10 грудня 2015 року м. Київ К/800/18855/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року у справі за позовом Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська металургійна компанія» про стягнення заборгованості зі страхових внесків,
У грудні 2013 року Київське міське відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська металургійна компанія» (далі - ТОВ «Київська металургійна компанія») про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків в сумі 2649 грн. 14 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заборгованість зі сплати страхових внесків, яка виникла у відповідача в 2009 році у зв'язку з невиплатою заробітної плати, має бути сплачена на користь Святошинської міжрайонної виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.
Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ «Київська металургійна компанія» зареєстроване як юридична особа та відповідно до ст. 2 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» є страхувальником та платником страхових внесків передбачених зазначеним законом.
16 січня 2010 року відповідач подав до Святошинської міжрайонної виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звіт за формою Ф4-ФСС з ТВП за 2009 рік. Згідно вказаного звіту заборгованість зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, в сумі 2 649 грн. 14 коп. грн. виникла з 2006 року та пов'язана з невиплатою заробітної плати.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірна заборгованість зі сплати страхових внесків є заборгованістю, строк сплати якої ще не настав, оскільки обов'язок щодо сплати страхових внесків не виникає у страхувальника до моменту одержання коштів на оплату праці (виплату доходу), а неодержання цих коштів унеможливлює дотримання страхувальником порядку сплати страхових внесків, встановленого ч. 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій виходячи з такого.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, Інструкцією про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженою постановою Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26 червня 2001 року № 16, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що страхувальники-роботодавці сплачують до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов'язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам відповідно до цього Закону.
Перерахування зазначених сум шляхом безготівкових розрахунків здійснюється страхувальниками-роботодавцями один раз на місяць - у день, встановлений для одержання в установах банку коштів на оплату праці за відповідний період.
Страхові внески, сплачені в іноземній валюті, підлягають перерахуванню на рахунок Фонду у валюті України за офіційним курсом Національного банку України на день сплати страхових внесків.
У разі нестачі у страхувальників-роботодавців коштів для виплати заробітної плати та сплати страхових внесків у повному обсязі нарахування їх на заробітну плату і перерахування страхових внесків до Фонду провадиться пропорційно до сум заробітної плати.
Згідно ч. 2 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» платники страхових внесків, зазначені у частинах 2 та 3 ст. 6 цього Закону, сплачують страхові внески до Фонду в повному розмірі в порядку та в строки, визначені страховиком.
Підпунктом 4.4 п. 4 Інструкції (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що перерахування коштів на рахунки Фонду страхувальниками-роботодавцями здійснюється одночасно з одержанням коштів на оплату праці в установах банків.
Відповідно до підп. 4.5 п. 4 Інструкції у разі нестачі у страхувальників-роботодавців коштів для виплати заробітної плати та сплати страхових внесків у повному обсязі нарахування їх на заробітну плату і перерахування страхових внесків до Фонду провадиться пропорційно до сум заробітної плати.
За таких обставин, коли обов'язок зі сплати страхових внесків, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» виникає у суб'єкта господарювання-страхувальника в день отримання коштів на виплату заробітної плати, а відповідач не отримував коштів на виплату заробітної плати у зазначений період, то суди першої і апеляційної інстанцій дійшли обгунтованого висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги про те, що при вирішенні вказаного спору необхідно врахувати висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 30 травня 2011 року (справа № 21-54а11), не заслуговують на увагу, оскільки у вказаній справі Верховний Суд України вирішував питання про усунення неоднакового застосування положень ст. 17, 19, 20 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» та Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, в той час коли правовідносини у справі, що розглядається, врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» та Інструкцією про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженою постановою Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26 червня 2001 року № 16 (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).
Інші мотиви та доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Згідно ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами ст. 224 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи касаційної скарги про незаконність судових рішень, порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та матеріалах справи.
Тому колегія суддів, перевіривши у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.В. Тракало
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк