ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.12.2015Справа №910/26905/15
За позовом Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України
до Публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО"
про визнання договору недійсним,
Суддя Стасюк С.В.
Представники сторін:
від позивача не з'явився
від відповідача Греченюк С.О. (дов. № 91/2015/10/12-5 від 12.10.2015 року)
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 10 грудня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО" (надалі по тесту - відповідач) про визнання договору недійсним, а також просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2015 року порушено провадження у справі № 910/26905/15, розгляд справи призначено на 19.11.2015 року.
19.11.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов.
Представник позивача в судове засідання 19.11.2015 року не з'явився, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2015 року розгляд справи відкладено на 10.12.2015 року.
У судове засідання 10.12.2015 року представник позивача повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Представник відповідача у судовому засіданні 10.12.2015 року заперечив проти позову з підстав, наведених у відзиві на позов.
Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -
01.10.2009 року між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Кивенерго" (постачальник) та Управлінням житловими будинками Управління справами Верховної Ради України (споживач) було укладено договір № 510657 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі по тексту - Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору постачальник зобов'язався виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов Договору.
Згідно з пунктом 2.2.1 Договору, постачальник зобов'язався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в Додатку № 1 до цього Договору.
У відповідності до пункту 2.3.1 Договору, споживач зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у Додатку № 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у Додатку № 2 до цього Договору.
Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2010 року (пункт 4.1. Договору).
Пунктом 4.3. Договору сторони погодили, що Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що умови Договору не відповідають вимогам Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198 та статей 24, 25 Закону України "Про теплопостачання", що призвело до звуження обсягу прав позивача, проте, визначено обов'язки позивача, які не передбачені вказаними Правилами.
В обґрунтування позову Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України також вказує на те, що під час укладення Договору, враховуючи особливість надання послуг щодо постачання теплової енергії (за допомогою технічних засобів транспортування), у позивача не було можливості вибору конкурентної теплопостачальної організації, позивач змушений був підписати спірний Договір у редакції відповідача, який є монополістом, що свідчить про відсутність вільного волевиявлення позивача.
Відповідач заперечив проти позову, посилаючись на те, що укладаючи Договір, позивач погодився на всі його умови, визнав за собою передбачені законодавством права та обов'язки та погодився з умовами постачання теплової енергії відповідачем.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Умови спірного Договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями параграфу 3 глави 30 Господарського кодексу України.
У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
У відповідності до положень частин 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Згідно з пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
В обґрунтування правових підстав для визнання Договору недійсним, позивач посилається на невідповідність умов Договору вимогам Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198 та статтях 24, 25 Закону України "Про теплопостачання" в частині прав та обов'язків сторін, що призвело до звуження обсягу прав позивача.
Згідно з пунктами 1, 2 Правил користування тепловою енергією (далі - Правила) затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198, Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії. Правила є обов'язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії.
Згідно з пунктом 2.1. Договору при виконанні умов цього Договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договору, сторони зобов'язуються керуватись тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.
Суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що положення нормативно-правових актів, у даному випадку Закону України "Про теплопостачання" та Правил, зокрема, в частині визначення прав та сторін постачальника та споживача, не потребують дублювання у тексті Договору, оскільки сторони зобов'язані ними керуватись незалежно від того зазначені вони у Договору чи ні.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з статтею 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Отже, істотними умовами господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії.
Матеріалами справи підтверджується, що сторонами було узгоджено предмет оспорюваного Договору та визначено ціну, а також погоджено строк його дії.
При цьому, недосягнення сторонами згоди щодо істотних умов або їх відсутність у Договорі не є підставою для визнання його недійсним.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що сторони при укладенні спірного Договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов Договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови і підписали Договір № 510657 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 21.10.2009 року, а відтак можна зробити висновок, що всі умови спірного Договору суттєві та з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. В свою чергу, у суду відсутні підстави вважати, що при укладенні Договору, волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.
Таким чином, правочин був здійснений за волевиявленням обох сторін, і в даному випадку, усі твердження позивача свідчать про незгоду з раніше досягнутими домовленостями по Договору, що не може бути підставою визнання договору недійсним, а згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, суд зазначає, що отримавши проект Договору та додатків до нього, позивач не був позбавлений права на звернення до відповідача у передбаченому чинним законодавством України порядку з протоколом розбіжностей з зазначенням про непогодження з певними умовами Договору. Однак, позивачем факт такого звернення до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" доведено не було.
Згідно з пунктами 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в надані ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Суд приходить до висновку, що позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких Договору має бути визнаний недійсним. Більше того, судом встановлено та враховано, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а обставини, наведені позивачем в обґрунтування позовних вимог не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.
Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання спірного пункту Договору недійсним.
За таких обставин, підстави для задоволення позову Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України із викладених у ньому підстав відсутні.
Витрати з судового збору покладаються на позивача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом
Повне рішення складено 15.12.2015 року
Суддя С.В. Стасюк