Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 грудня 2015 р. Справа № 805/4743/15-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Час прийняття постанови: 15 год. 20 хв.
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя: Куденков К.О., судді: Кравченко Т.О., Козаченко А.В.
розглянувши у порядку письмового провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Будьоннівський районній суд м. Донецька, про стягнення заборгованості по заробітній платі, заборгованості по компенсаціям та середнього заробітку за час затримки розрахунку,-
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1.) звернулася до суду із адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (надалі - відповідач, ТУ ДСА в Донецькій області) про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області заборгованості по заробітній платі за період з травня 2014р. по квітень 2015р. у розмірі 59 854,57 грн. шляхом списання коштів з рахунку відповідача-1 через управління Державної казначейської служби України; стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області заборгованості по компенсації за невикористану відпустку за період з 01.08.2014р. по 01.08.2015р. тривалістю 35 календарних днів у розмірі 22 924,00 грн., заборгованості по компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 01.08.2014р. по 01.08.2015р. тривалістю 15 календарних днів у розмірі 11 462,00 грн., заборгованості по компенсації за матеріальну допомогу на оздоровлення за період роботи з 01.08.2013р. по 01.08.2014р. у розмірі 12 180,00 грн., заборгованості по компенсації матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 01.08.2014р. по 01.08.2015р. у розмірі 12 180,00 грн., заборгованості по компенсації за матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2014р.; заборгованості по компенсації за матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2015р. у розмірі 12 180,00 грн., а всього 83 106,00 грн., шляхом списання коштів з рахунку відповідача-1 через управління Державної казначейської служби України; стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області середнього заробітку у розмірі 22 924,00 грн. за весь час затримки по день фактичного розрахунку за рішенням суду шляхом списання коштів з рахунку відповідача-1 через управління Державної казначейської служби України.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.11.2015р. до участі у справі у якості другого відповідача залучено Управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (надалі - відповідач-2).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.11.2015р. до участі у справі у якості відповідачів залучено Державну судову адміністрацію України (надалі - відповідач-3) та Державну казначейську службу України (надалі - відповідач-4). Також, цією ухвалою залучено Будьоннівський районній суд м. Донецька у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона була звільнена з посаді судді та станом на 10.08.2015р. мала стаж роботи на посаді судді 36 років 03 місяця 10 днів. Позивач вважає, що відповідач-1 неправомірно нараховував з січня 2015р. тільки посадовий оклад без сплати доплати за вислугу років та індексації заробітку. Позивач зазначає, що станом на 01.05.2014р. її суддівський стаж складав більше 35 років, та, відповідно, розмір доплати за вислугу років повинен складати 80% посадового окладу. У зв'язку із наведеним позивач вважає, що їй недоплатили заробітну плату за період з травня 2014р. по квітень 2015р. у розмірі 59 337,54 грн., згідно зазначеного у позовній заяві розрахунку.
Також, позивач зазначає, що у січні 2015р. з неї утримано військовий збір у розмірі 932,25 грн. за жовтень 2014р., листопад 2014р., січень 2015р., а за її розрахунками сума військового збору повинна складати 925,13 грн. Враховуючи утримання військового збору у розмірі 509,95 грн. у жовтні, позивач вважає, що відповідач-1 безпідставно відрахував з її зарплати 517,03 грн.
Крім того, позивач посилається на те, що відповідач-1 не виплатив їй при звільненні належні суми компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки, матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань у загальному розмірі 83 106,00 грн. Позивач вважає, що відповідач-1 повинен був виконати наказ в.о. голови Будьоннівського районного суду м. Донецька №10-к від 10.08.2015р. щодо виплати позивачу цих нарахувань. Позивач вважає, що у відповідача-1 не було підстав не виплачувати їй цих нарахувань.
Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивач зазначає, що дія Закону України «Про державну службу» поширюється на суддів, а цей закон передбачає сплату такої допомоги за потребою. Позивач зазначає, що вона була вимушена виїхати за межі міста Донецька та вирішувати питання щодо переведення до іншого суду, у зв'язку з чим двічі виїжджала до м. Київ, несла матеріальні збитки та вимушена була подати заяву про відставку. Тому, позивач вважає, що відповідач-1 повинен їй виплатити матеріальну допомогу в розмірі посадового окладу для вирішення соціально-побутових питань за 2014р.та 2015р.
Позивач у судове засідання не з'явилась, про дату, місце й час судового розгляду була повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд справи без її участі.
Відповідач-1 надав письмові заперечення на позовну заяву, за якими просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач-1 зазначив, що з січня 2015р. позивачу проводилась виплата суддівської винагороди в розмірі посадового окладу судді без відповідних виплат. Відповідач-1 зазначає, що відповідно до наказу в.о. голови Будьоннівського районного суду м. Донецька ОСОБА_1 від 01.06.2015р. №8к стаж позивача на посаді судді станом на 01.06.2015р. складає 34 роки 3 місяці.
Відповідно до письмових заперечень відповідача-1, за грудень 2014р. було помилково відраховано військовий збір у розмірі 266,65 грн., який відповідно до встановленого законом розміру мав скласти 274,05 грн., тому у січні 2015р. було відраховано військовий збір у розмірі 932.25 грн. замість 924,85 грн.
Також, відповідач-1 зазначає, що 29.08.2015р. та 09.11.2015р., відповідно до наказу в.о. голови Будьоннівського районного суду м. Донецька від 10.08.2015р. №10-к, позивачу було нараховано та виплачено компенсацію за невикористані частини щорічної основної та додаткової відпустки всього за 96 днів. Відповідач-1 вказує, що матеріальна допомога на оздоровлення за 2013р. та 2014р. була виплачена позивачу у розмірі посадового окладу у травні 2013р. та лютому 2014р. відповідно, що було пов'язано з наданням позивачу відпустки. Матеріальна допомога за 2015р. позивачу не виплачувалась, оскільки щорічна відпустка не надавалась. Також, відповідач-1 вважає, виплата суддям матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань не передбачена законодавством.
Інші відповідачі письмових заперечень на позовну заяву не надали.
Представники відповідачів та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, у судове засідання не з'явились, про дату, місце й час судового розгляду були повідомлені, через канцелярію суду представник відповідача-1 надав клопотання про розгляд справи без його участі.
Враховуючи положення ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.
Згідно з копією паспорту громадянина України НОМЕР_3, виданого 07.08.1997р. Мар'їнським РВ УМВС України в Донецькій області, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1.
Позивачем надана до суду копія довідки від 02.07.2015р. №1429038010 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, районну проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення, яка видана ОСОБА_1, за якою позивач перемістилася до АДРЕСА_2.
Відповідно до копії трудової книжки позивача НОМЕР_2, ОСОБА_1 з 11.08.1975р. по 01.09.1978р. працювала в Октябрському автотранспортному підприємстві №04666 на посаді інспектора по кадрам; з 01.09.1978р. по 01.07.1980 студентка денного факультету Харківського юридичного інституту; з 01.08.1980р. по 13.06.1989р. (виправлено з 23.05.1989р.) перебула на службі в органах внутрішніх справ; з 01.12.1989р. по 01.08.1990р. перебула на службі в органах внутрішніх справ; 06.08.1990р. обрана на посаду судді; 13.07.2000р. обрана суддею безстроково.
Позивачем до суду надана копія посвідчення судді Будьоннівського районного суду міста Донецька №МЗ-01228, яке видане ОСОБА_1
Згідно з копією наказу в.о. голови Будьоннівського районного суду міста Донецька від 05.09.2014р. №4-1, встановлено з 05.09.2014р. до закінчення проведення АТО або зміни меж проведення АТО простій в роботі Будьонівського районного суду міста Донецька та вирішено зберегти в межах кошторису суду середній заробіток суддям та працівникам апарату суду на час простою.
Відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 09.04.2015р. №16/зп-15 суддю Будьоннівського районного суду міста Донецька ОСОБА_1 прикріплено до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.
Позивачем до суду надана копія наказу в.о. голови Будьоннівського районного суду міста Донецька від 16.04.2015р. №8-к «Про встановлення та виплату доплати за вислугу років суддям Будьоннівського районного суду м. Донецька», за яким вирішено встановити та виплачувати щомісячну доплату за вислугу років судді Будьоннівського районного суду міста Донецька ОСОБА_1. у розмірі 80 процентів, стаж роботи якої на посаді судді станом на 01.03.2015р. складає 35 років 10 місяців 01 день.
У вказаній копії наказу зазначено, що вона підписана ОСОБА_1 у якості в.о. голови Будьоннівського районного суду міста Донецька.
Проте, відповідачем до суду надана копія наказу в.о. голови Будьоннівського районного суду міста Донецька від 01.06.2015р. №8-к «Про встановлення та виплату доплати за вислугу років суддям Будьоннівського районного суду м. Донецька», за яким вирішено встановити та виплачувати щомісячну доплату за вислугу років судді Будьоннівського районного суду міста Донецька ОСОБА_1.ув розмірі 70 процентів, стаж роботи якої на посаді судді станом на 01.06.2015р. складає 34 роки 3 місяці.
У вказаній копії наказу зазначено, що вона підписана ОСОБА_1 у якості в.о. голови Будьоннівського районного суду міста Донецька.
Постановою Верховної Ради України від 16.07.2015р. №634-VIII ОСОБА_1 звільнено посади судді Будьоннівського районного суду міста Донецька у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Позивачем до суду надана копія наказу в.о. голови Будьоннівського районного суду міста Донецька від 10.08.2015р. №10-к «Про відрахування судді ОСОБА_1. зі штату Будьоннівського районного суду м. Донецька», яким суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату Будьоннівського районного суду міста Донецька 10.08.2015р. у зв'язку з поданням заяви про відставку та звільненням її з посади судді Будьоннівського районного суду міста Донецька з вказаної дати.
Також, за вказаним наказом виплаті ОСОБА_1 підлягають: частина посадового окладу за час з 16.07.2015р. по 10.08.2015р.; компенсація за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 01.08.2012р. по 01.08.2013р. тривалістю 20 календарних днів; компенсація за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 01.08.2013р. по 01.08.2014р. тривалістю 24 календарних днів; компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 01.08.2014р. по 01.08.2015р. тривалістю 30 календарних днів; компенсація за невикористану частину додаткової відпустки за період роботи з 01.08.2012р. по 01.08.2013р. тривалістю 2 календарні дні; компенсація за невикористану частину додаткової відпустки за період роботи з 01.08.2013р. по 01.08.2014р. тривалістю 5 календарних днів; компенсація за невикористану додаткову відпустку за період роботи з 01.08.2014р. по 01.08.2015р. тривалістю 15 календарних днів, а всього тривалістю 96 календарних днів; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за IV квартал 2014р.; матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу частини щорічної основної відпустки за період роботи з 01.08.2013р. по 01.08.2014р.; матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу частини щорічної основної відпустки за період роботи з 01.08.2014р. по 01.08.2015р.
У вказаній копії наказу зазначено, що вона підписана ОСОБА_1 у якості в.о. голови Будьоннівського районного суду міста Донецька.
Відповідно до наданої позивачем копії довідки ТУ ДСА в Донецькій області станом на 10.08.2015р. оклад позивача складає 12 180,00 грн., надбавка за вислугу років 80 % 9 744,00 грн., всього 21 924,00 грн.
Листом від 23.07.2015р. №08-625-15 відповідач-1 повідомив позивача, що діяльність Будьоннівського районного суду міста Донецька у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької області була зупинена наказом голови даного суду від 05.09.2014р. №4-1 з 05.09.2014р., і до теперішнього часу суд свою роботу не відновив, судді своїх повноважень не виконують.
Також, вказаним листом повідомлено, що відповідно до п.10 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», листа державної судової адміністрації від 31.01.2015р. №11-1402/15, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 09.04.2015р. №16/зп-15 з січня 2015 року позивачу щомісячно нараховується суддівська винагорода у розмірі посадового окладу.
У позовній заяві від 21.10.2015р. (вх.№4813/15 від 26.10.2015р.) наведений розрахунок позовних вимог в частині суддівської винагороди за період травень 2014р. - квітень 2015р. на суму 59 337,54 грн., яка складається з наступних нарахувань: недоплачена сума доплати за вислугу років у розмірі 1 218,00 грн. за травень 2014р.; недоплачена сума доплати за вислугу років у розмірі 1218,00 грн. та 53,59 суми індексації за червень 2014р.; недоплачена сума посадового окладу у розмірі 453,91 грн., недоплачена сума доплати за вислугу років 837,80 грн. та індексація 7,80 грн. за липень 2014р.; недоплачена сума посадового окладу у розмірі 1 107,28 грн., недоплачена сума доплати за вислугу років 4 207,63 грн. та індексація 42,52 грн. за вересень 2014р.; недоплачена сума доплати за вислугу років 3 654,00 грн. та індексація 29,23 грн. за жовтень 2014р.; недоплачена сума доплати за вислугу років 3 654,00 грн. та індексація 23,14 грн. за листопад 2014р.; недоплачена сума доплати за вислугу років 4 378,00 грн. за грудень 2014р.; недоплачена сума посадового окладу у розмірі 3 654,00 грн., недоплачена сума доплати за вислугу років 9 744,00 грн. та індексація 219,04 грн. за січень 2015р.; недоплачена сума доплати за вислугу років 9 744,00 грн. та індексація 219,24 грн. за лютий 2015р.; недоплачена сума посадового окладу у розмірі 1 160,00 грн., недоплачена сума доплати за вислугу років 9 744,00 грн. та індексація 219,24 грн. за березень 2015р.; недоплачена сума доплати за вислугу років 3 712,00 грн. та індексація 37,12 грн. за квітень 2015р. (по 08.04.2015р.).
Позивачем до суду надані копії розрахункових листків позивача за період січень 2014р. - липень 2015р. Так, згідно цих розрахункових листків, у період травень 2014р. - липень 2014р. позивачу нараховувалася доплата за вислугу років у розмірі 70 відсотків від посадового окладу (12 180,00 грн. х 70% = 8 526,00 грн.). У період з січня 2015р. по квітень 2015р. позивачу не нараховувалась доплата за вислугу років.
Відповідно до розрахункового листка за лютий 2014р. позивачу виплачено: оклад у розмірі 11 600,00 грн., додатковий оклад у розмірі 12 180,00 грн., а також відпускні.
У наданих письмових поясненнях від 10.11.2015р. позивач зазначає, що вказаний додатковий оклад позивач отримала у зв'язку із знаходженням у черговій відпустці у лютому-березні 2014р. за період 01.08.2011р. по 01.08.2012р.
Таким чином, у 2014 році позивач отримала матеріальну допомогу на оздоровлення.
За розрахунковим листком за липень 2014р. позивачу виплачена суддівська винагорода, у тому числі посадовий оклад у розмірі 4 766,09 грн., із розрахунку 9 робочих днів. Відповідно до розрахункового листка за січень 2015р. позивачу виплачено: - за вересень 2014р.: посадовий оклад у розмірі 11 072,72 грн. та доплата за вислугу років у розмірі 5 536,37 грн., із розрахунку 20 робочих днів, а також індексація 132,87 грн.; - за жовтень 2014р.: посадовий оклад у розмірі 12 180,00 грн. та доплата за вислугу років у розмірі 6 090,00 грн., а також індексація 146,16 грн.; - за листопад 2014р.: посадовий оклад у розмірі 12 180,00 грн. та доплата за вислугу років у розмірі 6 090,00 грн., а також індексація 196,10 грн.; - за січень 2015р.: посадовий оклад у розмірі 8 526,00 грн.
Згідно з розрахунковим листком за грудень 2014р. позивачу виплачений посадовий оклад у розмірі 12 180,00 грн., щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 5 366,25 грн., а також індексація у розмірі 230,20 грн. та відпускні за інший період у розмірі 493,55 грн.
Відповідно до розрахункового листка за березень 2015р. позивачу виплачений посадовий оклад у розмірі 11 020,00 грн. із розрахунку 19 робочих днів.
За розрахунковим листком за серпень 2015р. вбачається, що позивачу виплачено 31 059,00 грн. компенсації за невикористану відпустку за 51 день.
З розрахункового листка за листопад 2015р. вбачається, що позивачу нарахований оклад у розмірі 1 160,00 грн. за 2 дні березня 2015р. та компенсація за невикористану відпустку за 45 днів у розмірі 27 405,00 грн., всього 28 565,00 грн., виплачено позивачу 21 111,46 грн. та 777,87 грн.
З довідки ТУ ДСА в Донецькій області «Компенсація за невикористану відпустку 2015р.» вбачається, що 21 111,46 грн. були виплачені позивачу платіжним дорученням №417 від 06.11.2015р.
Відповідно до довідки ТУ ДСА в Донецькій області «Заробітна плата за листопад 2015р.» вбачається, що 777,87 грн. були виплачені позивачу платіжним дорученням №439 від 27.11.2015р.
Відповідно до ч.1 ст.131 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції чинній до 28.03.2015р., та ч.1 ст.135 цього Закону, в редакції чинній з 28.03.2015р., встановлено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
При цьому, відповідно до п.11 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції чинній до 28.03.2015р., було передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Рішенням Ради суддів України від 16.04.2015р. №42 вирішено визначити, що стаж роботи судді, нарахований відповідно до діючого законодавства на момент набрання чинності Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», перерахуванню не підлягає.
Відповідно до ч.6 ст.44 Закону України 15 грудня 1992 року №2862-XII «Про статус суддів», в редакції чинній до 01.01.2011р., встановлено, що для суддів судів загальної юрисдикції до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, зараховується час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги.
Суд звертає увагу, що за вказаним законодавчим приписом до стажу роботи зараховується час роботи на відповідних посадах, а не стаж вказаних працівників.
На підставі наведеного, суд вважає, що до стажу роботи судді не підлягає врахуванню стаж роботи з 11.08.1975р. по 01.09.1978р. в Октябрському автотранспортному підприємстві №04666 на посаді інспектора по кадрам та період навчання з 01.09.1978р. по 01.07.1980 на денному факультеті Харківського юридичного інституту.
Таким чином, станом на 01.05.2014р. та на 01.05.2015р. позивач не мала 35 років стажу роботи суддею, що відповідає наказу в.о. голови Будьоннівського районного суду міста Донецька від 01.06.2015р. №8-к ОСОБА_1 «Про встановлення та виплату доплати за вислугу років суддям Будьоннівського районного суду м. Донецька».
Відповідно до ч.2 ст.129 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції чинній до 28.03.2015р., та ч.2 ст.133 цього Закону, в редакції чинній з 28.03.2015р., встановлено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 3 ст.129 вказаного Закону, в редакції чинній до 01.01.2015р., було передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
Відповідно до ч.3 ст.129 вказаного Закону, в редакції чинній з 01.01.2015р. до 28.03.2015р., було передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат.
Згідно з ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції чинній з 28.03.2015р., встановлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» установлено у 2013 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1147 гривень, з 1 грудня - 1218 гривень; у погодинному розмірі: з 1 січня - 6,88 гривні, з 1 грудня - 7,3 гривні.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» установлено у 2014 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі - 1218 гривень; у погодинному розмірі - 7,3 гривні.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень.
У позовній заяві позивачем розраховано недоплачену суму посадового окладу за липень 2014р. у розмірі 453,91 грн. із розрахунку 21 робочий день в липні 2014р. за 9 відпрацьованих днів (12 180,00 грн. х 9/21).
Проте, з урахуванням листа Мінсоцполітики України №9884/0/14-13/13 від 04 вересня 2013 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік», суд зазначає, що у липні 2014р. було 23 робочих дні, та, відповідно, відповідачем-1 правильно розраховано посадовий оклад у розмірі 4 766,09 грн. за 9 відпрацьованих днів у липні 2014р. (12 180,00 грн. х 9/23).
Також, за вересень 2014р. позивачем розраховано посадовий оклад у розмірі 12 180,00 грн. із розрахунку 22 відпрацьованих робочих днів.
Проте, з розрахункового листка за вересень 2014р. вбачається, що 2 робочих дні у вересні 2014р. позивач перебувала на лікарняному.
Таким чином, відповідач-1 правильно розрахував розмір посадового окладу за вересень 2014р. із розрахунку 20 робочих днів (12 180,00 грн. х 20/22).
Недоплачена сума посадового окладу за березень 2015р. була виплачена у листопаді 2015р.
Відповідно до абзацу першого ч.5 ст.129 Закону «Про судоустрій і статус суддів» в редакції чинній до 28.03.2015р., та абзацу першого ч.5 ст.133 цього Закону, в редакції чинній з 28.03.2015р., встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
У періоді травень-липень 2014р. відповідачем-1 нараховувалась щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 70 відсотків посадового окладу.
Як було встановлено судом, за липень 2014р. позивачу правильно розраховано посадовий оклад у розмірі 4 766,09 грн., відповідно, щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 70% складає 3 336,26 грн.
Враховуючи висновок суду про відсутність у позивача у спірний період стажу роботи суддею більше 35 років, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення щомісячної доплати за вислугу років за травень-липень 2014р. у розмірі 80 відсотків - безпідставними.
За період вересень-листопад 2014р. позивачу розраховувалась щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 50 % від посадового окладу, тобто у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
За грудень 2014р. позивачу виплачена щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 5 366,25 грн., а також індексація у розмірі 230,20 грн. та відпускні за іншій період у розмірі 493,55 грн., які у розрахункових листках за липень 2014р. - листопад 2014р. значились як борг. Всього за грудень 2014р. позивачу виплачено 18 270,00 грн.
Відповідно до абзацу п'ятого пункту 6-4 «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», в редакції чинній з 03.08.2014р., установлено, що максимальний місячний розмір суддівської винагороди обмежується 15 розмірами мінімальної заробітної плати.
На момент розгляду цієї справи вказані положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» такими, що не відповідають Конституції України не визнавались.
Таким чином, з метою додержання припису абзацу п'ятого пункту 6-4 «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» відповідач-1 нарахував позивачу за період вересень-листопад 2014р. посадовий оклад у розмірі 10 мінімальних заробітних плат та щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Суд вважає, що відповідачем-1 правомірно нарахована суддівська винагорода позивача за період вересень-листопад 2014р. у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, з урахуванням кількості відпрацьованих днів за вересень 2014р.
Проте, враховуючи те, що відпускні, які були виплачені у грудні 2014р. за інший період та у подальшому були утримані із коштів, що належали виплаті позивачу у січні 2015р., що підтверджується розрахунковим листком за січень 2015р. та обліковим рахунком співробітника з 01.01.2015р. по 31.12.2015р., відповідач-1 помилково врахував 493,55 грн. відпускних за інший період у передбачене абзацом п'ятим пункту 6-4 «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» обмеження за грудень 2014р.
Недоплачена сума суддівської винагороди за грудень 2014р. складає 493,55 грн.
З розрахункових листків за період грудень 2014р. - серпень 2015р, листопад 2015р. та з облікового рахунку співробітника з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. не вбачається, що відповідачем була нарахована та виплачена недоплачена сума суддівської винагороди за грудень 2014р. у розмірі 493,55 грн.
Таким чином, 493,55 грн. недоплаченої суми суддівської винагороди за грудень 2014р. підлягає стягненню на коритись позивача.
За січень 2015р. позивачу була виплачена суддівська винагорода у розмірі 8 526,00 грн. (посадовий оклад), що складає 7 мінімальних заробітних плат, суддівська винагорода за лютий 2015р. - квітень 2015р. була виплачена позивачу із розрахунку 10 мінімальних заробітних плат (посадовий оклад), щомісячна доплата за вислугу років за січень 2015р. - квітень 2015р. позивачу не нараховувалась.
Відповідно до абзацу першого п.10 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», в редакції чинній до 01.04.2015р., установлено, що у 2015 році максимальний місячний розмір заробітної плати (грошового забезпечення) народних депутатів України, членів Кабінету Міністрів України, прокурорів, працівників державних органів (крім Національного антикорупційного бюро та Національного агентства з питань запобігання корупції) та інших бюджетних установ, працівників Національного банку України, суддівської винагороди обмежується 7 розмірами мінімальної заробітної плати, а при скороченні чисельності працівників - 10 розмірами мінімальної заробітної плати (виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата часу щорічної відпустки не враховується у зазначеному максимальному розмірі).
На момент розгляду цієї справи вказані положення Закону такими, що не відповідають Конституції України не визнавались.
Таким чином, суддівська винагорода за січень 2015р. - березень 2015р. розрахована відповідно до наведеного Закону.
На підставі наведеного, суд не вбачає підстав для стягнення розрахованих позивачем у позовній заяві щомісячної доплати за вислугу років за вказаний період та окладу у розмірі 3 654,00 грн. за січень 2015р.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 12 серпня 2014 року №1632-VII «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» передбачено, що у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя окремими судами в районі проведення антитерористичної операції змінити територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим в районі проведення антитерористичної операції таким судам, та забезпечити розгляд: - цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення, підсудних місцевим загальним судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, адміністративних справ, підсудних місцевим загальним судам як адміністративним судам, апеляційним судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, - місцевими загальними судами, апеляційними судами, що визначаються головою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ; - адміністративних справ, підсудних адміністративним судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, - адміністративними судами, що визначаються головою Вищого адміністративного суду України; - господарських справ, підсудних господарським судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, - господарськими судами, що визначаються головою Вищого господарського суду України; - кримінальних проваджень, підсудних місцевим (районним, міським, районним у містах, міськрайонним) судам, апеляційним судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, - місцевими загальними судами, апеляційними судами, що визначаються головою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Частиною 4 вказаної статті передбачено, що Державна судова адміністрація України складає перелік місцевих та апеляційних судів, які знаходяться в районі проведення антитерористичної операції і в яких неможливо здійснювати правосуддя, та направляє відповідні подання до голів вищих спеціалізованих судів для прийняття рішень, передбачених частинами першою і другою статті 1 цього Закону.
Відповідно до розпорядження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014р. №2710/38-14 передбачено, що відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції», на підставі подань Державної судової адміністрації України на зміну територіальної підсудності судових справ, підсудних розташованим у районі проведення антитерористичної операції місцевим загальним та апеляційним судам (вх. № 913/0/1-14 від 29 серпня 2014 року, вх. № 10027/0/30-14 від 01 вересня 2014 року), визначено територіальну підсудність: - цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення, підсудних місцевим загальним судам, розташованим у районі проведення антитерористичної операції, адміністративних справ, підсудних місцевим загальним судам як адміністративним судам, апеляційним судам, розташованим у районі проведення антитерористичної операції; - кримінальних проваджень, підсудних місцевим (районним, міським, районним у містах, міськрайонним) судам, апеляційним судам, розташованим у районі проведення антитерористичної операції, для забезпечення розгляду такими місцевими загальними та апеляційними судами, у тому числі, територіальна підсудність справ Будьоннівського районного суду міста Донецька визначена за Красноармійським міськрайонним судом Донецької області.
Також, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 р. № 1085-р затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
До вказаного переліку включено місто Донецьк Донецької області.
Таким чином, у спірний період січень 2015р. - квітень 2015р. суддя Будьоннівського районного суду міста Донецька ОСОБА_1. не здійснювала правосуддя.
За приписами ч.10 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції чинній з 28.03.2015р., встановлено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
На момент розгляду цієї справи вказані положення Закону такими, що не відповідають Конституції України не визнавались.
Суд зазначає, що повноваження позивача не були припинені, а позивач не здійснювала правосуддя у зв'язку з тим, що не працював Будьоннівський районний суд міста Донецька.
Законодавчі приписи ч.10 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції чинній з 28.03.2015р., пов'язують відсутність права на отримання доплат до посадового окладу у зв'язку з фактичним не здійсненням правосуддя (крім встановлених випадків), а не з наявністю у судді повноважень або їх припиненням.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення щомісячної доплати за вислугу років за квітень 2015р. не підлягають задоволенню.
В обґрунтування наявності права на матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань позивач посилається на приписи Закону України «Про державну службу».
Суд вважає, безпідставним посилання позивача на вказаний Закон, оскільки організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
За приписами ст.146 вказаного Закону визначено, що суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Безпосередньо положення про забезпечення суддів визначені розділом ІХ Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими не передбачено виплату суддям матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальним щодо правовідносин з забезпечення суддів, не передбачено, що умови оплати праці, матеріально-побутового та іншого забезпечення суддів визначаються Законом України «Про державну службу».
На підставі наведеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014р. у розмірі 12 180,00 грн. та за 2015р. у розмірі 12 180,00 грн. є безпідставними.
Статтею 134 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
Таким чином, допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу підлягає виплаті при надання судді щорічної оплачуваної відпустки у відповідному році. При цьому, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та іншим законодавством не передбачено виплату компенсації матеріальної допомоги на оздоровлення у разі ненадання судді щорічної відпустки у відповідному році.
Позивач отримала у 2014 році допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу (12 180,00 грн.), що підтверджується розрахунковим листком за лютий 2014р. У 2013 році позивач отримала допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу (11 470,00 грн.), що підтверджується розрахунковим листком за травень 2013р.
З розрахункових листків за січень 2015р. - серпень 2015р. вбачається, що позивач не перебувала у відпустці.
Таким чином, оскільки у 2013р. та 2014р. позивач отримувала допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу, а у 2015р. позивач не перебувала у щорічній оплачуваній відпустці, суд вбачає відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення компенсації за матеріальну допомогу на оздоровлення за період роботи з 01.08.2013р. по 01.08.2014р. у розмірі 12 180,00 грн. та за період з 01.08.2014р. по 01.08.2015р. у розмірі 12 180,00 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення компенсації за невикористану основну щорічну відпустку тривалістю 35 календарних днів та невикористану додаткову відпустку тривалістю 15 календарних днів, суд зазначає, що за наказом в.о. голови Будьоннівського районного суду міста Донецька від 10.08.2015р. №10-к «Про відрахування судді ОСОБА_1. зі штату Будьоннівського районного суду м. Донецька», який підписано позивачем, загальна кількість календарних днів невикористаної відпустки складає 96 днів, у тому числі 74 основної щорічної відпустки та 22 додаткової відпустки.
Відповідно до розрахункових листків за серпень 2015р. та листопад 2015р. позивачу виплачено компенсацію за 96 днів невикористаної відпустки у загальному розмірі 58 464,00 грн.
Частиною першою ст.24 Закону України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки», в редакції чинній до 01.01.2015р., передбачено, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
За приписами ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки», в редакції чинній з 01.01.2015р., встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
З письмових пояснень відповідача-1 від 27.11.2015р. №07-4025-15 вбачається, що розмір компенсації за 96 днів невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки розраховано з кількості 20 робочих днів у серпні 2015р. та суддівської винагороди у розмірі 12 180,00 грн. (12 180,00 грн./20 х 96).
Відповідно до п.10 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності 28.03.2015р., передбачено, що у разі якщо суд припиняє роботу у зв'язку із стихійним лихом, військовими діями, проведенням антитерористичної операції або іншими надзвичайними обставинами, суддя, який обіймає посаду в такому суді, може бути, за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, на строк не більше ніж на шість місяців прикріплений до іншого суду того ж рівня в іншій місцевості із збереженням за ним посадового окладу, але без відповідних доплат.
Таким чином, оскільки суддівська винагорода на момент звільнення позивача складалась тільки з посадового окладу суд вважає обґрунтованим виплату компенсацію за невикористану відпустку із наведеного відповідачем-1 розрахунку.
На підставі наведеного, суд вбачає відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку за період з 01.08.2014р. по 01.08.2015р. тривалістю 35 календарних днів в розмірі 22 924,00 грн. та компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 01.08.2014р. по 01.08.2015р. тривалістю 15 календарних днів в розмірі 11 462,00 грн.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що з урахуванням предмету спору та наявних у матеріалах справи доказів, суд не надає правову оцінку правомірності виплати позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку.
Відповідно до п.16-1 Підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Згідно з пп.1.2 вказаного пункту визначено, що об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
У відповідності до пп.1.3 п.16-1 Підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України встановлено, що ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
За приписами пп.163.1 ст.163 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
За грудень 2014р. з суддівської винагороди позивача відповідач-1 повинен був утримати 274,05 грн. військового збору (18270 грн. х 1,5%).
За вересень-листопад 2014р. з суддівської винагороди позивача відповідач-1 повинен був утримати 924,85 грн. військового збору (61 656,67 грн. грн. х 1,5%).
Оскільки за грудень 2014р. відповідачем-1 утримано 266,65 грн. військового збору, суд вважає правомірним утримання решти у розмірі 7,40 грн. у січні 2015р.
При цьому, суд вважає безпідставними посилання позивача на утримання військового збору у розмірі 509,95 грн. у жовтні 2014р. як на підставу для задоволення позову в цій частині, оскільки згідно з розрахунковим листом за жовтень 2014р. військовий збір у розмірі 509,95 грн. було утримано з інших виплат, а саме за лікарняними листами.
Таким чином, відповідачем не було двічі утримано військовий збір, а тому позовні вимоги в частині стягнення 517,03 грн. утриманого військового збору є безпідставними.
До суми заборгованості, яку позивач просить стягнути, згідно розрахунку, який наведено у позовній заяві, включено розраховані позивачем суми індексації за червень 2014р., липень 2014р., вересень 2014р. - листопад 2014р. січень 2015р. - квітень 2015р.
Проте, обґрунтування наведених позивачем сум індексації та відповідних розрахунків до суду не надано.
У відповідності до ст.1 Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг
За приписами ч.1 ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, у тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до ч.5 вказаної статті встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 3 Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
За приписами ст.4 вказаного Закону встановлено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» установлено у 2014 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб - 1218 гривень.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено у 2015 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб: з 1 січня 2015 року - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень.
Відповідно до абзацу другого п.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, передбачено, що у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Відповідно до абзаців 5 та 6 вказаного Порядку встановлено, що частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У відповідності до абзацу першого п.5 вказаного Порядку встановлено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Індекс споживчих цін (до попереднього місяця) за даними Державної служби статистики України становив: грудень 2013р. 100,5, січень 2014р. 100,2, лютий 2014р. 100,6, березень 2014р. 102,2, квітень 2014р. 103,3, травень 2014р. 103,8, червень 2014р. 101,0, липень 2014р. 100,4, серпень 2014р. 100,8, вересень 2014р. 102,9, жовтень 2014р. 102,4, листопад 2014р. 101,9, грудень 2014р. 103,0, січень 2015р. 103,1, лютий 2015р. 105,3, березень 2015р. 110,8, квітень 2015р. 114,0.
Індексація за розрахунковими листками за червень 2014р., липень 2014р., вересень 2014р. - листопад 2014р. відповідає наведеним приписам законодавства.
Згідно з пп.2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, яка затверджена Наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, до фонду додаткової заробітної плати належать суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників.
Конституційний Суд України в останньому абзаці п.2.2 свого рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 (справа № 1-18/2013) дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Відповідно до ч.3 ст.8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що умови розміру оплати праці суддів визначаються законом.
Таким чином, суми виплат, які пов'язані з індексацією оплати праці суддів, є складовими такої оплати праці та носять компенсаційний характер.
Враховуючи те, що у періоді з січня 2015р. по квітень 2015р. оплата праці позивача підлягала відповідним обмеженням, з урахуванням висновків суду про відповідність виплаченої позивачем суддівської винагороди (як форми оплати праці судді) за цей період вимогам діючого на той час законодавства, суд вбачає відсутність підстав для стягнення за цей період індексації, яка є складовою оплати праці, оскільки це матиме наслідком порушення встановлених на той час розмірів оплати праці позивача.
В обґрунтування наявності права на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку позивач посилається на законодавчі приписи Кодексу законів про працю України.
Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Проте, суд вважає, що наведені законодавчі приписи не розповсюджуються на спірні правовідносини.
Так, статтею 1 Кодексу законів про працю України встановлено, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу законів про працю України визначено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Відповідно до ст.21 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України містяться у главі VII «Оплата праці» цього Кодексу.
Таким чином, положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України розповсюджуються правовідносини з оплати праці за трудовим договором.
Проте, порядок призначення чи обрання суддею і умови забезпечення суддів визначаються виключно Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів», які передбачають особливості забезпечення функціонування судової влади.
Умови оплати праці за трудовим договором та, відповідно, відповідальність за невиконання цих умов, не розповсюджуються на правовідносини з забезпечення суддів.
Спеціальним законодавством, яке розповсюджується на спірні правовідносини не передбачено право звільненого судді на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку згідно зі ст.117 Кодексу законів про працю України.
На підставі наведеного, суд вбачає відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за рішенням суду.
Таким чином, за заявленими позивачем позовними вимогами, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 493,55 грн. (недоплаченої суми грошового забезпечення за грудень 2014р.). В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до абзацу першого ч.1 ст.145 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вказаного Закону встановлено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
За приписами ч.2 ст.145 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України.
У відповідності до ч.3 ст.145 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому щодо місцевих та апеляційних судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Пунктом 4 Рішення Ради суддів України від 23.12.2014р. №76 зобов'язано Державну судову адміністрацію України забезпечити виплату: суддівської винагороди, обрахованої з дня останнього нарахування до дня тимчасового прикріплення, та допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу (у разі перебування у відпустці) та суддівської винагороди до моменту переведення в установленому законом порядку в судах, до яких вони тимчасово прикріплені.
Також, приписами п.5 вказаного Рішення передбачено, що Державна судова адміністрація України забезпечує асигнування для виплати суддівської винагороди суддям з урахуванням цього рішення.
Таким чином, саме Державна судова адміністрація України зобов'язана забезпечити виплату недоплаченої суми суддівської винагороди.
Відповідно до ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять
На підставі наведеного, суд вбачає наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 493,55 грн. недоплаченої суми суддівської винагороди з рахунків Державної судової адміністрації України у Державній казначейській службі України.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином. постанова підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Будьоннівський районній суд м. Донецька, про стягнення заборгованості по заробітній платі, заборгованості по компенсаціям та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; АДРЕСА_2, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 493 (чотириста дев'яносто три) гривні 55 (п'ятдесят п'ять) копійок з рахунків Державної судової адміністрації України (ідентифікаційний код: 26255795; 01021, м.Київ, вул. Липська, будинок 18/5) у Державній казначейській службі України.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова підлягає негайному виконанню.
Постанова прийнята у порядку письмового провадження та складена у повному обсязі - 17 грудня 2015 року.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя Куденков К.О.
Судді Кравченко Т.О.
Козаченко А.В.