14.12.15р. Справа № 904/8675/15
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення 40 160,00 грн. за договором реалізації
Суддя Юзіков С.Г.
Представники:
Позивача - ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_1 виданий Ленінським РВ УМВС України у Дніпропетровській обл., ОСОБА_3, дов. № 5062 від 06.02.13р.
Відповідача - не з'явився (про час і місце засідання суду сповіщений належно)
Позивач просить стягнути з Відповідача 40 160,00 грн. за договором реалізації, мотивуючи порушенням Відповідачем договірних зобов'язань.
Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позов, документи витребувані судом чи докази відсутності боргу на час розгляду справи господарському суду не надав. Поштові відправлення, направлені Відповідачеві, повертаються на адресу суду з відміткою поштової установи "за закінченням терміну зберігання".
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки явка у судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Справа, згідно зі ст. 75 ГПК України, розглядається за наявними у ній матеріалами.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника Позивача, господарський суд
21.08.12р. сторонами укладено договір реалізації № 1, за яким Позивач передав, а Відповідач прийняв для реалізації товар в асортименті (згідно зі специфікацією) за цінами згідно з прайс листом. Ціна на товар визначена у специфікації (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 2.1 Договору Відповідач щомісячно виплачує Позивачеві 3 000,00 грн. мінімально, в залежності від реалізації товару сума виплати може бути збільшена.
Відповідач сплачує за реалізований товар Позивачеві з 25 по 30 число кожного місяця шляхом видачі грошових коштів. Позивач має право самостійно реалізовувати товар, сума реалізації цього товару не зменшує суму щомісячної виплати (п.2.2, 2.3 Договору).
За п.5.1 Договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повної виплати Відповідачем суми вказаної в специфікації або товаром за двосторонньою згодою сторін.
Згідно зі специфікацією № 1 від 21.08.12р. Позивач передав, а Відповідач прийняв товар на загальну суму 52 000,00 грн.
За даними Позивача, в порушення умов Договору, Відповідач частково розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 40 160,00 грн.
28.01.15р. Позивач звернувся з вимогою до Відповідача розрахуватись за Товар або повернути його вартість.
Відповідач не надав суду доказів оплати за переданий Позивачем товар або повернення не реалізованого товару Позивачеві.
Наведені обставини стали причиною звернення Позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.14р. у справі №904/1122/14 в задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення 41359,80 грн. боргу за поставлений товар та 3% річних, відмовлено. У зазначеному рішенні суд вказав на те, що Позивач передчасно звернувся з позовом до Відповідача про стягнення вартості залишку нереалізованого товару, не довівши порушення своїх прав, оскільки як на момент пред'явлення позову, так і на момент прийняття судом рішення у Відповідача не настав такий обов'язок, а у Позивача право на стягнення сум відповідно. Суд зазначив, що повторне звернення з позовом до Відповідача може бути реалізоване Позивачем при зміні підстав позову, - у даному випадку настання строку оплати, у зв'язку з реалізацією товару Відповідачем. Вказане рішення залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.07.14р.
Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 знову звернувся до господарського суду із позовом до Відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення з Відповідача 40 160,00 грн. за договором реалізації.
Відносини, що виникли між сторонами у справі є господарськими зобов'язаннями і за своїм змістом є договором купівлі-продажу товару з розстроченням платежу, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.1,2 ст. 692 ЦК України).
Частинами 1, 2 ст. 694 ЦК України встановлено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач не надав суду доказів відсутності боргу чи контррозрахунку стягуваної суми.
З матеріалів справи вбачається, що за специфікацією № 1 від 21.08.12р. Позивач передав, а Відповідач прийняв товар на загальну суму 52 000,00 грн.
За даними Позивача, не спростованими відповідачем, у результаті виконання Договору, у Відповідача перед Позивачем виник борг в розмірі 40 160,00 грн.
Аналізуючи умови Договору, суд доходить висновку, що укладений сторонами Договір, є договором купівля продажу з відстроченням платежу, оскільки п.2.1 Договору передбачено обов'язок Відповідача щомісяця сплачувати за одержаний товар по 3 000,00 грн. незалежно від його реалізації, а залежно від реалізації товару, передбачено лише можливість збільшення суми виплати за товар.
Оскільки спірний договір укладено сторонами 21.08.12р., п.2.1 Договору передбачена оплата за товар по 3 000,00 грн. щомісяця, згідно зі специфікацією № 1 від 21.08.12р. Позивачем передано товару на 52 000,00 грн., то договірний строк оплати за товар закінчився через 17,33 місяця від дати укладення Договору (52 000,00 грн. : 3000,00 грн.). З урахуванням п. 2.2. Договору, суд округлює строк оплати за Договором до 18 місяців, відповідно, Відповідач повинен був розрахуватися за переданий Позивачем товар 25-30 січня 2014р.
Аналізуючи рішення господарського суду Дніпропетровської області й постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 904/1122/14, суд у даній справі вважає, не встановленими обставинами (ст. 35 ГПК України), а оцінкою доказів висновки судів про те, що оплата товару за Договором залежить від його реалізації, оскільки ця умова зазначена у п.2.1 Договору через кому. Також судом не приймається позиція Відповідача, викладена при розгляді справи № 904/1122/14 й відображена у процесуальних документах (рішеннях) зазначених судів про те, що відповідно до п. 5.1 Договору на звернення Відповідача, Позивач мав обов'язково прийняти назад переданий Відповідачеві товар, оскільки цей пункт Договору передбачає згоду обох сторін на повернення товару, одержання такої згоди від Позивача, Відповідач суду не надав.
Згідно з абз. 7 п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. N18, господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Перевіривши розрахунки Позивача, господарський суд визнає їх обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі ст. 49 ГПК України господарські витрати у справі слід покласти на Відповідача.
Керуючись ст. 33, 34, 44, 49, 75, 82-84, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (49000, АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (49000, АДРЕСА_2, код НОМЕР_3) 40 160,00 грн. - основного боргу, 1 218,00 грн. - судового збору.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання його повного тексту.
Суддя С.Г. Юзіков
Повний текст рішення виготовлено _________________