донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
17.12.2015 справа №905/312/15
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий: судді:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3
При секретарі Виноградовій В.В.
За участю представників сторін:
від позивача - без участі представника
від відповідача - без участі представника
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Азовелектросталь», м. Маріуполь Донецької області
на рішення господарського суду Донецької області
від16.07.15 р. (повний текст підписано 21.07.15 р.)
у справі№ 905/312/15 (суддя Кучерява О.О.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Інтерпромканат”, м. Одеса
до Приватного акціонерного товариства “Азовелектросталь”, м. Маріуполь Донецької області
простягнення 148 627,40 грн. основного боргу, 18 128,76 грн. три відсотки річних, 88 458,24 грн. інфляційних втрат. В С Т А Н О В И В:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпромканат», в червні 2015р. звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про стягнення 148 627,40 грн. - основного боргу, 12 294,77 грн. - три відсотки річних, судові витрати: 14 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 3 218,44 грн. - судовий збір, 365,94 грн. - витрат, пов'язаних з явкою представника позивача до суду.
З матеріалів, наданих позивачем до позовної заяви вбачається, що первісне звернення позивача до господарського суду Донецької області з наведеними вимогами до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» відбулося в березні 2014р. Ухвалою господарського суду Донецької області від 11.03.2014р. було порушено провадження у справі.
У зв'язку з оскарженням ухвали суду від 09.04.2014р. про повернення зустрічної позовної заяви, ухвалою від 30.04.2014р. зупинено провадження у справі. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.05.2014р. та Постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2014р., ухвалу господарського суду Донецької області від 09.04.2014р. залишено без змін. У зв'язку з проведення антитерористичної операції на території Донецької області, при пересилці справи з Вищого господарського суду України, первісну справу було втрачено.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 107АЕСсн від 24.03.2011р. щодо оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 148 627,40 грн.
Заявою б/н від 19.06.2015 позивач, в порядку ст. 22 ГПК України, змінив предмет позову, збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача 148 627,40 грн. - основного боргу, 18 128,76 грн. - три відсотки річних, 88 458,24 грн. - інфляційних втрат, 14 000,00 грн. - витрат на оплату послуг адвоката, 5 104,29 грн. - судового збору, 365,94 грн. - витрат, пов'язаних з явкою представника позивача до суду.
Рішенням господарського суду Донецької області позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерпромканат” до Приватного акціонерного товариства “Азовелектросталь” про стягнення 278 864, 70 грн., сума основного боргу - 148 627, 40 грн., три відсотки річних в розмірі - 18 128, 76 грн., інфляційні витрати - 112 108, 54 грн. - задоволено у повному обсязі.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Азовелектросталь” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерпромканат” суму основної заборгованості в розмірі 148 627,40 грн., три відсотки річних в розмірі 18 128,76 грн.; інфляційні витрати в сумі 112 108,54 грн.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Азовелектросталь” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерпромканат” витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 427,02 грн.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Азовелектросталь” на користь Державного бюджету витрати по сплаті судового збору в розмірі 150,27 грн.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Азовелектросталь” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерпромканат” витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 5 000,00 грн. та витрати пов'язані з явкою представника позивача до суду в розмірі 1 523,87 грн.
Рішення мотивовано обґрунтованістю заявлених позивачем вимог, невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором поставки.
ПрАТ “Азовелектросталь”, не погоджуючись з рішенням господарського суду, звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення господарського суду Донецької області від 16.07.2015р. у справі № 905/312/15 в частині стягнення з ПрАТ «Азовелектросталь» на користь ТОВ «Інтерпромканат» 3 % річних в сумі 1 765,73 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Інтерпромканат» відмовити.
Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, а саме ст. ст. 4-2, 4-3, 83 ГПК України, ст. ст. 509, 551, 598, 599 ЦК України.
Наполягає, що в порушення ст.ст. 598, 599 ЦК України та п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», позивачем у розрахунку 3 % річних дні фактичної сплати частини заборгованості були включені в період часу, за який здійснюється стягнення 3 % річних. Також, судом першої інстанції, при винесені оскаржуваного рішення, була проігнорована заява відповідача про відстрочку виконання рішення.
ТОВ «Інтерпромканат» проти вимог апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Наполягає на вірності розрахунку 3% річних. Наголошує, що станом на момент оголошення судом рішення, заява про відстрочку виконання рішення до матеріалів справи не надходила, тому у суду не було підстав для її розгляду. Повідомив, що категорично проти надання відповідачеві відстрочки.
Розгляд апеляційної скарги ПрАТ “Азовелектросталь” відкладався.
30.11.2015р. від ПрАТ “Азовелектросталь” надійшло клопотання вих. № 523/1178 від 27.11.2015р., яким відповідач просив розглянути справу без участі свого представника.
Клопотанням від 16.12.2015р. позивач, ТОВ «Інтерпромканат», просив розгляд апеляційної скарги здійснювати без участі його представника.
Згідно з положеннями ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень місцевого господарського суду в повному обсязі.
У відповідності до п. п. 2 - 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України - правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено наступне.
24.03.2011р. між Закритим акціонерним товариством “Азовелектросталь” (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Інтерпромканат” (постачальник) був укладений договір № 107АЕСсн, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити канати сталеві в асортименті та за цінами відповідно до специфікації №1. Вартість тари включена у вартість продукції.
Поставка товару здійснюється протягом п'яти днів з моменту отримання письмової заявки від покупця на заявлену партію товару (п. 5.1. договору).
Загальна сума договору складає 937 423,80 грн., у т.ч. ПДВ - 20 % 156 237,30 грн. (п.6.2. договору).
Оплата за продукцію здійснюється покупцем в національній валюті України, банківським платежем на рахунок Постачальника протягом 20 днів після отримання заявленої партії товару (п.7.1 договору).
У разі порушення строків платежів або поставок, передбачених договором сторона, що допустила порушення зобов'язується сплатити іншій стороні пеню в розмірі 0,5 % від вартості поставки за кожен день прострочки (п. 10.1 договору).
Договір вступає в силу з моменту підписання обома сторонами та діє до 31.12.2011р. року.
Додатковою угодою № 1 від 24.03.2011р. змінено назву покупця та його реквізити. Додатковою угодою № 2 від 31.12.2011р. подовжено строк дії договору № 107АЕСсн від 24.03.2011р. до 31.12.2012р., змінено редакцію п.4.2. договору.
Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору від 24.03.2011р. № 07АЕСсн та відповідно до узгодженої між сторонами специфікації від 24.03.2011р. № 1, ТОВ «Інтерпромканат» поставлено ПрАТ “Азовелектросталь” товар на загальну суму 1 337 355,14 грн. (з урахуванням ПДВ).
Факт поставки товару на вказану вище суму підтверджується наявними в матеріалах цієї справи видатковими накладними, рахунками-фактурами, довіреностями на отримання матеріальних цінностей, податковими накладними.
Оплату за отриманий товар здійснено ПрАТ «Азовелектросталь» частково в загальній сумі 1 180 914,15 грн., що підтверджується виписками по рахунку, в результаті чого утворився борг в сумі 156 440,99 грн.
25.11.2013р. позивачем на адресу ПрАТ «Азовелектросталь» було направлено заяву б/н від 22.11.2013р. про зарахування зустрічних вимог, згідно з якою в рахунок часткового погашення боргу ПрАТ «Азовелектросталь» за договором № 107АЕСсн від 24.03.2011р. в розмірі 156 440,99 грн. було зараховано 7 813,59 грн., надмірно сплачених ПрАТ «Азовелектросталь» за договором № 6АЕСсн про поставку сталевих канатів від 19.01.2009р., в результаті чого борг відповідача за отриманий товар склав 148 627,40 грн.
26.11.2013р. позивачем на адресу ПрАТ «Азовелектросталь» цінним листом з описом вкладення було направлено претензію - вимогу № 32 від 25.11.2013р., в якій позивач просив відповідача у семиденний термін з дати отримання відповідної претензії сплатити йому 148 627,40 грн. заборгованості за поставлену продукцію та попередив відповідача, що у випадку несплати буде змушений звернутися до господарського суду за примусовим задоволенням вимог. Згідно поштового штемпелю 08.01.2014р. вказаний лист був повернутий з відміткою пошти - «за закінченням терміну зберігання».
Претензією № 2 від 14.01.2014р., що надіслана відповідачеві 15.01.2014р., позивач просив відповідача у семиденний термін з дати отримання відповідної претензії сплатити йому 148 627,40 грн. заборгованості за поставлену продукцію. Разом з претензією було направлено два примірника акту звірки взаємних розрахунків між ПрАТ “Азовелектросталь” та ТОВ «Інтерпромканат» за період з 01.04.2011р. по 31.10.2013р.
Зазначену претензію отримано відповідачем 21.01.2014р., що підтверджується наявною у справі копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 15.01.2014р. Докази направлення відповідачем заперечень на вказану претензію в матеріалах справи відсутні.
З листом № 147 від 25.05.2015р. позивачем на адресу ПрАТ «Азовелектросталь» було направлено два примірники акту звірки взаємних розрахунків між ПрАТ “Азовелектросталь” та ТОВ «Інтерпромканат» за період з 01.04.2011р. по 01.05.2015р.
Неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з оплати за отриманий товар підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги виходячи з наступного.
В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України, за якою зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст.692 Цивільного кодексу України).
За умовами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Оплата за продукцію здійснюється покупцем в національній валюті України, банківським платежем на рахунок Постачальника протягом 20 днів після отримання заявленої партії товару (п.7.1 договору).
Тому, право постачальника вважається порушеним з моменту неотримання платежу, по закінченні 20-ти календарних днів після отримання Товару покупцем.
Враховуюче вищевикладене та той факт, що на момент розгляду спору по суті відповідач не надав доказів оплати поставленої продукції в повному обсязі, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу позивача про стягнення 148 627, 40 грн. боргу за отриману продукцію.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості отриманого товару, позивач просив стягнути з відповідача 18 128,76 грн. 3 % річних та 88 458,24 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму Вищого господарського суду України від 10.07.2014 року № 6, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Листом Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97. передбачено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача за порушення виконання грошового зобов'язання 3% річних в сумі 18 128,76 грн.
Твердження ПрАТ «Азовелектросталь», що позивачем, в порушення п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», у розрахунку 3 % річних дні фактичної сплати частини заборгованості були включені в період часу, за який здійснюється стягнення 3 % річних, спростовуються положеннями наведеного позивачем пункту Постанови Пленуму ВГСУ, в якому зазначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Суд погоджується і з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача 88 458,24 грн. інфляційних втрат, які вимагалися позивачем в заяві про зміну предмету позову та про збільшення розміру позовних вимог, що прийнята судом до розгляду в порядку ст.22 ГПК України.
В частині задоволення судом першої інстанції суми, що перевищує 88 458,24 грн., тобто в частині стягнення з відповідача 23 650,30 грн. інфляційних втрат (не заявлених позивачем ані в позовній заяві ані в заяві про зміну предмету позову та про збільшення позовних вимог) рішення господарського суду Донецької області від 16.07.2015р. у справі № 905/312/15 є неправомірним. Право визначати розмір позовних вимог надано позивачеві, тобто вирішуючи спір суд мав виходити з розміру заявлених позивачем вимог.
Заява про збільшення позивачем розміру позовних вимог в частині стягнення з відповідача 112 108,54 грн. інфляційних втрат в матеріалах справи відсутня.
Відповідно до ст. 28 Господарського кодексу України, справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представництво інтересів юридичних осіб у господарському суді здійснюють керівники підприємств і організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, а також особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, зокрема адвокати.
Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.
Позивачем на підтвердження здійснення витрат на правову допомогу надано суду договір про надання адвокатських послуг від 20.11.2013р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Інтерпромканат” (клієнт) та адвокатським об'єднанням “Юридична компанія “Лекс Ноледж” (компанія), платіжне доручення № 4559 від 26 листопада 2012 року на суму 14 000,00 грн. з призначенням платежу: «оплата за адвокатські послуги згідно рахунку 1/26-11-2013 від 26.11.2013р.», акт здачі - приймання наданих послуг №1 від 06.07.2015 року на суму 14 000,00 грн.
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2. договору про надання правової допомоги від 20.11.2013р. компанія за дорученням клієнта та в його інтересах, зобов'язується надати останньому правову допомогу, а клієнт зобов'язується сплатити за це гонорар. Під правовою допомогою у цьому договорі розуміється захист прав та представництво інтересів клієнта у справах (спорах) про стягнення на користь клієнта суми боргу з ПрАТ «Азовелектросталь» за поставлений з 01.04.2011р. по 01.03.2013р. товар (канати) на суму 148 627,40 грн., а також стягнення штрафних санкцій, 3 % річних, інфляційних збитків у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання.
В матеріалах справи містяться свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2074 на ім'я ОСОБА_4 та № 2096 на ім'я ОСОБА_5.
Витрати позивачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з додаванням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (п. 6.3 постанови пленуму ВГСУ № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).
Вирішуючи питання про розподіл витрат, крім судового збору, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат (п. 6.5 постанови пленуму ВГСУ № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п.95 Рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п.34-36 Рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.88 Рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Предметом спору у даній справі є стягнення основної суми заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат. Тобто у даній справі необхідно було зробити лише розрахунок основної суми заборгованості, 3% річних, інфляційних втрат, що не потребує великого досвіду та кваліфікації, тому гонорар у розмірі 14 000,00 грн. не є розумним та перевищує витрачений адвокатом час.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення витрат на правову допомогу до 5 000,00 грн.
Крім того, позивач в заяві про зміну предмету позову та збільшення розміру позовних вимог просив стягнути з відповідача витрати, пов'язані з явкою свого представника у судові засідання в розмірі 365,94 грн.
Відповідно до частини 2 пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” від 21 лютого 2013 року №7, до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.
Наведені витрати позивача підтверджені належними документами та підтверджують понесення позивачем витрат в заявленій сумі.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується с висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача в заявленій сумі 365,94 грн.
Заява про збільшення вимог про стягнення витрат, пов'язаних з явкою свого представника у судові засідання в матеріалах справи відсутня.
Безпідставними є наполягання заявника апеляційної скарги, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення була проігнорована заява відповідача в порядку ст. 83 ГПК України про відстрочку виконання рішення по даній справі.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 30.06.2015р. у справі № 905/312/15 відкладено розгляд справи на 16.07.2015р. об 11:00.
В судовому засіданні 16.07.2015р. року на підставі ст.ст. 82-85 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Як вбачається з матеріалів справи заява відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду, в порядку п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України, надійшла після судового засідання 16.07.2015 року о 16:30, що підтверджується відміткою канцелярії суду на заяві.
Отже, на час оголошення судом рішення, в матеріалах справи була відсутня заява про відстрочку виконання судового рішення, тому у суду не було підстав для її розгляду.
Враховуючи вищенаведене, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. 33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України.
За результатами апеляційного провадження, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для зміни рішення господарського суду Донецької області від 16.07.2015р. (підписано 21.07.2015р.) у справі № 905/312/15 в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства “Азовелектросталь” інфляційних втрат в сумі 112 108,54 грн., розподілу та відшкодування судових витрат за наслідками розгляду позовної заяви судом першої інстанції.
В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 16.07.2015р. (підписано 21.07.2015р.) у справі № 905/312/15 підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105, 116 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Азовелектросталь» на рішення господарського суду Донецької області від 16.07.2015р. (підписано 21.07.2015р.) у справі № 905/312/15 - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 16.07.2015р. (підписано 21.07.2015р.) у справі № 905/312/15 змінити в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства “Азовелектросталь” інфляційних втрат в сумі 112 108,54 грн., розподілу та відшкодування судових витрат за наслідками розгляду позовної заяви судом першої інстанції, з прийняттям в цій частині нового рішення.
В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 16.07.2015 р. (підписано 21.07.2015р.) у справі № 905/312/15 залишити без змін.
Викласти резолютивну частину рішення господарського суду Донецької області від 16.07.2015р. (підписано 21.07.2015р.) у справі № 905/312/15 в наступній редакції:
«Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерпромканат” м. Одеса до Приватного акціонерного товариства “Азовелектросталь” м. Маріуполь Донецької області про стягнення 148 627,40 грн. основного боргу, 18 128,76 грн. трьох відсотків річних, 88 458,24 грн. інфляційних втрат задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Азовелектросталь” м. Маріуполь Донецької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерпромканат” м. Одеса 148 627,40 грн. основного боргу, 18 128,76 грн. три відсотки річних, 88 458,24 грн. інфляційних втрат, 5104,29 грн. витрат по сплаті судового збору, 5 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 365,94 грн. витрат, пов'язаних з явкою представника позивача до суду.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Інтерпромканат” з Державного бюджету України 322,73 грн. зайво сплаченого судового збору. »
Доручити Господарському суду Донецької області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Н.М.Дучал
Судді: О.І. Склярук
ОСОБА_3
Надруковано 5 екз.:
1. позивачу
1 відповідачу
1. у справу
1. ДАГС
1. ГСДО