15 грудня 2015 року Справа № 911/2950/15
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:Грейц К.В. - головуючого(доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю"Нордон"
на постановувід 27.10.2015
Київського апеляційного господарського суду
у справі Господарського суду Київської області №911/2950/15
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково- виробниче підприємство "Поліпром"
доТовариства з обмеженою відповідальністю"Нордон"
простягнення 61192,65грн,
за участю представників: від позивача - від відповідача - Євтушенко О.В. Похилько О.В.
Рішенням Господарського суду Київської області від 01.09.2015 у справі №911/2950/15 (суддя Саванчук С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 (колегія суддів у складі головуючого судді Власова Ю.Л., суддів Станіка С.Р., Шаптали Є.Ю.), частково задоволені уточнені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Поліпром" (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю"Нордон" (далі-відповідач) про стягнення 61192,65грн за договором поставки від 30.04.2014 №101-146-ДА14/861, в т.ч. 29511,96грн основного боргу, 1432,04грн 3% річних та 30248,65грн інфляційних втрат. Стягнено з відповідача на користь позивача 29511,96грн основного боргу, 1409,55грн 3% річних та 30086,88грн інфляційних втрат, в решті позову відмовлено.
Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 530, 625, 692, 698 Цивільного кодексу України, ст. 265 Господарського кодексу України, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, скаржник вважає, що оскільки сторонами договору поставки узгоджено оплату товару після його реалізації, чого на момент звернення позивача до господарського суду з цим позовом ще не було здійснено, провадження у справі мало б бути припиненим за відсутності предмету спору, адже строк оплати товару ще не настав.
У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив проти її задоволення.
Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 30.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нордон" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Поліпром" (постачальник) укладено договір поставки №101-146-ДА14/861, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити товар згідно із замовленням покупця, а покупець прийняти його відповідно до накладних та протоколу узгодження цін, що є невід'ємною частиною договору та оплатити товар у строки, зазначені в п.3.2 договору (п.1.1 договору); якщо товар не реалізується протягом 30 календарних днів, покупець має право повернути його постачальникові, попередньо повідомивши про це постачальника. Повернення нереалізованого товару здійснюється в присутності відповідальних представників покупця й постачальника на підставі видаткових накладних протягом 7 календарних днів з моменту виставлення вимоги в письмовій формі (п.2.13 договору); загальна сума договору становить суму вартості товару, поставленого за всіма разом узятими накладними до цього договору (п.3.1 договору); покупець оплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар (п.3.2 договору); договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2014 (п. 4.16 договору); якщо за 20 календарних днів до закінчення дії договору жодна із сторін не відмовляється від даного договору, то договір вважається продовженим на один календарний рік (п.4.17 договору).
На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар, всього на суму 130820,16грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, підписаними сторонами і скріпленими їх печатками/штампами.
Поставлений товар відповідач оплатив частково на суму 65200,00грн, а також здійснив повернення товару на суму 4469,28грн.
Зазначаючи про те, що укладеним між сторонами договором чітко не встановлено строк виконання покупцем зобов'язання з оплати поставленого товару, оскільки прив'язка такого обов'язку визначення в пункті 3.2 договору "за проданий товар" не вказує на подію, що має неминуче настати, та не є відкладальною обставиною, а отже розрахунок за поставлений товар має здійснюватися з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Поліпром" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нордон" основної заборгованості за поставлену продукцію в сумі 61150,88грн, нарахованих на цю суму 3% річних 1432,04грн та інфляційних втрат 30248,65грн, розрахованих за період прострочення з 04.06.2014 по 06.07.2015.
Під час розгляду справи в місцевому господарському суді відповідач частково сплатив суму основного боргу та повернув частину нереалізованого товару, внаслідок чого сума основної заборгованості склала 29511,96грн, в зв'язку з чим позивачем заявлено про зменшення позовних вимог в частині основного боргу.
Вирішуючи спір у справі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач отримав від позивача товар, проте свої зобов'язання з оплати його вартості не виконав, у зв'язку з чим, встановивши наявну заборгованість на момент прийняття рішення та здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, дійшли висновків про часткову ґрунтовність позовних вимог та підставність стягнення з відповідача 29511,96грн основного боргу, 1409,55грн 3% річних та 30086,88грн інфляційних втрат.
Втім, зазначені висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасними, тобто, такими, що здійснені внаслідок порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи таке.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
В силу ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Подія є явищем об'єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб'єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Поряд з цим, нормою ч. 1 ст. 212 ЦК України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Отже, укладаючи умовний правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов'язують виникнення прав і обов'язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність
Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.
Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.
Втім, враховуючи, що умова договору поставки №101-146-ДА14/861 від 30.04.2014 про оплату поставленого товару за обставин продажу товару відповідачем стосується лише виникнення обов'язку останнього, при цьому ніяким чином не обумовлюючи виникнення відповідного обов'язку позивача з поставки товару, така умова не є відкладальною у розумінні ч.1 ст. 212 ЦК України, а отже розрахунок за поставлений товар, за відсутності конкретного строку оплати отриманого товару в договорі, мав бути здійснений відповідачем за правилами ч.2 ст. 530 ЦК України.
За приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, відповідно до пункту 3.2 договору покупець оплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар.
При цьому, пунктом 2.13 договору сторони визначили, що в разі не реалізації товару протягом 30 календарних днів, покупець має право повернути його постачальникові, попередньо повідомивши про це постачальника.
Отже, аналіз загального змісту укладеного між сторонами правочину свідчить, що його умови не містять ні граничного строку, протягом якого поставлений товар міг би бути реалізований покупцем, ані граничної дати, з настанням якої переданий, втім не реалізований, товар підлягав би поверненню постачальнику.
Тобто, умовами вказаного договору сторони не визначили конкретної дати чи строку, з настанням якого у відповідача виникає обов'язок з оплати товару, що, однак, не свідчить про відсутність обов'язку останнього оплатити отриманий товар, адже, хоча вказані вище пункти договору, і не містять конкретного строку виконання зобов'язання відповідачем щодо оплати поставленого товару, втім, безперечно свідчать про згоду сторін на виконання вказаних дій у майбутньому, а не в момент прийняття товару та товаророзпорядчих документів на нього, а отже, враховуючи приписи ч. 2 ст. 530, ч. 1 ст. 692 ЦК України, пов'язують момент виконання такого зобов'язання з моментом відповідної вимоги.
При цьому, відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Разом з тим, в контексті пунктів 2.13, 3.2 договору, право постачальника вимагати оплати переданого товару виникає не з наступного дня після прийняття товару покупцем, а з перебігом наданого йому 30-ти денного строку на реалізацію отриманого товару.
Втім, розрахунок передбачених нормою ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних здійснений позивачем саме з наступного дня після передачі товару, а у який спосіб і за який період прострочення цей розрахунок перероблений судом першої інстанції в рішенні та постанові не зазначено.
Викладене свідчить, що встановлення факту прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару здійснено господарськими судами попередніх інстанцій без врахування вказаних вище законодавчих приписів і без надання належної оцінки умовам укладеного між сторонами договору поставки, а отже конкретний строк виникнення у відповідача грошового зобов'язання та, відповідно, строк, з якого у позивача виникає право нарахування 3% річних та інфляційних втрат, судами не встановлений.
Оскільки відповідно до приписів ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 1119 ГПК України вважає за необхідне скасувати судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищевикладених вказівок цієї постанови.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю"Нордон" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 у справі Господарського суду Київської області №911/2950/15 та рішення Господарського суду Київської області від 01.09.2015 у цій справі скасувати.
Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Головуючий суддя К.В. Грейц
Судді С.В. Бакуліна
О.І. Поляк