ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.12.2015Справа №910/20346/15
За позовомКорпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України
до Публічного акціонерного товариства "БГ БАНК"
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРІУМФ"
провизнання договору недійсним
Судді: Підченко Ю.О. (головуючий)
Балац С.В.
Ковтун С.А.
за участю представників:
від позивачаТиліпський Д.В. (за довіреністю від 15.06.2015 р.)
від відповідачаРізник О.О. (за довіреністю від 02.03.2015 р.), Коломоєць М.І. (за довіреністю від 02.03.2015 р.)
від третьої особине з'явився
Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "БГ БАНК" про визнання договору відступлення права вимоги №1/20 від 10.10.2012 р. недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2015 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/20346/15, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРІУМФ", розгляд справи призначено на 25.09.2015 р.
25.09.2015 р. судом відкладено розгляд справи відкладено на 09.10.2015 р.
Ухвалою від 09.10.2015 р. судом задоволено клопотання позивача про колегіальний розгляд справи, ухвалено проводити розгляд справи у колегіальному складі суду, відкладено розгляд справи для визначення складу колегії суддів, дати та часу призначення наступного судового засідання.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ від 15.10.2015 р. призначено склад колегії суддів для розгляду даної справи у складі суддів: Підченка Ю.О.- головуючого, Балаца С.В., Князькова В.В.
Ухвалою від 15.10.2015 р. суд прийняв справу № 910/20346/15 до свого провадження, її розгляд призначив на 28.10.2015 р. З метою усунення порушення змагальності та рівності учасників судового засідання відповідно до вимог ст. 129 Конституції України та статті 4-4 ГПК України, за клопотанням відповідача, судом забезпечено гласність судового процесу та його повне фіксування технічними заходами, що знайшло своє відображення у протоколі судового засідання згідно вимог статті 81-1 ГПК України.
28.10.2015 р. розгляд справи відкладено судом на 11.11.2015 р.
За наслідками здійснення повторного автоматичного розподілу справи № 910/20346/15 з метою заміни судді, що вибув, було визначено такий склад колегії суддів: Підченко Ю.О.- головуючий, Балац С.В., Ковтун С.А.
Ухвалою від 10.11.2015 р. суд прийняв справу № 910/20346/15 до свого провадження, її розгляд призначив на 11.11.2015 р.
За наслідками судового засідання 11.11.2015 р. суд відклав розгляд справи на 16.12.2015 р.
В судове засідання 16.12.2015 р. з'явилися уповноважені представники сторін.
Представник третьої особи в черговий раз в засідання суду не прибув, про причини неявки не повідомив, своєї позиції по суті спору не надав, хоча належним чином повідомлявся про час та дату судового засідання у справі.
В ході судового засідання суд, розглянувши подані позивачем 09.10.2015 р. клопотання про витребування доказів у Публічного акціонерного товариства "БГ Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІУМФ" та Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, відмовляє у їх задоволенні, оскільки дослідження витребуваних документів не впливає на розгляд спору, а процес їх витребування лише затягуватиме розгляд справи.
Що стосується неодноразово заявлених позивачем клопотань про продовження строку розгляду спору, то суд відхиляє їх як недоцільні, оскільки у справі було замінено склад суду у листопаді 2015 року, внаслідок чого розгляд справи почався заново та станом на даний час не закінчився.
В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представники відповідача заперечили проти позову та просили суд відмовити у його задоволенні.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
09.10.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "Банк Перший", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "БГ БАНК", та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРІУМФ" було укладено кредитний договір № 20.
В забезпечення виконання зобов'язань за указаним договором 09.10.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "Банк Перший", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "БГ БАНК", та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРІУМФ" було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Губерською Н.Л., зареєстрований в реєстрі № 383 від 09.10.2012 р.
10.10.2012 р. між Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України (новий кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Банк Перший", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "БГ БАНК" (первісний кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 1/20, згідно з п. 1.1. якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає всі права вимоги за:
- кредитним договором між первісним кредитором і ТОВ "ТРІУМФ" (позичальник) № 20 від 09.10.2012 р.;
- іпотечним договором між банком і ТОВ "ТРІУМФ" (іпотекодавець) від 09.10.2012 р., посвідчений Губерською Н.Л., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі № 383 від 09.10.2012 р., який виступає в якості забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору.
Первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає всі права вимоги за договорами, вказаними у п. 1.1 цього договору та у вимозі про відступлення права вимоги (п. 1.3. договору відступлення права вимоги).
Надалі між сторонами укладено ряд договорів про внесення змін і доповнень до договору відступлення права вимоги № 1/20, а саме: № 1 від 24.10.2012 р., № 2 від 05.11.2012 р., № 3 від 13.11.2012 р., № 4 від 21.03.2013 р., № 5 від 07.04.2013 р., № 6 від 10.07.2013 р. та № 7 від 07.10.2013 р., якими змінювалась вартість права вимоги за кредитним договором.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить суд визнати недійсним договір відступлення права вимоги № 1/20 від 10.10.2012 р. з підстав невідповідності законодавству у сфері недержавного пенсійного забезпечення, статуту КНПФ, Інвестиційній декларації та договору про управління активами позивача, оскільки укладення спірного договору не було направлене на отримання прибутку та доходу на користь учасників фонду, вчинене не в інтересах учасників фонду, надаються майнові гарантії ПАТ "БГ Банк" щодо погашення заборгованості ТОВ "ТРІУМФ" за кредитним договором, перевищує 5% загальної вартості пенсійних активів.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Першою - третьою та п'ятою частинами ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За приписами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" (далі - Закон) законодавство про недержавне пенсійне забезпечення складається з цього Закону, законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, законів України "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про інститути спільного інвестування", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону.
Частиною 10 ст. 13 Закону визначено, що члени ради фонду зобов'язані діяти лише в інтересах учасників фонду, належно виконувати свої обов'язки.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 48 Закону пенсійні активи, що накопичуються у пенсійному фонді, можуть бути використані виключно для цілей інвестиційної діяльності фонду, виконання зобов'язань фонду перед його учасниками та оплати витрат, пов'язаних із здійсненням недержавного пенсійного забезпечення, а саме: інвестування відповідно до вимог цього Закону з метою отримання доходу на користь учасників фонду.
Посилаючись на указані норми Закону, позивач обґрунтовує підстави недійсності договору про відступлення права вимоги від 10.10.2012 р., такі як: укладення спірного договору не направлене на отримання прибутку та доходу на користь учасників фонду та вчинене не в інтересах учасників фонду.
Виходячи зі змісту Закону, його стаття 13 регулює питання статусу, складу та діяльності ради пенсійного фонду, а частина 10 цієї статті встановлює один з обов'язків членів ради пенсійного фонду.
Цитуючи вказану норму Закону, позивач не наводить жодних пояснень, яким чином укладення спірного договору суперечить цій нормі, яка стосується виконання обов'язку конкретною особою - членом ради пенсійного фонду.
Що стосується посилань на позивача на п. 1 ч. 1 ст. 48 Закону, суд зазначає, що частиною 1 цієї статті Закону визначено ще дев'ять можливих напрямків використання активів фонду, що передбачають мету, відмінну від отримання доходу на користь учасників фонду.
Більше того, позивач і тут не вказує конкретні обставини, які підтверджують, що укладення спірного договору не було направлене на отримання прибутку та доходу на користь учасників фонду, а саме лише цитування приписів законодавства не може вважатися належним засобом доказування.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону особа, що здійснює управління активами пенсійного фонду, під час провадження нею такої діяльності не має права надавати майнові гарантії, забезпечені пенсійними активами, або будь-які кредити (позики) за рахунок пенсійних активів.
На думку позивача, укладенням спірного договору він взяв на себе зобов'язання перед відповідачем погашати заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІУМФ" у разі виникнення проблем з обслуговування боргів, що заборонено Законом.
Проте, указані твердження не відповідають дійсності, оскільки в розумінні чинного законодавства та виходячи з умов договору про відступлення права вимоги, укладаючи такий договір, позивач фактично замінює відповідача як первісного кредитора у відносинах з третьою особою (Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРІУМФ") і набуває прав нового кредитора, за що сплачує первісному кредитору певну суму грошових коштів, а не бере на себе будь-яких зобов'язань щодо виконання третьою особою своїх грошових зобов'язань за кредитним та іпотечним договорами.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 49 Закону особа, що здійснює управління активами пенсійного фонду, під час провадження нею такої діяльності не має права придбавати або додатково інвестувати в інші активи, що можуть бути оцінені за ринковою вартістю та не заборонені законодавством України, але не зазначені у цій статті, включаючи акції, набуті внаслідок перетворення юридичної особи, корпоративні права якої перебували в активах пенсійного фонду, в акціонерне товариство, більш як 5 відсотків загальної вартості пенсійних активів.
За твердженнями позивача, вартість права вимоги складає 134 092 844,94 грн., що суперечить указаній нормі Закону, оскільки перевищує 5% загальної вартості пенсійних активів.
Як слідує з п. 1.2. договору відступлення права вимоги, вартість права вимоги за кредитним договором на момент передачі прав вимоги у відповідності до пункту 1.1 цього договору, включає заборгованість за основним боргом по кредиту, та складає 20 000 000,00 грн., але в будь-якому разі не менше за суму фактичної заборгованості за кредитним договором на момент передачі прав.
Таким чином, твердження відповідача спростовуються дійсною вартістю права вимоги за пунктом 1.2 спірного договору, відсутністю доказів сплати за спірним договором на користь відповідача 134 092 844,94 грн., а також відсутністю належних доказів зальної вартості пенсійних активів.
Як слідує з позовної заяви, стверджуючи про недійсність договору відступлення права вимоги, позивач посилається на його невідповідність власному статуту, Інвестиційній декларацій, затвердженій Радою Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України та договору про управління активами позивача.
Суд критично ставиться до вказаних доводів позивача та зазначає, що перераховані документи за своєю юридичною природою не відносяться до актів цивільного законодавства, а є локальними актами, якими керується юридична особа в ході своєї діяльності.
В порядку передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вивчивши подані позивачем докази на підтвердження своєї правової позиції, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами факти суперечності змісту договору відступлення права вимоги Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, тому правових підстав для задоволення позову у суду немає.
З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні заявлених позовних вимог, судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 18.12.2015 р.
Судді Ю.О. Підченко (головуючий)
С.В. Балац
С.А. Ковтун