10 грудня 2015 року м. Київ К/800/36039/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 19 березня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області про визнання незаконними дій щодо відмови у переході з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, скасування рішення управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області № 95 від 3 серпня 2012 року та зобов'язання відповідача перевести її з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона є непрацездатною особою, яка перебувала на утриманні померлого чоловіка, з яким фактично проживала однією сім'єю.
Постановою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 19 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачка отримує пенсію за віком.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 17 липня 2008 року встановлено факт проживання ОСОБА_4 однією сім'єю з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу.
30 липня 2012 року позивачка звернулася до управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області із заявою про переведення її на інший вид пенсії - у зв'язку із втратою годувальника - на підставі ч. 1 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням відповідача № 95 від 3 серпня 2012 року у задоволенні заяви відмовлено з підстав відсутності документів, які засвідчують родинні стосунки позивачки з померлим годувальником.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт проживання жінки та чоловіка разом однією сім'єю не породжує права на призначення (переведення) пенсії у зв'язку із втратою годувальника на підставі ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів.
Пенсійні правовідносини є одним із видів суспільних відносин і особливою формою здійснення права на пенсію. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України у поєднанні із п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, заходи регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства.
Базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ст. 5 цього Закону він регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно цим законом визначаються, зокрема, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» види пенсійного забезпечення, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.
Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно положень абз. 22 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як пенсії розуміють щомісячні регулярні пенсійні грошові виплати, які отримують фізичні особи (або члени сім'ї) від держави та спеціальних фондів після досягнення пенсійного віку, в разі інвалідності чи втрати годувальника.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» одним із видів пенсійних виплат є пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 36 цього Закону встановлено, що пенсія у зв'язку із втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по ІІІ групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу.
Згідно ч. 2 цієї статті непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років <…>;
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
У цій статті визначені умови, за яких членам сім'ї, зазначеним у її другій частині, призначається пенсія у зв'язку із втратою годувальника, а також закріплено право та умови отримання цієї виплати усиновленими дітьми, пасинками та падчерками, неповнолітніми дітьми, які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, в разі їх усиновлення.
Зі змісту цих норм вбачається, що перелік непрацездатних членів сім'ї, яким може бути призначена пенсія у зв'язку із втратою годувальника, є поосібним і вичерпним. Вони не містять правил (велінь), згідно з якими до непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками) визначення поняття сім'ї, як-от спільне проживання і ведення господарства, спільний побут, набуття характерних взаємних прав та обов'язків.
Вжиті в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поняття «чоловік» та «дружина» позначають одного з подружжя. За змістом ч. 1 ст. 21 СК України подружжя утворюється тільки на підставі шлюбу - добровільного сімейного союзу жінки та чоловіка, зареєстрованого в державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Згідно ст. 36 СК України саме шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до ч. 2 ст. 21 СК України проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
У повсякденному житті може скластися правова ситуація, коли жінка та чоловік проживають разом, ведуть спільне господарство, разом виховують дітей, ведуть спільний побут, набувають певних взаємних прав та обов'язків, притаманних сім'ї. Але при цьому вони не перебувають у шлюбі. В окремих сферах правовідносин (житлових, цивільно-майнових, сімейних, трудових та інших) такі відносини можуть підпадати під поняття сім'ї, а її учасники визнаватися членами сім'ї, яким з огляду на об'єктивну відмінність їх змісту у відповідних галузях законодавства надаються або не надаються (обмежуються) відповідні права та обов'язки.
Ззовні такі відносини подібні до шлюбних. Однак попри цю схожість, вони не уподібнюються (не ототожнюються) з ними, і жінка та чоловік, які утворили неодружену сімейну пару та за певних унормованих правовідносин можуть вважатися членами сім'ї, що не є рівнозначним поняттям «чоловік» та «дружина», позаяк саме цими термінами закон персоніфікує кожного з подружжя як суб'єкта правовідносин між собою.
У законодавстві про пенсійне забезпечення ясно й однозначно визначено, що право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, з-поміж інших категорій осіб, мають одне з подружжя - чоловік чи дружина, до яких жінка чи чоловік, які разом проживають однією сім'єю без шлюбу, не належать.
Отже, у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка та чоловік, які на час смерті померлого годувальника проживали однією сім'єю без шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям, і після смерті того з них, хто за життя утримував другого, той, хто залишився жити, не набуває права на призначення йому пенсійних виплат у зв'язку із втратою годувальника.
Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім'ї не легітимізує і не може легітимізувати (узаконити) правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки за законом подружжя утворюється не від тривалості чи стійкості взаємин, а після реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року (справа № 21-615а14).
За таких обставин, коли позивачка не перебувала з померлим годувальником у зареєстрованому шлюбі, права на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вона не має, а відтак суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Мотиви та доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Згідно ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами ст. 224 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи касаційної скарги про незаконність судових рішень, порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та матеріалах справи.
Тому колегія суддів, перевіривши у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 19 березня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.В. Тракало
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк