61022, м.Харків, пр.Леніна, 5
іменем України
17.12.2015 Справа № 905/3210/15
Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., розглянувши матеріали
за позовом Публічного акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів”
доПублічного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь”
простягнення 711427,42грн.
Представники сторін: від позивача: ОСОБА_1-представник за довіреністю. від відповідача: не з'явився.
На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" до Публічного акціонерного товариства “Металургійний завод “Азовсталь” про стягнення суми пені у розмірі 642579,62грн.; суми 3% річних у розмірі 68847,80грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору поставки №141503/1306425 від 27.12.2013 в частині своєчасної оплати товару, у зв'язку з чим за порушення строків оплати позивачем нараховано пеню у розмірі 642579,62грн. та 3% річних у розмірі 68847,80грн.
На підтвердження вказаних обставин, позивач надав належним чином завірені копії: договору поставки №141503/1306425 від 27.12.2013; додаткової угоди №1/1404763 від 27.08.2014, №3/405259 від 30.09.2014; специфікацій №1 від 02.09.2014, №2 від 02.09.2014, №3 від 02.09.2014, №4 від 02.09.2014, №5 від 02.09.2014, №6 від 02.09.2014, №7 від 30.09.2014, та №8 від 30.09.2014, №9 від 30.09.2014, №10 від 30.09.2014, №11 від 30.10.2014, №12 від 30.10.2014, №13 від 30.10.2014, №14 від 30.10.2014, №15 від 31.10.2014; рахунків №196168 від 09.10.2014, №196850 від 13.11.2014, №196851 від 12.11.2014, №196404 від 17.10.2014, №196417 від 11.10.2014, № 196458 від 25.10.2014; залізничних накладних№№45128741, 45128782, 45128790, 45128717, 45128774, 45128709, 45128725, 45128758, 45128733, 45128766, 46365698, 46365672, 46365722, 46365649, 46365714, 46365631, 46365755, 46365656, 4636748, 46365680, 45112349, 45679370, 45679321, 45679305, 45679248, 45679354, 45679313, 45679255, 45679339, 45679297, 45679289, 45679347, накладні №№30355, 30356, 004033, повідомлення про направлення відповідачу рахунків, довідка з Приватбанку.
Відповідач явку своїх представників в судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, через канцелярію суду подав відзив на позову заяву.
Відповідно до відзиву на позов, відповідач позов не визнає та разом з тим просить зменшити суму пені і 3% річних до 80 %, посилаючись при цьому на те, що позивачем було невірно визначено період прострочення виконання забов'язання та як наслідок невірно нараховано суму 3% річних та суму пені, оскільки позивачем до позову не додані докази отримання відповідачем рахунків на оплату поставлених феросплавів. Також відповідач вказує на погіршання фінансового становища відповідача у зв'язку проведення Антитерористичної операції на території м. Маріуполь. Окрім того, відповідач просить відстрочити виконання рішення суду до 01.01.2016, оскільки негайне виконання рішення суду може призвести до припинення діяльності відповідача та його неплатоспроможності взагалі.
Представник позивача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
27.12.2013 між Публічним акціонерним товариством “Нікопольський завод феросплавів” (постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством “Металургійний комбінат “Азовсталь” (покупець, відповідач) підписаний договір поставки №141503/1306425, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити згідно п. 3.4. цього договору феросплави, протягом строку з 01.09.2014 по 31.12.2014, на умовах, в кількості та строки, вказані в специфікаціях до цього договору, що є невід”ємними частинами договору(п.1.1. договору)
Відповідно до п. 2.1 договору, поставка товару по цьому договору здійснюється на умовах СPT залізнична станція Сартана Донецької ж/д.
Можлива поставка товару на умовах ФСА, склад вантажовідправника, автотранспортом покупця.
Датою поставки товару, при поставці залізничним транспортом, вважається дата штемпеля на залізничній накладній вантажовідправника (п. 2.3 договору).
Пунктом 3.4 договору сторонами погоджено, що покупець здійснює оплату поставленого товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з дати поставки товару.
Договір діє до 31 грудня 2014 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання взятих на себе зобов'язань за даним договором (п.8.6 договору).
27.08.2014 та 30.09.2014 сторонами підписані додаткові угоди до договору поставки.
Також 02.09.2014, 30.09.2014, 30.10.2014 та 31.10.2014 між сторонами підписані та погоджені специфікації №№-1-15, копії яких наявні в матеріалах справи, в яких сторони погодили найменування, кількість, ціну та загальну вартість товару.
Договір поставки, специфікації до договору та додаткові угоди до договору підписані сторонами, скріплені печатками підприємств та містяться в матеріалах справи.
На виконання умов договору та специфікацій покупцем здійснена поставка товару, зокрема:
Відповідно до специфікації №7 до договору, позивач, на виконання умов договору, здійснив поставку відповідачу товару. а саме: 09.10.2014 за залізничними накладними №№45128741, 45128782, 45128790, 45128717, 45128774, 45128709, 45128725, 45128758, 45128733, 45128766 (рахунок №196168 від 09.10.2014) на суму 11559391,25грн.;
17.10.2014 за накладною №004033 автотранспортом (рахунок №196404 від 17.10.2014) на суму 1137324,82грн.;
25.10.2014 за залізничними накладними №№45679370, 45679321, 45679305, 45679248, 45679354, 45679313, 45679255, 45679339, 45679297, 45679289, 45679347 (рахунок №196458 від 25.10.2014) на суму 12771295,97грн.;
Відповідно до специфікації №10 до договору, позивач, на виконання умов договору, здійснив поставку відповідачу товару за залізничною накладною №45112349 (рахунок №196417 від 11.10.2014) на суму 1045004,17грн.
Відповідно до специфікації №12 до договору, позивач 13.11.2014 за залізничними накладними №№46365698, 46365672, 46365722, 46365649, 46365714, 46365631,46365755, 46365656, 4636748, 46365680 (рахунок №196850 від 13.11.2014) поставив відповідачу товар на суму 13988257,84грн.
Відповідно до специфікації №13 до договору, позивач 12.11.2014 за накладними №№30355, 30356 автотранспортом №№АЕ0049ВН, АР5560ВТ (рахунок №196851 від 12.11.2014 ) поставив відповідачу товар на суму 1135080,10грн.
Відповідач, товар по вищевказаним залізничним накладним отримав, спору щодо отримання відповідачем від позивача товару не має.
Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.
Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.
При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Судом встановлено, що позивач свої зобов”язання щодо поставки товару виконав у повному обсязі.
Оскільки відповідачем отримано товар, відповідно до вищезазначених накладних, у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватись в терміни, передбачені сторонами у договорі.
Проте, як зазначає позивач, відповідач грошові зобов'язання виконав проте з порушенням строків.
Відповідач не заперечує проти доводів відповідача, однак не погоджується з розрахунком кількості днів прострочення, здійсненого позивачем. Відповідач вважає, що строк оплати повиннен обліковуватися з дня отримання рахунку плюс 30 банківських днів відстрочки, як це передбачено договором. Свою позицію, відповідач обгрунтовує п. 3.4. п. 3.7 договору, якими передбачено, що позивач разом з товаром передає копію рахунку на оплату, а при здійсненні оплати відповідач зобов'язаний вказати номер рахунку. Згідно відзиву на позов, рахуноки №196850, 196851 відповідач отримав поштою тільки 26.11.2014, відправлені позивачем 21.11.2014; рахунок №169404 отриманий відповідачем 27.10.2014, відправлений позивачем 23.10.2014; рахунок №196417 отриманий відповідачем 03.11.2014, а відправлений позивачем 30.10.2014, документів на отримання відповідачем рахунку №196168 позивачем до матеріалів справи не наданий. За таких обставин, відповідач подав власний розрахунок кількості днів прострочення.
Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши позиції сторін, суд приходить до висновку про помилковість розрахунку відповідача здійсненого в залежності від дати отримання рахунків на оплату, оскільки такий розрахунок суперечить п. 3.4 договору, яким строк оплати встановлений протягом 30 банківських днів з дати поставки товару, а датою поставки вважається дата штемпеля на залізничній станції відправника (п. 2.3). Стосовно відправки товару автотранспортом, то судом відмічається, що сторонами не погоджені чітко умови про дату поставки, але враховуючи те, що поставка товару здійснюється автотранспортом покупця зі складу відправника, то датою поставки, якщо інше не передбачено договором, вважається дата передачі позивачем відповідачу товару, т.б. дата видаткової накладної.
За таких обставин, встановлення строку порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання та перевірка розрахунку, здійснюється судом виходячи з дати поставки, а не з дати отримання рахунків.
Як свідчать матеріали справи (довідка від 30.01.2015), відповідач умови договору щодо оплати вартості отриманого товару виконав, однак з порушення погоджених сторонами строків оплати, зокрема:
по залізничним накладним від 09.10.2014 №№45128741, 45128782, 45128790, 45128717, 45128774, 45128709, 45128725, 45128758, 45128733, 45128766 (рахунок №196168 від 09.10.2014) поставив товар на загальну суму 11559391,25грн., відповідач здійснив часткову оплату вартості товару, а саме 21.11.2014 на суму 5599391,25грн., а другу частину відповідачем сплачено 28.11.2014 (оплата прострочена на 7 днів);
по залізничних накладних від 13.11.2014 №№46365698, 46365672, 46365722, 46365649, 46365714, 46365631,46365755, 46365656, 4636748, 46365680 (рахунок №196850 від 13.11.2014) поставив товар на суму 13988257,84грн., відповідач здійснив оплату вартості товару частково, а саме 19.01.2015 на суму 5000000,00грн., тоді як повинен був 25.12.2014 (оплата прострочена на 24 дня), 20.01.2015 відповідачем сплачено 5000000,00грн.(оплата прострочена на 25 днів), 21.01.2015 відповідачем сплачено 3988257,84грн.(оплата прострочена на 26 днів);
по накладними від 12.11.2014 №№30355, 30356 автотранспортом №№АЕ0049ВН, АР5560ВТ (рахунок №196851 від 12.11.2014) позивач поставив товар на суму 1135080,10грн., відповідач здійснив часткову оплату вартості товару 08.01.2015 на суму 135080,00грн., тоді як повинен був 24.12.2014 (оплата прострочена на 14 днів), другу частину сплачено 15.01.2015 на суму 1000000,00грн. (оплата прострочена на 21 день);
за накладною від 17.10.2014 №004033 автотранспортом (рахунок №196404 від 17.10.2014) позивач поставив товар на суму 1137324,82грн. Відповідач здійснив оплату 12.12.2014, тоді як повинен був 28.11.20149(оплата прострочена на 13 днів);
по залізничною накладною від 11.10.2014 №45112349 (рахунок №196417 від 11.10.2014) позивач поставив товар на суму 1045004,17грн., відповідач здійснив оплату 28.11.2014 (оплата прострочена на 6 днів), тоді як повинен був 21.11.2014.
по залізничним накладним від 25.10.2014 №№45679370, 45679321, 45679305, 45679248, 45679354, 45679313, 45679255, 45679339, 45679297, 45679289, 45679347 (рахунок №196458 від 25.10.2014) позивач поставив товар на суму 12771295,97грн.,відповідач здійснив оплату частково, 06.01.2015 на суму 9082695,97грн., тоді як повинен був 05.12.2014 (оплата прострочена на 31 день), другу частину відповідачем сплачено 08.01.2015 на суму 3688600,00грн.(оплата прострочена на 33 дні).
Таким чином, матеріалами справи доведений факт порушення відповідачем строків оплати вартості отриманого товару по договору.
Відповідно до п. 7.6 договору у разі порушення покупцем строків оплати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді, за кожний день прострочки оплати.
Згідно частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до статті 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.
Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання;
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За порушення строків оплати товару, позивач нарахував пеню за періоди з 21.11.2014 по 27.11.2014 на суму 11559391,25грн. у розмірі 32004,38грн.; з 26.12.2014 по 18.01.2015 на суму 13988257,84грн. у розмірі 92054,79грн.; з 26.12.2014 по 19.01.2015 на сму 5000000,00 грн. у розмірі 95890,41грн.; з 26.12.2014 по 20.01.2015 на суму 3988257,84грн. у розмірі 79546,52грн.; з 25.12.2014 по 07.01.2015 на суму 135080,10грн. у розмірі 1450,72грн.; з 25.12.2014 по 14.01.2015 у розмірі 16109,59грн.; з 29.11.2014 по 11.12.2014 на суму 1137324,82грн. у розмірі 11342,09грн.; з 22.11.2014 по 27.11.2014 на суму 1045004,17грн. у розмірі 4809,88грн.; з 06.12.2014 по 05.01.2015 на суму 9082695,97грн. у розмірі 215993,98грн.; з 06.12.2014 по 05.01.2015 на суму 9082695,97грн. у розмірі 215993,98грн.; з 06.12.2014 по 07.01.2015 на суму 3688600,00грн., загальна сума 642579,62грн.
Перевіривши розрахунок позивача пені, суд визнає його арифметичноневірним. Судом зроблено власний розрахунок пені, який є більшим ніж заявлений позивачем, тому не виходячі за межі позовних вимог, суд визнає суму пені, заявлену позивачем до стягнення такою, що підлягає задоволенню.
Також, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за час прострочення виконання відповідачем грошових зобов”язань.
Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
Судом перевірена вірність зробленого позивачем розрахунку 3% та встановлено, що він є арифметично невірним. Судом було зроблено власний розрахунок і він виявився більшим, ніж заявлений, тому суд не виходячі за межі позовних вимог, зазначає про стягнення 3% річних у розмірі 68847,80грн. за періоди з 21.11.2014 по 27.11.2014 у розмірі 3429,04грн.; з 26.12.2014 по 18.01.2015 у розмірі 9863,01грн.; з 26.12.2014 по 19.01.2015 у розмірі 10273,97грн.; з 26.12.2014 по 20.01.2015 у розмірі 8522,85грн.; з 25.12.2014 по 07.01.2015 у розмірі 155,43грн.; з 25.12.2014 по 14.01.2015 у розмірі 1726,03грн.; з 29.11.2014 по 11.12.2014 у розмірі 1215,22грн.; з 22.11.2014 по 27.11.2014 у розмірі 515,34грн.; з 06.12.2014 по 05.01.2015 у розмірі 23142,21грн.; з 06.12.2014 по 07.01.2015 у розмірі 10004,70грн. є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Беручи до уваги викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню повністю.
У відзиві на позовну заяву, відповідач заявляє на підставі ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України клопотання про зменшення суми пені та 3% річних на 80%. Позивач заперечує проти задоволення клопотання відповідача.
Згідно з ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Клопотанням мотивовано тим, що штрафні санкції є надмірно високими у порівнянні з можливими збитками, а також тим, що м. Маріуополь (місце знаходження та місце реєстрації відповідача) є населеним пунктом, в якому проводиться антитерористична операція, внаслідок чого у відповідача виникли труднощі при веденні господарської діяльності. Також, відповідач вказує на заборгованість Державного бюджету перед відповідачем у значному розмірі та на велику дебіторську та кредиторську заборгованість, на підтвердження чого надає баланс на 30.09.2015.Відповідачем надано до матеріалів справи наказ про перехід на непоаівний робочий день та тиждень, довідку про передачу машин, що належать відповідачу до Збройних Сил України.
Відповідно п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Вирішуючи клопотання про зменшення пені, судом враховано повне виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, враховано, що відповідачем ужито усіх можливих заходів, незважаючи на об'єктивні обставини, для виконання грошових зобов'язань перед позивачем, враховано, що позивачем заявлені до стягнення також 3% річних. До того ж судом враховані невеликі періоди прострочення забов'язання відповідачем, а саме від 7 до 33 днів. Разом з тим, при вирішенні даного клопотання позивачем враховано, що спірний договір укладений в кінці 2013 року, виконання його відбувалось вже в кінці 2014, тобто коли на території Донецької області проводилась антитерористична операції, отже сторонам, виконуючи умови договору, було добре відомо про всі можливі складності, які склались на території проведення господарської діяльності відповідача, а фінансові складності та наявність заборгованості бюджету перед відповідачем станом на момент укладення спірного договору вже існували.
За таких обставин, враховуючи надані до матеріалів справи докази, приймаючи до уваги вжиття відповідачем усіх необхідних та можливих заходів перед позивачем для погашення боргу, а також відсутність відомостей щодо понесення позивачем у зв'язку з цим збитків понад сум, на які позивач нараховує пеню, суд дійшов висновку про наявність виняткових підстав для зменшення розміру заявленого до стягнення позивачем розміру пені на 30%, в результаті чого стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 449805,73 грн.
У задоволенні клопотання відповідача про зменшення 3% річних судом відмовлено, оскільки чинним законодавством не передбачена можливість зменшення 3% річних за рішенням суду.
Також відповідач у своєму відзиві на позовну заяву заявляє клопотання про відстрочення виконання рішення до 01.01.2016. Відповідач обгрунтовує клопотання тим, що станом на теперішній час, у зв'язку з нестабільною та кризовою обстановкою у Донецькому регіоні, фінансово-економічне становище підприємства значно погіршилось і у відповідача не має можливості виконати рішення суду негайно. Позивач заперечує проти задоволення клопотання відповідача.
Розглянувши дане клопотання суд приходить до висновку про відстуність підстав для його задоволення з огляду на наступне.
У відповідності до ст.121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Вказаними нормами визначено процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 43 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.
Відповідно до п. 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. за № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
На підтвердження своєї заяви заявник надає копії: звіту про фінансові стан на 30 вересня 2015; звіту про фінансові результати за січень-вересень 2015; наказу №532 від 12.11.2015 "Про заходи на період зниження об'ємів виробництва та погіршення фінансово-економічного стану підприємства".
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, “державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як “виняткові обставини” (див. § 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Півень проти України” від 29.06.2004).
При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що “затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції” (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бакай та інші проти України” від 09.11.2004).
Тобто, в будь-якому випадку відсутність коштів, тяжкий фінансовий стан боржника не є винятковими обставинами, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим та не є підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення.
У відповідності до п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України не вважаються обставинами, які звільняють боржника від відповідальності, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Таким чином посилання відповідача на тяжкий фінансовий стан підприємства та значну заборгованість підприємства, судом не приймаються, оскільки даний факт є результатом господарської діяльності заявника та не може бути прийнятий в якості доказів для задоволення заяви про відстрочення виконання рішення. Інших доказів, як то наявна загроза банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, відповідачем до матеріалів справи не надано.
За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача повністю.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь” (87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Лепорського, 1; ЄДРПОУ 00191158; з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Публічного акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” (53200, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 310; код ЄДРПОУ 00186520) пеню у розмірі 449805 (чотириста сорок дев'ять тисяч вісімсот п'ять) грн. 73коп., 3% річних у розмірі 68847 (шістдесят вісім тисяч вісімсот сорок сім)грн. 80коп.; судовий збір у розмірі 10671(десять тисяч шістсот сімдесят одна)грн. 41коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
Дата складення повного тексту 21.12.2015
Суддя Д.М. Огороднік