ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.12.2015Справа №910/29605/15
За позовомДержавного закладу "Державна екологічна академія післядипломної освіти та управління"
до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною
простягнення 42 595,00 грн.
суддя Пукшин Л.Г.
Представники:
від позивача Толмачов В.С.- представник за довіреністю № 843 від 16.12.2015;
від відповідачане з'явились
В судовому засіданні 16.12.2015 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Державний заклад "Державна екологічна академія післядипломної освіти та управління" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення 43 813,00 грн., з яких 35000,00 грн. - сума основного боргу, 2 450,00 грн. - пеня, 5 145,00 грн. - штраф, 1 218,00 грн. - судовий збір.
Ухвалою господарського суду м Києва від 23.11.2015 року порушено провадження у справі № 910/29605/15 та призначено розгляд справи на 16.12.2015 р.
В судове засідання 16.12.15 з'явився представник позивача, який надав документи на виконання вимог ухвали суду, пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.
Дослідивши позовну заяву позивача, суд зазначає, що позивачем невірно визначено ціну позову, у зв'язку з включенням до неї суми судового збору, таким чином ціна позову складає 42 595,00 грн.
Відповідач не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103034870580, з якого вбачається, що ухвалу суду від 23.11.15 відповідач отримав 30.11.15.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
02 березня 2015 року між Державним закладом "Державна екологічна академія післядипломної освіти та управління" (далі - позивач, виконавець) та Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (далі - відповідач, замовник) було укладено Договір № 25 (далі - договір), відповідно до умов якого виконавець за завданням замовника зобов'язується виконати науково-дослідну роботу по предмету «Дослідження та розробки в галузі державного управління», згідно класифікації видів науково-технічної діяльності ДК 015-97: ІІ.2 28 за темою: «Розроблення організаційних та науково-методичних засад удосконалення системи збирання, заготівлі та утилізації відходів кінцевого споживання продукції (відходи тари та пакувальних матеріалів, зношені шини, відпрацьовані технічні оливи, відходи електричного й електронного обладнання)». Замовник зобов'язується прийняти виконану науково-дослідну роботу та оплатити її.
Відповідно до п.1.3 договору строк виконання науково-дослідної роботи - 30 квітня 2015 року.
Згідно з п. 2.1 договору за виготовлену науково-технічну продукцію замовник перераховує виконавцю відповідно до протоколу узгодження договірної ціни (додаток № 3) 95 000,00 грн. без ПДВ,
Кошти виконавцю перераховуються замовником після підписання акта приймання-здачі кожного етапу робіт . Остаточні розрахунки за виконані та прийняті замовником науково-дослідні роботи здійснюються на підставі актів приймання-здачі науково-дослідної роботи та кошторису фактичних витрат на виконання науково-дослідної роботи, що надаються виконавцем протягом 15 календарних днів після завершення виконання науково-дослідних робіт (п.2.3 договору).
Відповідно до п.3.3, 3.4 договору після завершення робіт виконавець надає замовнику акт приймання-передачі виконаних робіт у двох примірниках, комплект наукової, технічної та іншої документації, передбаченої технічним завданням та умовами договору, звіт про виконання науково-дослідних робіт і кошторис фактичних витрат. Замовник протягом 5 днів з дня одержання акта приймання-здачі виконаних робіт і всіх документів, зазначених у пункті 3.3 цього договору, зобов'язаний надіслати виконавцеві підписаний акт приймання-здачі виконаних робіт або мотивовану відмову у прийманні робіт.
Пунктом 8.1 встановлено строк дії договору: з моменту його підписання повноважними представниками сторін до 30.04.2015р., а в частині розрахунків - до повного виконання зобов'язань.
Сторонами було підписано протокол узгодження договірної ціни на суму 95000,00 грн. (Додаток № 3 до Договору) та Калькуляцію кошторисної вартості за договором № 25 від 02.03.13 на суму 95000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2015 та 30.04.2015 позивач передав, а відповідач прийняв згідно актів приймання-здачі науково-технічної продукції за договором № 25 від 02.03.2015, роботу передбачену п. 1.1 договору, що була виконана в повному обсязі на суму 95 000,00 грн. Вказані акти приймання-здачі науково-технічної продукції були без зауважень підписані уповноваженим представником відповідача та скріплені його печаткою.
За твердженням позивача, відповідачем було лише частково оплачено виконані роботи на суму 60000,00 грн., у зв'язку з чим, 23.07.2015 позивач направив відповідачу претензію № 501 про погашення заборгованості за договором № 25 від 02.03.13 на суму 35000,00 грн. Станом на момент вирішення спору, відповідь на претензію відповідачем не надано, заборгованість не сплачена.
Оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договір згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами та згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань.
Укладений між сторонами договір є договором виконання науково-дослідних робіт, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 62 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 892 ЦК України за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її.
Відповідно до ч.1 ст. 894 ЦК України виконавець зобов'язаний передати, а замовник прийняти та оплатити повністю завершені науково-дослідні або дослідно-конструкторські та технологічні роботи. Договором можуть бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або інший спосіб оплати.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Матеріалами справи, зокрема актами приймання-здачі науково-технічної продукції від 31.03.2015 та 30.04.2015, підтверджується виконання позивачем робіт на загальну суму 95000,00 грн., в той час як відповідачем зобов'язання зі сплати за виконані позивачем роботи згідно договору № 25 від 02.03.2015 виконані лише частково в сумі 60000,00 грн.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи факт підписання сторонами акти приймання-здачі науково-технічної продукції та положення п. 2.3 Договору, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати виконаних робіт настав, а відтак позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості в сумі 35 000,00 грн. є законними та обґрунтованими.
Позивачем доведено належним чином, а відповідачем не спростовано факту існування у останнього основної заборгованості за виконанні роботи.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 2450,00 грн. та штраф 7% за прострочення понад 30 днів, що нараховані на підставі ст. 229, 231 Господарського кодексу України.
Виходячи з положень ст. 610, ч. 1 ст. 612, ст. 611 ЦК України, ч. 2 ст. 193 ГК України, Відповідач є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.
Стосовно вимоги позивача про стягнення штрафу 7% за прострочення понад 30 днів та пені на підставі ч.2 ст. 231 ГК України, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Судом встановлено, що умовами договору № 25 від 02.03.2015 не встановлено розмір штрафних санкцій за несвоєчасну оплату виконаних робіт за договором.
Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Як вказав Верховний Суд України в пункті 5 "Висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за 2010 - 2011 рр." від 01.04.2012, виходячи із положень ч.2 ст.231 ГК України, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 Вищий господарський суд України роз'яснив, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Враховуючи те, що нарахування штрафних санкцій, передбачених абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, то підстави для стягнення з відповідача пені та штрафу, нарахованих позивачем на підставі абз. 3 ч. 2 ст.231 ГК України, у зв'язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання, а саме неоплатою виконаних позивачем робіт, відсутні.
Таким чином, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу, що нараховані позивачем на підставі абз. 3 ч. 2 ст.231 ГК України.
Враховуючи, що відповідно до п.2 ч.1 ст.83 ГПК України суд не може виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, а позивачем вимог про стягнення штрафних санкцій з інших ніж ч.2 ст. 231 ГК України підстав не заявлено, то суд відмовляє в задоволенні вказаних вимог.
Згідно зі статтею 33 ГПК України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, м. Київ, вул. Лобачевського, 23-В; ідентифікаційний код 20077743) на користь Державного закладу «Державна екологічна академія післядипломної освіти та управління» (03035 м. Київ, вул. В. Липківського, буд. 35; ідентифікаційний код 19491035) 35 000 (тридцять п'ять тисяч) грн. 00 коп. - заборгованості за договором № 25 від 02.03.2015 та 1000 (одну тисячу) грн. 82 коп. - витрат на сплату судового збору.
3. В частині позовних вимог про стягнення пені в сумі 2 450,00 грн. та штрафу в сумі 5 145,00 грн. відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 21.12.2015
Суддя Пукшин Л.Г