79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"15" грудня 2015 р. Справа № 909/1092/15
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
головуючого - судді - Гнатюк Г.М.
суддів - Кравчук Н.М.
- ОСОБА_1
Розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, №14/2-1424 від 09.11.2015р.
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2015р.
у справі № 909/1092/15
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до відповідача: Комунального підприємства "Водотеплосервіс" Калуської міської ради, м. Калуш
про стягнення заборгованості в сумі 816443,30грн., з яких: 410427,03грн. - пеня, 104916,82грн. - 3% річних, 301099,45грн. - інфляційні втрати,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 - представник
від відповідача: ОСОБА_3 - представник
27.11.2015р. на адресу суду поступила апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2015р. у даній справі, яка автоматизованою системою документообігу суду розподілена до розгляду судді-доповідачу ОСОБА_4 При цьому, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, до складу колегії входять судді Кравчук Н.М. та Мирутенко О.Л.
Ухвалою суду від 30.11.2015р. зазначена вище апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 15.12.2015р.
В судове засідання з'явилися представники сторін, яким роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Встановив :
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2015р.у справі №909/1092/15 (суддя Кобецька С.М.) позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково та стягнено з Комунального підприємства "Водотеплосервіс" Калуської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", 205213,52грн. - пені, 104916,82грн. - 3% річних, 301099,45грн. - інфляційних втрат, 12246,65грн. - судового збору, а в задоволенні решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що у відповідності до ст.526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Суд виходив з того, що відповідачем в повному обсязі здійснено розрахунок за поставлений природний газ, проте з порушенням строку проведення оплати, а тому позовні вимоги про стягнення за прострочення виконання зобов'язань за договором нарахувань підлягають частковому задоволенню. При цьому суд, задоволив клопотання відповідача та зменшив суму пені на 50%.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, так як місцевим господарським судом безпідставно задоволено клопотання про зменшення пені, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення в цій частині скасувати та задоволити вимоги щодо стягнення пені в розмірі 205213,52грн., у стягненні якої було відмовлено, а в іншій частині рішення господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2015р. у справі №909/1092/15 залишити без змін.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу №1516 від 10.12.2015р. (вх. №01-04/8063/15 від 15.12.2015р.) та представник Комунального підприємства "Водотеплосервіс" Калуської міської ради в судовому засіданні доводи скаржника спростовує та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, оцінивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2015р.у справі №909/1092/15 слід залишити без змін, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством "Водотеплосервіс" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу природного газу №13/2754-ТЕ-15, відповідно до п. 1.1 (з урахуванням змін внесених додатковою угодою №1 від 31.12.2013р.) якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році та у I півріччі 2014р. природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України", за кодом згідно УКТ ЗЕД НОМЕР_1, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей природний газ (надалі по тексту - договір).
У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до вимог статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у замовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (п. 1.2. Договору).
Додатковою угодою №1 від 31.12.13р. до Договору, встановлено, продавець передає покупцеві у січні - червні 2014р. газ, спожитий покупцем за цим Договором у жовтні-грудні 2013р. Фактичні обсяги, що передаються за цим Договором у 2014р., зазначається помісячно в актах приймання - передачі природного газу.
Відповідно до п.5.2. Договору, ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 1091,00грн., крім того ПДВ - 20% - 218,20грн., всього з ПДВ - 1 309,20грн.
Згідно п. 6.1. Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Позивач передав у власність відповідача, природний газ, в обсязі 4715,765 тис. куб.м., на загальну суму 6173879,56грн., що підтверджується належним чином оформленими підписаними та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.13р., який спожитий у січні 2013р.; від 28.02.13р., спожитий у лютому 2013р.; від 31.03.13р., спожитий у березні 2013р.; від 21.10.13р., спожитий у січні 2013р., у лютому 2013р., у березні 2013р., у квітні 2013р.; від 24.01.14р., спожитий у жовтні 2013р., у листопаді 2013р., у грудні 2013р. (а.с.20-33).
Згідно виписки ПАТ "НАК "Нафтогаз України" по операціях з КП "Водотеплосервіс" в період з 01.01.13р. по 30.11.14р. (а.с.35), відповідачем в повному обсязі здійснено розрахунок за поставлений природний газ в сумі 6173879,56грн., проте з порушенням строку проведення оплати, обумовленого п.6.1. Договору.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, згідно із умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Стаття 525 ЦК України передбачає недопустимість відмови від виконання зобов'язання або односторонньої зміни його умов. Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та річних обґрунтовані та підлягають до задоволення, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат та річних, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення до стягнення втрат від інфляції на суму 301099,45грн. та 3% річних - 104916,82грн.
Щодо вимог позивача про стягнення пені, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно п. 7.2. Договору, у разі невиконання покупцем пункту 6.1. Договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст.ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Застосовуючи приписи п.3 статті 83 ГПК України слід враховувати вказівку, що міститься в п.3. 17.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», а саме:
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.
Таким чином, майновий стан сторін, стан розрахунків та соціальна значущість підприємств мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
З огляду на те, що порушення зобов'язання відповідачем виникло через заборгованість населення, враховуючи погашення боржником суми основного боргу, майновий стан сторін та їх інтереси, відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, на 50% (п'ятдесят) відсотків.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного зменшення судом розміру пені на 50%, не заслуговують на увагу, оскільки таке право передбачено статтею 83 ГПК України та можливість такого зменшення обгрунтовано в рішенні суду, а тому судом апеляційної інстанції відхиляються.
Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом Івано-Франківської області належним чином досліджені обставини справи та оцінені докази, що мають значення для справи, при прийнятті рішення правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.
Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд
Постановив:
1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2015р.у справі №909/1092/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Матеріали справи повернути в господарський суд Івано-Франківської області.
Головуючий суддя Гнатюк Г.М.
Суддя Кравчук Н.М.
Суддя Мирутенко О.Л.
Повний текст постанови
виготовлено 18.12.2015р.