Провадження № 2/522/9602/15
Справа № 522/19808/15-ц
11 грудня 2015 року
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді: Домусчі Л.В.
при секретарі: Шевчик В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, -
Позивачка 21.09.2015 року звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору №3001 від 25.05.1994 року, купівлі-продажу дійсним, відповідно до якого просила визнати дійсним Договір купівлі-продажу квартири квартири АДРЕСА_1 (Чижикова) в м. Одесі, укладеного та зареєстрованого на Одеській товарній біржі.
Позовні вимоги мотивувала тим, що 25.05.1994 року на Одеській товарній біржі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна №3001 від 25.05.1994 року, а саме квартири АДРЕСА_2 (Чижикова) в м. Одесі. Умови вказаного договору купівлі-продажу були виконанні сторонами в повному обсязі: покупцю передана у власність квартира, а продавцю - грошові кошти на суму, передбачені договором.
Позивачка у судове засідання не з'явилась, але надала суду заяву про розгляд справи за її відсутністю.
Відповідачі у судове засідання не з'явились, але 30.11.2015 року надали суду заяви про визнання позову та розгляду справи за їх відсутності. Також представник відповідачів - ОСОБА_5 надала суду заяву про розгляд справи за її відсутністю.
Суд у зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки у судове засідання, ухвалив слухати справу у відсутності сторін, згідно ч.2 ст.169 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.
Згідно ст.197 ЦПК України у разі неявки всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу не здійснюється.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 25.05.1994 року на Одеській товарній біржі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна №3001 від 25.05.1994 року, а саме квартири АДРЕСА_2 (Чижикова) в м. Одесі. Умови вказаного договору купівлі-продажу були виконанні сторонами в повному обсязі: покупцю передана у власність квартира, а продавцю - грошові кошти на суму, передбачені договором.
Вказана квартира складається з 2- житлових кімнат, заг площі 51,3 кв.м., житл. пл.. 40,1 кв.м.
Згідно відповіді з КП «БТІ» ОМР від 09.12.2015 року вбачається, що квартира АДРЕСА_3 зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору №3001 купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого Одеською товарною біржою 25.05.1994 року (реєстрація від 10.06.1994 року, книга 75 пр, стр. 103, р. №621).
Також зазначене підтверджується і Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна здійсненого судом 08.12.2015р..
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК). При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 4 ЦПК).
Відповідно до ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд звертає увагу і на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
За ст. 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Саме такий концептуальний підхід до застосування судами положень ст. 16 ЦК знайшов своє втілення в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11.
Також відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, а відповідно до ч. 2 цієї ж статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Також суд враховує, що у згідно з ст. ст. 8, 9, 15 Закону України «Про товарну біржу», членами товарної біржі є прийняті до її складу, згідно зі статутом біржі вітчизняні та іноземні юридичні та фізичні особи. Членами товарної біржі має право здійснювати біржові операції на біржі. Біржовою операцією визнається угода, якщо вона являє собою купівлю-продаж товарів, допущених до обліку та товарній біржі.
Відповідно до ст.657 ЦК України, договір купівлі-продажу квартири складається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, у випадку недотримання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір у відповідності з ч.1 ст. 220 ЦК України є нікчемним. Обов'язковість нотаріального посвідчення даної угоди була також передбачена ст. 227 ЦК України(1963 року), який діяв на момент укладення договору.
Разом з тим, у відповідності з ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно з ч.2 ст. 47 ЦК УРСР (1963 р.), діючого на момент укладення сторонами договору, якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що вимагає нотаріального посвідчення, а інша сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд має право за вимогою виконавшої договір сторони визнати угоду дійсною. У цьому випадку подальше нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
З матеріалів справи вбачається, що сторони виконали усі вимоги договору №3001 купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрували за собою право власності на квартиру за зазначеною адресою у органах КП “ОМБТІ та РОН”, проживали та зареєстрували своє місце проживання у вказаній квартирі.
Позивач вправі на свій розсуд скористатися одним із передбачених законом способів захисту свого порушеного (невизнаного) права, оскільки позбавлений правової можливості оформити спадщину в загальному порядку нотаріусом.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає докази, надані позивачем достатніми та такими, що в повній мірі підтверджують обґрунтованість і правомірність позовних вимог. А тому суд приходить до висновку, що позов базуються на законних підставах, у зв'язку з чим підлягає задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п.2 ст.47 , 220, 224, 227 ЦК України (1963 року), ст..ст. 1, 3, 10, 57, 60, 79, 88, 174, 169, 179, 197 ч.2, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України; ст..ст. 15, 16, 319, 321, 328, 392, ЦК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним - задовольнити.
Визнати дійсним договір №3001 купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири №1 по вул. Пантелеймонівській (Чижикова) 32 в м. Одесі, заг. площі 51,3 кв.м., житл. пл. 40,1 кв.м., укладений 25.05.1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на Одеській товарній біржі.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Домусчі Л.В.
11.12.2015