15 грудня 2015 року Справа № 44/209-б-50/118-б
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого -Панової І.Ю.,
суддів -Білошкап О.В.,
Жукової Л.В.,
за участю представників сторін:
Національного банку України - Таболіна О.С.,
ОСОБА_5 - ОСОБА_6,
Генеральної прокуратури України - Онуфрієнко М.Р.,
Ліквідатора ТОВ "Стайєр" арбітражного керуючого Рамазанова С.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Головного управління Національного банку України по м. Києву та Київській області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 та ухвалу господарського суду міста Києва від 20.02.2015 у справі № 44/209-б-50/118-б про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр", -
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.02.2015 у справі № 44/209-б-50/118-б (судді: Івченко А.М. - головуючий, Головатюк Л.Д., Яковенко А.В.) затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр", вимоги кредиторів - ОСОБА_5 на суму 3 940 000,00 грн., Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області на суму 43 384 854,91грн., ОСОБА_12 на суму 44 152,00 грн., ФОП ОСОБА_13 на суму 230 066,84 грн., ТОВ "Торгово-промислова компанія "Стайєр" на суму 720 347,16 грн., ТОВ "ПЕРСПЕКТИВА - К" на суму 1 728 324,44 грн., ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Метиз" на суму 1 000 096,61 грн., а всього на загальну суму 51 047 841,96 грн. ухвалено вважати погашеними у зв'язку з недостатністю майнових активів боржника, ліквідовано банкрута - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стайєр" як юридичну особу в зв'язку з банкрутством, провадження у справі № 44/209-б-50/118-б припинено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 (головуючий суддя Сотніков С.В., судді Остапенко О.М., Шипко В.В.) апеляційну скаргу Національного банку України залишено без задоволення, ухвалу господарського суду міста Києва від 20.02.2015 року залишено без змін.
Головне управління Національного банку України по м. Києву та Київській області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 та ухвалу господарського суду міста Києва від 20.02.2015 скасувати та направити справу для розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.12.2015 розгляд касаційної скарги відкладено на 15.12.2015.
Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду м. Києва від 26.03.2010 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр" в порядку ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та призначено розгляд справи.
Постановою господарського суду міста Києва від 06.04.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю "Стайєр" визнано банкрутом, припинено процедуру розпорядження майном, відкрито ліквідаційну процедуру, задоволено клопотання заявника та призначено ліквідатором у справі голову ліквідаційної комісії ОСОБА_12
Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.2012 визнано Національний банк України кредитором боржника на суму 43 384 854,91 грн (перша черга).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2012 кредиторами банкрута також були визнані ТОВ "НВО "Метиз", ТОВ "Перспектива-К", ТОВ "Торгово-промислова компанія "Стайєр", фізична особа-підприємець ОСОБА_13.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.02.2013, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2013, усунено ОСОБА_12 від виконання обов'язків ліквідатора, призначено ліквідатором ТОВ "Стайєр" арбітражного керуючого Птушка С.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2013 визнано ОСОБА_5 кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр" на суму 3 940 000,00 грн. (четверта черга); зобов'язано ліквідатора внести до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ОСОБА_5.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2014 задоволено скаргу ОСОБА_5 на бездіяльність арбітражного керуючого Птушка С.В., усунено арбітражного керуючого Птушка С.В. від виконання обов'язків ліквідатора ТОВ "Стайєр"; призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Рамазанова С.Г.
06.02.2015 ліквідатор надав до суду звіт та ліквідаційний баланс банкрута.
Розглянувши поданий звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для затвердження звіту та ліквідаційного балансу та у зв'язку з цим необхідністю ліквідувати банкрута - ТОВ "Стайєр", оскільки майнових активів банкрута для задоволення вимог кредиторів не виявлено, боржника визнано банкрутом, звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута надані суду та виконані всі необхідні дії на стадії ліквідації банкрута, передбачені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам закону не відповідають.
Відповідно до статті 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство в порядку провадження, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2010 було затверджено мирову угоду у справі № 44/209-б про банкрутство ТОВ "Стайєр".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2010 було затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута станом на 02.08.2010; ліквідовано банкрута - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стайєр" як юридичну особу в зв'язку з банкрутством; провадження у справі № 44/209-б припинено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2011 ухвали Господарського суду міста Києва у справі №44/209-б від 01.06.2010, 29.06.2010 та 02.08.2010 скасовано, справу №44/209-б направлено на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постановою Вищого господарського суду від 17.07.2012 залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2012.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2014 продовжено строк ліквідаційної процедури Товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр" та повноважень ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Рамазанова Сіражутіна Гаджимагомедовича на шість місяців до 21.03.2015; зобов'язано ліквідатора виконати вимоги ухвали від 23.09.2014; зобов'язано Національний банк України надати суду подальші процесуальні документи у справі № 5/62, докази на підтвердження реалізації прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 16.03.2009; повторно зобов'язано кредиторів надати суду докази погодження або непогодження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу або свої письмові заперечення.
Згідно ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.
Повноваження ліквідатора регулюються положеннями ст.25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Відповідно до ст.25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.
Отже, всі дії щодо виявлення кредиторів боржника - банкрута та виявленню майна банкрута здійснюються ліквідатором.
Відповідно до ст. 32 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу; копії договорів купівлі-продажу та акти приймання - передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.
Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
У разі, якщо господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нового ліквідатора. Новий ліквідатор очолює ліквідаційну комісію і діє згідно з вимогами цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, в період ліквідаційної процедури ліквідатором боржника були надіслані запити до державних органів та установ з метою виявлення та з'ясування наявності майна та майнових активів, що належать банкруту, для підтвердження відомостей про розрахункові рахунки, в т.ч. рахунки в цінних паперах, відомостей про наявних кредиторів та дебіторів банкрута. Крім того, ліквідатором вживались інші заходи із розшуку майна рухомого та нерухомого майна банкрута.
Так, ліквідатором встановлено відсутність зареєстрованих за боржником об'єктів права власності (повітряних суден, плавзасобів, автотранспортних засобів, тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, земельних ділянок та об'єктів нерухомості).
Згідно витягів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, за банкрутом не обліковуються об'єкти права власності.
Також боржник відсутній серед власників, які володіють значними пакетами акцій емітентів цінних паперів, не є засновником суб'єктів господарської діяльності та не перебуває на обліку в органах доходів і зборів як суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності; всі банківські рахунки підприємства-банкрута закрито.
Заборгованість банкрута перед державними соціальними фондами, Пенсійним фондом України та перед бюджетом по сплаті податків, зборів, інших обов'язкових платежів відсутня.
Підприємницька діяльність банкрутом не здійснюється, дебіторська заборгованість відсутня.
Ліквідатором було здійснено інвентаризацію майна банкрута, за результатами проведення якої майно, майнові права, кошти та дебіторська заборгованість ТОВ "Стайєр" виявлені не були, що підтверджується актом інвентаризації майна банкрута № б/н від 05.02.2015, у зв'язку з цим залишились не погашеними кредиторські вимоги на загальну суму 51 047 841,96 грн., що складаються з вимог першої та четвертої черг.
За наслідками розгляду звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для ліквідації банкрута - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стайєр" у зв'язку з банкрутством, оскільки майнових активів банкрута для задоволення вимог кредиторів не виявлено, боржника визнано банкрутом, ліквідатором виконані всі необхідні дії на стадії ліквідації банкрута, передбачені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Однак, колегія суддів вважає передчасним вказаний висновок судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, Національний банк України є заставним кредитором банкрута на підставі договору іпотеки від 16.03.2009.
Як встановлено судами, боржник був власником офісно-складського комплексу площею 6390,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.04.2013.
Вказане майно було включено ліквідатором до ліквідаційної маси після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури згідно із постановою Господарського суду міста Києва від 06.04.2010.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2010 у даній справі було затверджено мирову угоду, за умовами якої: інвестор (Приватне підприємство "Маркос" ) погашає вимоги кредиторів першої та третьої черги шляхом перерахування коштів на рахунок банкрута та в подальшому перерахунку адресатам; списуються 5 % вимог кредиторів четвертої черги; на умовах відстрочки та розстрочки інвестор погашає кредиторські вимоги четвертої черги рівними частками в залежності від суми боргу; інвестор набуває право власності на об'єкт нерухомості, що належить банкруту, - офісно-складський комплекс площею 6390,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Тобто, за умовами мирової угоди право власності на належний боржнику об'єкт нерухомості переходить до Приватного підприємства "Маркос".
Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.04.2013, право власності на офісно-складський комплекс площею 6390,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, було зареєстроване за Приватним підприємством "Маркос" 17.08.2010.
Згодом, постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2011 ухвали Господарського суду міста Києва у справі №44/209-б від 01.06.2010, 29.06.2010 та 02.08.2010 скасовано, справу №44/209-б направлено на розгляд до Господарського суду міста Києва.
За наслідками скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 29.06.2010 про затвердження мирової угоди, за умовами якої перейшло право власності на заставне нерухоме майно до третьої особи - ПП "Маркос", заходи з повернення сторін в попередній стан вжиті не були, право власності боржника на вказане майно не відновлене.
Набувач майна - ПП "Маркос" ухвалою суду від 29.08.2012 ліквідовано та виключено з Єдиного державного реєстру, а майно відчужено на прилюдних торгах державною виконавчою службою.
При цьому, з матеріалів справи вбачається що, за умовами іпотечного договору від 16.03.2009, укладеного між Національним банком України як іпотекодержателем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стайєр" як іпотекодавцем, іпотекодавець в забезпечення виконання Акціонерним комерційним банком "Східно-Європейський банк" зобов'язань за кредитним договором №08/09/10 від 16.03.2009 надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, балансова вартість якого станом на 13.03.2009 становила 4 953 120,00 грн., а за оцінкою сторін названого іпотечного договору вартість предмета іпотеки становить 93 772 718,00 грн. (розділ 5 іпотечного договору). Предметом іпотеки є офісно-складський комплекс площею 6390,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Національний банк України звернувся до суду з заявою про визнання кредиторських вимог до ТОВ "Стайєр" і ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 банк було визнано кредитором на суму 43 384 854,91 грн. (перша черга).
Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що Національний банк України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області у жовтні 2010 року звернувся з позовом до Приватного підприємства "Маркос" про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 16.03.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козяриком В.М. за реєстровим № 771, а саме: офісно-складський комплекс літ. "А", загальною площею 6 390,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 для задоволення вимог Національного банку України за кредитним договором № 08/09/10 від 16.03.2009 в розмірі 43 384 854,90 грн.
Станом на час розгляду даної справи про банкрутство остаточного рішення зі спору про звернення стягнення на предмет іпотеки не прийнято.
Як зазначили суди попередніх інстанцій, набувач майна відповідно до мирової угоди - ПП "Маркос" ухвалою суду від 29.08.2012 був ліквідований та виключений з Єдиного державного реєстру, а майно було відчужено державною виконавчою службою на прилюдних торгах.
Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.04.2013 право власності на офісно-складський комплекс площею 6390,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, з 22.06.2012 перейшло до ОСОБА_17, а з 22.10.2012 було зареєстровано за Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "С-ПРОФІТ ЛТД" на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.10.2012.
При цьому, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 22.07.2013 було зареєстровано арешт нерухомого майна в інтересах Національного банку України на підставі ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 27.06.2013 в межах кримінального провадження.
Так, дійшовши до висновку про неможливість задоволення грошових вимог Національного банку України у зв'язку з відсутністю майна боржника, що підлягає включенню до ліквідаційної маси, суди попередніх інстанцій послались на те, що після затвердження мирової угоди у даній справі та втрати боржником права власності на заставне нерухоме майно, останнє не було включене до ліквідаційної маси у зв'язку з відсутністю відповідних правових підстав. При цьому, встановлені у даній справі обставини неможливості задоволення грошових вимог Національного банку України у зв'язку з відсутністю майна боржника можуть бути підставою для перегляду ухвалених судових рішень про відмову у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 16.03.2009.
Крім цього, суди зазначили, що Національний банк України вправі самостійно подати окремий позов до суду про повернення майна.
Однак, вказаний висновок судів є необгрунтованим з огляду на те, що з заявою про повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом) може звернутись тільки власник майна.
Національний банк України є заставодержателем майна і може діяти виключно в своїх інтересах.
При цьому, відповідно до ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" саме ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження, формує ліквідаційну масу, вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.
Вирішуючи питання про відсутність у ліквідатора можливості для звернення з позовом про повернення майна з чужого незаконного володіння, враховуючи, що ПП "Маркос" припинено, а передання права власності гр. ОСОБА_17 на прилюдних торгах унеможливлює таке вилучення, суди не врахували, що до функцій ліквідатора у справі про банкрутство відноситься вчинення заходів щодо повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб з метою формування ліквідаційної маси (в тому числі, звернення до суду з відповідними позовами щодо повернення майна банкрута ).
При цьому, обов'язок надання правового аналізу щодо підставності та обґрунтованості такого позову покладений виключно на суд, який розглядає відповідну справу, а не на ліквідатора.
Крім цього, суди не звернули уваги на те, що Національний банк України звертався до ліквідатора з заявою, в якій просив звернутися до суду з позовом про повернення у власність ТОВ "Стайєр" офісно-складського комплексу.
Відповідно до ч. 9 ст. 7, ст.ст. 16, 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" створення комітету кредиторів у процедурі банкрутства боржника, що ліквідується власником, не є обов'язковим, оскільки формування та створення комітету кредиторів, як органу, що представляє інтереси всіх кредиторів у справі про банкрутство, здійснюється на стадії розпорядження майном, яка в процедурі банкрутства боржника, що ліквідується власником, відсутня.
Разом з тим кредитори боржника не позбавлені можливості провести такі збори та за власною ініціативою сформувати комітет кредиторів, як орган колективного представництва інтересів кредиторів у справі про банкрутство.
Як вбачається з матеріалів справи, в даній справі про банкрутство ТОВ "Стайєр" комітет кредиторів був створений (рішенням комітету кредиторів від 15.06.2010 було схвалено мирову угоду, яка була затверджена ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2010).
Однак, суди не перевірили чи розглядалось питання щодо повернення до ліквідаційної маси офісно-складського комплексу комітетом кредиторів
Отже, суд першої інстанції не дослідив та не проаналізував в повній мірі звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс боржника, а також не з'ясував, чи вчинив ліквідатор боржника всі передбачені законом заходи по пошуку майна, яке належить банкруту.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені порушення та належним чином не перевірив всі доводи заявника апеляційної скарги відносно того, що ліквідатором при реалізації своїх прав та обов'язків не проведено всіх належних дій, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" по виявленню та розшуку майна банкрута для включення його до ліквідаційної маси.
Наведене свідчить про неповне з'ясування судами попередніх інстанцій обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, що призвело до прийняття передчасного та необґрунтованого рішення.
Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій по виявленню активів та пасивів боржника, зокрема, виявлення ліквідатором кредиторів та дотримання їх процесуальних прав під час розгляду їх грошових вимог, доведення неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів, доведення неможливості задоволення визначених ліквідатором вимог кредиторів з наслідками його ліквідації), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказам, дослідженими в судовому засіданні.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про можливість затвердження звіту ліквідатора та завершення ліквідаційної процедури ТОВ "Стайєр" зроблені без дослідження в повному обсязі всіх суттєвих обставин справи, а тому відсутні законні підстави для затвердження звіту, ліквідаційного балансу банкрута та припинення провадження по справі.
З урахуванням вищезазначеного, виходячи із меж перегляду справи касаційною інстанцією, встановлених ст. 111-7 ГПК України, відповідно до яких правова оцінка обставин та достовірності доказів є виключно прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів прийшла до висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 та ухвала господарського суду міста Києва від 20.02.2015 прийняті з порушенням норм ст.43 ГПК України, тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на розгляд до господарського суду міста Києва.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Головного управління Національного банку України по м. Києву та Київській області задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 та ухвалу господарського суду міста Києва від 20.02.2015 у справі № 44/209-б-50/118-б скасувати.
Справу № 44/209-б-50/118-б передати на розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий: Панова І.Ю.
Судді:Білошкап О.В.
Жукова Л.В.