яке перебувало у віданні профспілкових організацій, в силу вказаних законодавчих актів є державним, а будь-які дії щодо зміни власника такого майна суперечать закону, а також державному суверенітету і економічним інтересам держави.
Відповідно до вимог постанов Верховної Ради України від 10.04.1992 року "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" та від 04.02.1994р. "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" функції щодо розпорядження спірним майном повинен виконувати Фонд державного майна України.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Згідно з ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Таким чином, належним власником спірної учбово-спортивної бази є держава в особі Фонду державного майна України, а будь-які дії щодо зміни власника такого майна суперечать закону, а також державному суверенітету і економічним інтересам держави.
Разом з тим, відповідачем було подано клопотання про застосування строку позовної давності, досліджуючи яке апеляційна інстанція дійшла до висновку про його задоволення, з огляду на наступне.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Згідно з ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України його правила про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Оскільки на час прийняття ЦК України строк позовної давності для захисту права, яке прокурор та позивач вважають порушеним, сплив, необхідно застосувати до спірних правовідносин статтю 80 ЦК Української РСР, відповідно до якої закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Відповідно до вимог ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як роз'яснено в п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.
Таким чином, повноваження прокурора щодо строку позовної давності, повинні відповідати правам, які має позивач - Фонд державного майна України, тому для вирішення питання щодо наявності поважних причин пропущеного строку звернення до суду має значення, з яких причин саме позивач по справі не звернувся своєчасно з даними позовними вимогами. Проте поважних причин позивачем до суду не надано, а про порушення свого права як можливого власника спірного майна, позивач повинен був знати ще з моменту, коли в нього виникло право на оформлення права власності, тобто з моменту прийняття Постанов Верховної Ради України від 10.04.1992р. №2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" та від 04.02.1994р. №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР".
Оскільки постанову №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" було прийнято 04.02.1994 року, сплив строку позовної давності настав 05.02.1997 року.
Відповідно до ст.ст.71,75,76 ЦК Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
З матеріалів справи вбачається, що постанови Верховної Ради України прийнято від 10.04.1992р. №2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" та від 04.02.1994р. №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", а прокурор звернувся з позовною заявою у грудні 2014 року, тобто майже через 10 років після дня прийняття останньої постанови. Позов заявлено в особі Фонду державного майна України без обґрунтування пропуску строку позовної давності саме Фондом. Доводи прокурора про поважність причин пропуску є безпідставними, оскільки з позовної заяви не вбачається, коли саме прокурору стало відомо про наявність порушеного права і чому суд повинен поновити цієї строк.
За таких обставин, апеляційна інстанція визнала, що прокурором пропущений строк позовної давності, а тому на підставі ст.80 ЦК Української РСР 1963р. зазначене є підставою для відмови у задоволенні позову.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що Федерація професійних спілок України не могла набути право власності на спірне майно, оскільки не доведено наявність саме у Федерації профспілок України права власності на спірне майно та законні підстави розпорядження ним.
Разом з тим, як власник майна, так і прокуратура у встановлені строки для захисту свого цивільного права або інтересу не звернулися з зазначеним позовом. Поважних причин для поновлення позовної давності не встановлено.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність підстав для задоволення позову з мотивів спливу строку позовної давності.
Щодо посилань апелянта на рішення Подільського районного суду м.Києва від 21.03.2008 у справі № 2-1882/2008 (а.с.31-34) за позовом Федерації професійних спілок України до Потерюка В.А. про усунення перешкод у користуванні майном та визнання права власності, то апеляційний суд зазначив, що у постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 по справі №901/2493/13 зазначено, що оскільки спірне майно розташоване на території України та перебувало у віддані загальносоюзної громадської організації, а на момент створення об'єднання профспілок, організацій профспілок у м.Києві "Київська міська рада профспілок" перебувало у державній власності, тому таке майно не могло бути відчужене без згоди його власника - держави в особі Фонду державного майна України.
Крім того, власник учбово-спортивної бази "Спартак" - держава в особі Фонду державного майна України не приймала участі при розгляді справи №2-1882/2008.
Згідно вимог ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Беручи до уваги, що спортивна споруда є державною, інші особи можуть володіти нею виключно на підставах, які передбачені законом для відчуження державного майна, та за згодою Фонду державного майна України.
Доказів передачі відповідачу спірного майна до судів першої та апеляційної інстанцій не надано.
Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками апеляційного суду в частині застосування наслідків спливу позовної давності з огляду на таке.
Предметом спору є визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України права власності на цілісний майновий комплекс - учбово-спортивну базу "Спартак", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105 (з відповідним переліком нерухомого майна, зазначеним у резолютивній частині рішення господарського суду м.Києва від 02.02.2015), який раніше знаходився у віданні Федерації професійних спілок України, а з 13.02.2014 року зареєстрований за відповідачем на праві власності на підставі рішення Подільського районного суду м.Києва від 21.03.2008 у цивільній справі №2-1882/2008 за позовом Федерації професійних спілок України до Потерюка В.А. про усунення перешкод у користуванні майном та визнання права власності (а.с.67-74 том 1).
В основу оскаржуваної постанови про відмову в задоволенні позову покладено висновок апеляційного суду про сплив позовної давності, а саме про пропуск позивачем (Фондом державного майна України) строку позовної давності та недоведеність поважних причин для його поновлення. При цьому, апеляційна інстанція вказала на те, що про порушення свого права як можливого власника спірного майна, позивач повинен був знати ще з моменту, коли в нього виникло право на оформлення права власності, тобто з моменту прийняття Постанов Верховної Ради України від 10.04.1992р. №2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" та від 04.02.1994р. №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР". Оскільки Постанову №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" було прийнято 04.02.1994р., сплив 3-річного строку позовної давності настав 05.02.1997р. При цьому, прокурор звернувся з позовною заявою у грудні 2014 року, тобто майже через 10 років після прийняття Постанови ВРУ від 04.02.1994р. №3943-ХІІ. На думку апеляційного суду, аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі №6/17-3062-2011 та від 25.03.2015 у справі №11/163/2011/5003.
Вказаний висновок апеляційного суду не можна вважати обґрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до п.7 ч.2 ст.105 ГПК України у постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.
Апеляційний суд безпідставно зазначив про відлік початку перебігу строку позовної давності з дня прийняття Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994р. №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", якою право розпорядження майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передано Фонду державного майна України, оскільки, по-перше, ця Постанова ВРУ не визначає переліку конкретних об'єктів (в тому числі майна профспілкових організацій колишнього Союзу РСР, зокрема і спірного нерухомого майна), переданих до сфери управління позивача, та не містить відповідних додатків.
По-друге, судами не досліджено та матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, чи протягом 1994-2008рр. Фондом державного майна України складався відповідний Перелік, а також, чи входило спірне нерухоме майно до цього Переліку. Про необхідність існування відповідного Переліку чітко зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 25.03.2015 по справі №11/163/2011/5003 в обґрунтування обізнаності позивача (Фонду державного майна України) з порушенням свого права у 1996 році як підстави для спливу позовної давності та відмови в позові.
Водночас, висновок апеляційної інстанції про сплив позовної давності суперечить приписам ч.1 ст.261 та п.3 ч.2 ст.331 ЦК України, згідно якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Адже, порушення прав держави об'єктивно не могло відбутися раніше дня державної реєстрації права власності на спірне майно за Федерацією професійних спілок України (13.02.2014р.) на підставі рішення Подільського районного суду м.Києва від 21.03.2008 у цивільній справі №2-1882/2008, оскільки до цього часу майно де-юре не вибувало з державної власності. Водночас, фактичне порушення прав та інтересів держави не могло відбутися раніше дня набрання законної сили вказаним судовим рішенням.
Таким чином, в порушення вимог ст.ст.43,101,105 ГПК України судом апеляційної інстанції належним чином не відхилено та не спростовано доводи прокуратури щодо сумнівної обізнаності держави, як власника, з порушенням своїх прав або про особу порушника з дня набрання законної сили рішенням Подільського районного суду м.Києва від 21.03.2008 у цивільній справі №2-1882/2008, оскільки, як зазначає прокурор у поданій касаційній скарзі, ані прокуратура, ані Фонд державного майна України, ані Міністерство молоді та спорту України (його правопопередник) не залучалися до участі у справі №2-1882/2008, тому не могли відстоювати інтереси держави під час її розгляду.
Отже, апеляційний суд належним чином не обґрунтував, як і чому позивач мав довідатися про ймовірне порушення права власності держави саме протягом трьохрічного періоду з моменту прийняття постанови Верховної Ради України від 04.02.1994р. №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", якою на Фонд державного майна України не покладався обов'язок забезпечити чи організувати у певний термін оформлення права власності держави на все майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, в тому числі й на спірне нерухоме майно.
Також колегія суддів не можна погодитися з посиланням апеляційного суду в обґрунтування своїх висновків на постанови Верховного Суду України від 25.03.2015 у справі №11/163/2011/5003 та від 02.09.2014 у справі №6/17-3062-2011, оскільки по справі №11/163/2011/5003 в основу висновку суду першої інстанції про відмову в позові з підстав спливу позовної давності покладено обізнаність позивача (Фонду державного майна України) з порушенням свого права у 1996 році при складанні Переліку установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.1991р. знаходилися у віданні Федерації професійних спілок України, до якого (Переліку) було включено спірний готель. Тобто фактичні обставини щодо пропуску позовної давності у справах №11/163/2011/5003 та №910/27026/14 є різними.
В свою чергу, постанова Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі №6/17-3062-2011 також не може слугувати прикладом для однакового застосування норм ст.ст.76,80 ЦК УРСР, оскільки предметом позову в ній є визнання недійсним договору купівлі-продажу профспілкового майна, а не визнання права власності на майно, як у справі №910/27026/14.
Крім того, відмовляючи в позові повністю на підставі ст.ст.76,80 ЦК УРСР у зв'язку з пропуском строку позовної давності без поважних причин, апеляційний суд не врахував того, що однією з заявлених Фондом державного майна України позовних вимог є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), а згідно зі ст.83 ЦК УРСР позовна давність не поширюється на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння кооперативних та інших громадських організацій.
Касаційна інстанція також зазначає, що при вирішенні аналогічної категорії спорів у Верховного Суду України вже сформувалася єдина та чітка правова позиція щодо законності визнання за державою Україна права власності на об'єкти нерухомого майна, які знаходяться у віданні Федерації професійних спілок України, її місцевих територіальних підрозділів та підприємств (постанови ВСУ від 28.10.2014 у справі №62/84, від 04.11.2014 у справі №47/296, від 18.11.2014 у справі №2/92, від 18.11.2014 у справі №901/2493/13, від 25.11.2014 у справі №5002-5/3128-2011, від 04.02.2015 у справі №48/340, від 04.02.2015 у справі №52/250-45/540-2012 та від 29.04.2015 у справі №5028/12/106/2011).
Разом з тим, судом апеляційної інстанції помилково залишено поза увагою наступне.
Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, державна реєстрація за відповідачем права власності на учбово-спортивну базу "Спартак", розташовану по вул.Фрунзе,105 в м.Києві, здійснювалась саме на підставі рішення Подільського районного суду м.Києва від 21.03.2008 у цивільній справі №2-1882/2008, яке набрало законної сили, та доказів скасування якого прокуратура та позивач не надали.
У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції, який відповідно до положень ст.ст.99,101 ГПК України під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи у повному обсязі, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, в порушення вимог ст.ст.47,35,43,101,105 ГПК України не надав належної оцінки чинному судовому рішенню у цивільній справі №2-1882/2008, у якій стороною (позивачем) виступала Федерації професійних спілок України, що, водночас, є стороною в даній господарській справі, внаслідок чого безпідставно не дослідив того, чи встановлювалися зазначеним судовим рішенням преюдиціальні факти набуття відповідачем права власності на спірне нерухоме майно на законних засадах та щодо моменту виникнення такого речового права.
Колегія суддів враховує, що рішення Подільського районного суду м.Києва від 21.03.2008 у цивільній справі №2-1882/2008, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів (Рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України").
Таким чином, апеляційна інстанція, не перевіривши в повному обсязі законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, дійшла передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо встановлення дійсного початку перебігу позовної давності та моменту її спливу, наявності чи відсутності поважних причин для захисту порушеного права держави, врахування фактів, що мають преюдиціальне значення, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваної постанови і передачі справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Зважаючи на те, вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.35,43,101,105 ГПК України), які унеможливили достеменне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки судом апеляційної інстанції, який дійшов непослідовних висновків щодо обґрунтованості позовних по суті та спливу позовної давності 05.02.1997р. у зв'язку із закінченням 3-річного строку з дня прийняття Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994р. №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування постанови та передачі справи на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу заступника прокурора м.Києва задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі №910/27026/14 скасувати з передачею справи на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Ж.Корнілова
Є.Чернов