"21" грудня 2015 р.Справа № 916/4345/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство „НІБУЛОН”
до відповідача: Державного підприємства „Одеська залізниця"
за участю Прокуратури Одеської області
про відшкодування збитків в сумі 7756239,00грн.
Головуючий - Літвінов С.В.
Судді - Гуляк Г.І.
ОСОБА_1
Представники сторін:
Від позивача: Петров В-П. С. за довіреністю №413 від 15.12.2014р.; ОСОБА_2 за довіреністю №412 від 15.12.2014р.
Іід відповідач: ОСОБА_3 за довіреністю №372 від 20.04.2015р.
Від прокуратури: ОСОБА_4 по посвідченню №031420
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське товариство „Нібулон” звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства “Одеська залізниця” збитків в сумі 7756239,00грн. за втрату вантажу при перевезенні залізницею.
Рішенням Господарського суду Одеської області (суддя Брагіна Я.В.) від 22.12.2014, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Савицький Я.Ф., судді - Гладишева Т.Я., Головей В.М.) від 25.02.2015, у справі №916/4345/14 позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства “Одеська залізниця” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство “Нібулон” 7 841 808,00 грн - збитків за втрачений вантаж; 73 080,00 грн - витрат, пов'язаних із сплатою судового збору; в решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 28.04.2015р. касаційні скарги Державного підприємства “Одеська залізниця” та Заступника прокурора Одеської області задоволені. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 та рішення Господарського суду Одеської області від 22.12.2014 у справі №916/4345/14 - скасовано. Справу № 916/4345/14 направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Розпорядженням керівника апарату господарського суду Одеської області №506 від 13.05.2015р. призначено повторний автоматичний розподіл справи №916/4345/14. Справу №916/4345/14 передано на розгляд судді Літвінову С.В.
Ухвалою суду від 14.05.2015р.. прийнято справу № 916/4345/14 до провадження суддею Літвіновим С.В.
08.06.2015р. представник позивача надав до суду письмові пояснення, які долучені до матералів справи, відповідно яких позивач підтримує позовні вимоги з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог та просить стягнути з відповідача 9470340,00грн. - вартість втраченого вантажу та провізна плата цього вантажу.
Відповідач 08.06.2015р. надав до суду відзив на позов відповідно якого позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві.
08.06.2015р. представник відповідача звернувся до суду із клопотаннями про залучення в якості другого відповідача ДП „Донецька залізниця”.
Суд відмовляє представнику відповідача в задоволенні клопотання з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 24 ГПК України Господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.
Відповідно до ч.3 ст. 21 ГПК України Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.
ТОВ СП „Нібулон”, як позивач по справі не заявлено позовних вимог до ДП „Донецька залізниця”, а отже у суду відсутні правові підставі для залучення ДП „Донецька залізниця” в якості другого відповідача.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.07.2015р. справу призначено до колегіального розгляду.
Розпорядженням в.о. керівника апарату господарського суду Одеської області № 815 від 06.06.2015р. визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Літвінов С.В., суддя Гут С.Ф., суддя Рога Н.В..
Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.07.2015р. справу №916/4345/14 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Літвінов С.В., суддя Гут С.Ф., суддя Рога Н.В..
15.07.2015р. та 27.08.2015р. представник відповідача звернувся до суду із клопотаннями про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ДП „Донецька залізниця”.
Суд відмовляє представнику відповідача в задоволенні клопотань з наступних підстав.
Відповідно до ст. 27 ГПК України Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.
Відповідач в своїх клопотаннях не надав підтверджуючих доказів того, яким чином рішення суду може вплинути на права та обов'язки ДП „Донецька залізниця”.
Приймаючи до уваги, що суддя господарського суду Одеської області Рога Н.В. перебуває у відпустці з 18.08.2015р. по 25.09.2015р. (наказ голови суду від 07.07.2015р. №108-в), згідно з розпорядженням керівника апарату суду Одеської області №1310 від 07.09.2015р. справу №916/4345/14 було призначено до повторного автоматичного розподілу для визначення складу колегії.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів по справі №916/4345/14 було визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Літвінов С.В., суддя Гуляк Г.І., суддя Гут С.Ф..
Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.09.2015р. справу №916/4345/14 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Літвінов С.В., суддя Гуляк Г.І., суддя Гут С.Ф..
У зв'язку із закінченням повноважень у члена колегії судді Гут С.Ф., та враховуючи те, що розгляд справи призначено на 26.10.2015р., згідно з розпорядженням керівника апарату суду Одеської області №1640 від 26.10.2015р. справу №916/4345/14 було призначено до повторного автоматичного розподілу для визначення складу колегії.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів по справі №916/4345/14 було визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Літвінов С.В., суддя Гуляк Г.І., суддя Никифорчук М.І.
27.10.2015р. ухвалою суду справу №916/4345/14 прийнято до розгляду у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Літвінов С.В., суддя Гуляк Г.І., суддя Никифорчук М.І. та призначено на 23.11.2015р.
23.11.2015р. по справі оголошено перерву до 02.12.2015р.
Відповідно до довідки господарського суду Одеської області від 02.12.2015р. судове засідання по справі №916/4345/14 призначене на "02" грудня 2015 р. о 12:30, не відбулося у зв'язку перебуванням члена колегії судді Гуляк Г.І. на лікарняному з 27.11.2015р..
В зв'язку з тим, що суддя господарського суду Одеської області Гуляк Г.І. вийшла з лікарняного справу №916/4345/14 призначено до розгляду ухвалою суду від 08.12.2015р..
В судовому засіданні 21.12.2015 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 85 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.
23.09.2013 між Державним підприємством “Донецька залізниця” (залізниця, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство “Нібулон” (вантажовласник, позивач) укладено договір №412713 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, предметом якого є надання залізницею вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги (п.1.1. договору).
Додатковою угодою №6 від 18.06.2014 до договору №412713 від 23.09.2013 строк дії зазначеного договору було продовжено із 01.07.2014 до 30.09.2014.
Матеріали справи свідчать, що на виконання договору та додаткової угоди до нього Донецькою залізницею прийнято від Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство “Нібулон” до перевезення насипом вантаж (пшеницю другого класу) загальною масою 2714220 кг за маршрутом зі станції Старобільськ Донецької області на станцію “ОСОБА_1 - вантажний” Одеської залізниці, що підтверджується залізничними накладними №50593748 від 05.07.2014, №50619246 від 05.07.2014, №50641109 від 06.07.2014, №50641190 від 06.07.2014, №50657907 від 06.07.2014.
Як вбачається із залізничних накладних, вантажовідправником та вантажоодержувачем вантажу є позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське товариство “Нібулон”.
Проте, прийнятий залізницею вантаж по залізничних накладних №50593748 від 05.07.2014, №50619246 від 05.07.2014, №50641109 від 06.07.2014, №50641190 від 06.07.2014, №50657907 від 06.07.2014 не прибув на станцію призначення: “ОСОБА_1 - вантажний”, про що свідчать матеріали справи, зокрема, відмітки станції “ОСОБА_1 - вантажний” на зазначених накладних, про те, що вантаж не прибув, акти загальної форми №2009, №2010 від 12.07.2014 та №2029, №2031, №2032 від 14.07.2014, № 2334 від 12.08.2014, №2335 від 12.08.2014, №2336 від 12.08.2014, №2337 від 12.08.2014, №2338 від 12.08.2014, і не заперечується відповідачем.
Враховуючи положення ст.ст. 117, 131 Статуту залізниць України та наявність доказів, які підтверджують неприбуття вантажу на станцію призначення, Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське товариство „Нібулон” звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства “Одеська залізниця” збитків в сумі 7756239,00грн. за втрату вантажу при перевезенні залізницею.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.
Згідно із ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Відповідно до ст. 6 Статуту залізниць України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. за № 457, із змінами, накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
В силу зазначених правових норм та матеріалів справи вбачається що: 1) 23.09.2013 р. між Державним підприємством "Донецька залізниця" (залізниця, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (вантажовласник, позивач) укладено Договір №412713 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, предметом якого є надання залізницею вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги (п.1.1. договору), зі строком дії цього договору, з урахуванням Додаткової угоди № 6 від 18.06.2014 р. до Договору №412713 від 23.09.2013 р., до 30.09.2014 р.; 2) на виконання Договору та Додаткової угоди до нього станцією «Старобільськ» Донецької залізниці прийнято від Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" до перевезення насипом вантаж (пшеницю другого класу) загальною масою 2714220 кг за маршрутом зі станції Старобільськ Донецької області на станцію "ОСОБА_1 - вантажний" Одеської залізниці, що підтверджується залізничними накладними №50593748 від 05.07.2014, №50619246 від 05.07.2014, №50641109 від 06.07.2014, №50641190 від 06.07.2014, №50657907 від 06.07.2014; 3) вантажовідправником та вантажоодержувачем вантажу є позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське товариство "Нібулон".
Відповідно до п. 1.1., п. п. 1.1.1., 1.2., 2.4. Правил обчислення термінів доставки вантажів (ст. 41, 116 Статуту), затверджених Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 г. за № 644 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 г. за № 865/5086, із змінами, залізниці зобов'язані доставляти вантажі за призначенням за вагонними відправками та відправками у великовантажних контейнерах за швидкістю 1 доба на кожні повні та неповні 200 км, при цьому термін доставки вантажив збільшується на 1 добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.
Статтею 41 Статуту залізниць України встановлено, що обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення.
Згідно з п. 30 вищевказаних накладних тарифна відстань перевезення складає 896 км, вагони прийняті до перевезення груповими відправленнями.
Відтак, строк доставки вантажу на станцію «ОСОБА_1 - вантажний» Одеської залізниці складає 6 (шість) діб починаючи з 00 год. 00 хв. 05.07.2014 р. за накладними №50593748 та №50619246 та з 00 год. 00 хв. 06.07.2014 р. за накладними №50641109, №50641190 та №50657907.
Отже, за накладними №50593748 та №50619246 вантаж повинен був бути доставлений на станцію призначення у строк до 23 год. 59 хв. 10.07.2014 р., а за накладними №50641109, №50641190 та №50657907 у строк до 23 год. 59 хв. 11.07.2014 р.
Згідно п. 37 Правил видачі вантажів (ст. 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту), затверджених Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 г. за № 644 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 г. за № 862/5083, із змінами, неприбуття вантажу в установлений термін доставки станція зобов'язана засвідчити на пред'явленій одержувачем накладній, оформленій у паперовому вигляді, з проставлянням календарного штемпеля станції призначення.
Відповідно до ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:
а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;
б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;
в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;
г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.
В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.
Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.
Відповідно до вимог ст. 117 Статуту залізниць відправник або одержувач має право вважати вантаж втраченим і відшкодування за втрату, якщо вантаж не було видано одержувачу на його вимогу протягом 30 діб з моменту закінчення терміну доставки.
Таким чином, з урахуванням наявних у матеріалах справи накладних №50593748 від 05.07.2014, №50619246 від 05.07.2014, №50641109 від 06.07.2014, №50641190 від 06.07.2014, №50657907 від 06.07.2014, з проставленими в них відмітками станції "ОСОБА_1 - вантажний" Одеської залізниці, про те, що вантаж не прибув на станцію призначення, листів від 11.07.2014 № 6223/3-14/34 (отримано 12.07.2014) та від 11.07.2014 № 6224/3-14/34 (отримано 14.07.2014) з вимогою про видачу переданого до перевезення вантажу, актів загальної форми №2009, №2010 від 12.07.2014 та №2029, №2031, №2032 від 14.07.2014, № 2334 від 12.08.2014, №2335 від 12.08.2014, №2336 від 12.08.2014, №2337 від 12.08.2014, №2338 від 12.08.2014, якими засвідчений факт не прибуття вантажу на станцію призначення - "ОСОБА_1 - вантажний" Одеської залізниці, вбачається, що вантаж у встановлений термін доставки не прибув на станцію призначення - "ОСОБА_1 - вантажний" Одеської залізниці та є таким, що дозволяє вважати його втраченим.
Відповідно до ст. ст. 22, 23 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених Правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.
Ст. 110 Статуту залізниць передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Згідно ст.111 Статуту залізниць України наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності, зокрема, якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо не має ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час його перевезення.
Відповідно до ст. 113 Статуту залізниць України за незбереження (втрату, недостачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, залізниця несе відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що недостача виникла з незалежних від неї причин.
За положеннями ст. ст. 114, 115 Статуту залізниць України, залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну, вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером.
Статтею 314 ГК України, яка кореспондується із пунктом 110 Статуту залізниць України, встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
За змістом ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Таким чином, саме особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 62 ГК України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Відповідно до ст. 63 ГК України в Україні можуть діяти державні підприємства, що діють на основі державної власності.
Статтею 80 ЦК України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відтак, Державне підприємство "Донецька залізниця" та Державне підприємство “Одеська залізниця” є окремими юридичними особами, які самостійно (кожний окремо) відповідають за своїми зобов'язаннями.
Звертаючись до суду з позовом до Державного підприємства “Одеська залізниця”, позивач керувався положеннями статті 131 Статуту залізниць України, згідно яких претензії, що виникли з приводу перевезення вантажів, заявляються залізниці призначення вантажу.
З викладеного вбачається, що вищенаведеними правовими нормами по-іншому, ніж Статутом залізниць України, визначається учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, і має відповідати за завдання збитків.
Статут залізниць України було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року №457, і останні зміни в нього вносилися постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 року №1973 (крім тих, які були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2014 №720 після виникнення спірних правовідносин, і стосувались деяких питань перерозподілу надходжень від перевезень залізничним транспортом під час проведення антитерористичної операції).
ГК України, який за своєю правовою природою є законом України, був прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 року за №436-ІV і набув чинності з 01.01.2004 року. Крім того, у прикінцевих положеннях ГК України законодавець зобов'язав Кабінет Міністрів України привести свої нормативні акти (в т.ч. і Статут залізниць України, оскільки він суперечить ГК України) у відповідність до норм ГК України, а тоді вже застосовувати ці норми поряд з нормами ГК України, що Кабінетом Міністрів України зроблено не було.
За таких обставин особа, яка вважає, що їй завдано збитків, має право звернутися із позовом (що, до речі, не завжди є наслідком незадоволення або залишення без відповіді претензії, пред'явлення якої не є обов'язковим) саме до особи, яка порушила господарське зобов'язання, і має відповідати за завдання збитків.
При цьому, зазначена позиція щодо застосування саме правових норм ГК України у випадку наявності їх суперечності з положеннями Статут залізниць України відповідає правовій позиції Верховного суду України, що була ним висловлена у Постанові від 19.04.2012 р. по справі № 3-22гс12.
Наявні у матеріалах справи докази (лист Управління транспортної міліції МВС України від 04.12.2014 р. № 23/2-722, з доданою до нього довідкою по кримінальному провадженню № 12014130610000317, лист станції «ОСОБА_1 - вантажний» Одеської залізниці від 12.08.2014 р. № 322/М, з доданою до нього довідкою щодо останніх операції з вагонами, у яких знаходився втрачений вантаж) підтверджують, що втрата вантажу, який був переданий для перевезення за накладними №50593748 від 05.07.2014, №50619246 від 05.07.2014, №50641109 від 06.07.2014, №50641190 від 06.07.2014, №50657907 від 06.07.2014, сталася на станції Лутовинівське селище, яка належить до сфери діяльності Державного підприємства «Донецька залізниця».
З урахуванням наведеного, Державне підприємство “Одеська залізниця”, яке не укладало договору щодо перевезення втраченого вантажу та не отримувало його на станції «ОСОБА_1 - вантажний», не є тим учасником господарських відносин, який може нести цивільно-правову відповідальність у вигляді відшкодування збитків за втрату вантажу.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Під час розгляду справи відповідачем не було належним чином доведено суду та доказано виконання своїх зобов'язань.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).
Враховуючи вищезазначені обставини справи, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.
Згідно ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У позові відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 21.12.2015 р.
Головуючий суддя С.В. Літвінов
Суддя Г.І. Гуляк
Суддя М.І. Никифорчук
Суддя С.В. Літвінов