17 грудня 2015 року м. Київ К/9991/78507/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012 по справі № 2а-17190/11/2670
за позовом Приватного підприємства "Скін-Авто"
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень - рішень,-
У листопаді 2011 року Підприємством до суду заявлено позов про визнання протиправним скасування податкового повідомлення - рішення від 23.06.2011 №0003462302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 16 775,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 4 194,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2012 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги Підприємства задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.
Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Підприємства по взаємовідносинах з ТОВ "Ітера плюс" в частині дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ за липень 2010 року та ТОВ "Юніфон груп" в частині дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ за серпень 2010 року, за результатами якої оформлено акт від 02.06.2011 № 1304/23-02/36216726 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Відповідно до висновків викладених в акті перевірки Підприємством порушено вимоги п. 1, п.5 ст. 203, п.1, п.2 ст. 215 п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України та пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 16 775,00 грн.
Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції між позивачем та контрагентами (ТОВ "Ітера плюс", ТОВ "Юніфон груп") не спричинили реального настання правових наслідків, оскільки вказані контрагенти, а також контрагенти 2-гої ланки, не мають необхідних умов для здійснення господарських операцій (основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів), відсутні за юридичною адресою, анульовано свідоцтво платника ПДВ (контрагент 2-гої ланки). Таким чином, вищезазначене, на думку контролюючого органу, свідчить про порушення позивачем ст. 203, ст. 215, ст. 216ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, а отже такі правочини є нікчемними та не породжують правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту з ПДВ
Так, згідно з п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97-ВР платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.
Згідно з пп. 4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
А за змістом положень пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, зокрема, податковими накладними.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію державного податкового органу про вчинення позивачем порушень вимог податкового законодавства. Так, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів придбання товару з контрагентами ТОВ "Ітера плюс" та ТОВ "Юніфон груп", подальше використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності (встановлення на автомобілі замовників після проведення відповідної діагностики і визначення деталей, які потребують заміни), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до законодавства, первинних документів (договори, рахунки-фактури, платіжні документи, видаткові та податкові накладні, прибуткові накладні, акти здачі - приймання робіт (надання послуг), картки рахунки обліку товарних запасів), враховано також і правосуб'єктність сторін на час укладення вказаних правочинів, зокрема, контрагенти позивача на момент укладення договорів та оформлення податкових накладних були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.
Доводи відповідача про нікчемність укладених договорів між позивачем та його контрагентами, судом апеляційної інстанції також правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єктів господарювання (контрагентів) достатніх матеріальних чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності, як і наявність чи відсутність таких осіб за юридичною адресою не має своїм наслідком нікчемність укладених ними правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.
Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.
Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.
Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.
Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судом апеляційної інстанції з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.
З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин переглянуте судове рішення апеляційної інстанцій у справі відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012 по справі № 2а-17190/11/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді І.Я. Олендер
А.О. Рибченко