16 грудня 2015 року м. Київ К/800/61835/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві
на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2014 року
та постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року
у справі№826/5661/14
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Бі Мобаіл»
доДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві
проВизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
Товариства з обмеженою відповідальністю «Бі Мобаіл» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Бі Мобаіл») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 18 листопада 2013 року №0004612201.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2014 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 18 листопада 2013 року № 0004612201 Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Бі Мобаіл» податкового зобов'язання в сумі 257127,00 грн. податку на прибуток та застосування 46465,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій. В задоволенні решти адміністративного позову відмовлено.
За результатами перегляду зазначеного рішення Київським апеляційним адміністративним судом 09 вересня 2014 року винесено постанову, якою постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2014 року скасовано, а позов задоволено повністю.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Бі Мобаіл» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року.
За результатами перевірки 29 жовтня 2013 року складено акт №1760/26-56-22-01-03/33304699.
В акті перевірки зафіксовано допущення позивачем порушень підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.1 пункту 11.3. статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 705655,00 грн.
У зв'язку з виявленням зазначених порушень 18 листопада 2013 року ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено податкове повідомлення - рішення №0004612201, яким ТОВ «Бі Мобаіл» визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 817398,75 грн., з яких за основним платежем 705665,00 грн. та 111733,75 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції визнав протиправним донарахування платнику податків грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму відсотків, сплачених останнім на підставі кредитного договору.
При цьому судом встановлено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення в іншій частині, у зв'язку з ненаданням позивачем первинних документів, на підставі яких до складу витрат віднесено суму, сплачену ТОВ «Техно-Торг», у розмірі 1620,00 грн. Крім того, суд погодився з твердженням податкового органу про те, що предметом договору оперативного лізингу може виступати майно, яке існує на момент його укладення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, Київський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що у позивача є оригінали первинних документів, на підставі яких до складу витрат віднесено суму, сплачену ТОВ «Техно-Торг» у розмірі 1620,00 грн., копії яких надані ним до суду. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що об'єкти, передані в оперативний лізинг позивачем, існували на момент укладення договорів оренди, а тому ТОВ «Бі Мобаіл» правомірно оподатковувало суми попередньої оплати за такими договорами відповідно до приписів підпункту 7.9.6 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 15 листопада 2010 року між ТОВ «Бі Мобаіл» (ореднодавець) та ПрАТ «Український процесінговий центр» (орендар) було укладено договір оренди № У-М62.
Відповідно до пункту 1.1 названого договору позивач готує згідно з узгодженими сторонами технічними вимогами (далі - «ТВ», що відображаються у Додатку №1) та передає в оренду орендареві, а орендар приймає у орендодавця в оренду на весь строк оренди, який зазначений у пункту 2.1 договору обладнаний модуль, відповідно до ТВ, що знаходиться у будівлі за адресою: м. Київ, вул. Куренівська, 21-А.
Відповідно пункту 2.1 договору оренди № У-М62 строк оренди за цим договором починається від дати підписання сторонами акту приймання-передачі Модуля, який є невід'ємною частиною цього договору та Додатку №3 до цього договору та продовжується протягом 35 місяців від дати початку.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що протягом 5 банківських днів з дня підписання цього договору, орендар сплачує орендодавцю авансом орендну плату за перших 12 місяців оренди Модуля, у загальній сумі 1228622,40 грн., в т.ч. ПДВ - 204770,40 грн. Сплачений аванс служить відправним терміном для підготовки орендодавцем Модуля відповідно до ТВ.
Відповідно до пункту 2.4 договору оренди № У-М62 з моменту передачі Модуля, а саме з дати, зазначеної в акті прийому-передачі, починається чи припиняється нарахування орендної плати.
Пунктом 3.2 договору передбачено, що починаючи з дати початку оренди орендар сплачує орендодавцю плату за користування Модулем.
17 листопада 2010 року на виконання умов договору орендарем було здійснено перерахування авансу по орендній платі, а 26 січня 2011 року сторонами підписано акт приймання - передачі Серверного обладнання.
Також 05 січня 2011 року між TOB «Бі Мобаіл» (орендодавець) та ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (орендар) було укладено договір оренди №1.1.172.
Відповідно до пункту 1.1 названого договору орендодавець готує згідно з узгодженим сторонами технічними вимогами (далі -«ТВ») та передає в оренду орендареві, а орендар приймає у орендодавця в оренду на весь строк оренди, який зазначений далі у пункті 2.1, окремо виділене на території центру обробки даних (надалі - ЦОД) приміщення для розміщення комплексу інженерно-технічних систем, що будуть використовуватися орендарем, обладнаний відповідно до ТВ (далі - «Модуль»), що знаходиться у будівлі за адресою: 04073, Україна, Київ, вул. Куренівська, 21-А. Технічні вимоги до Модуля наведено у Додатку №1 до цього договору.
Згідно з пунктом 2.1 договору оренди №1.1.172 строк оренди за договором починається від дати підписання сторонами акту приймання-передачі Модуля, який є невід'ємною частиною цього договору та Додатку №2 до цього договору та продовжується протягом 35 місяців від дати початку.
Відповідно до пункту 3.1 договору оренди №1.1.172 протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня підписання цього договору, орендар сплачує орендодавцю авансом орендну плату за перших 6 (шість) місяців оренди Модуля, у загальній сумі 1080000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 180000,00 грн. Сплачений авансовий платіж слугує відправним терміном для підготовки орендодавцем Модуля відповідно до ТВ.
Пунктом 2.6 договору оренди №1.1.172 з моменту передачі (повернення) Модуля починається чи припиняється нарахування орендної плати.
На виконання умов договору, орендарем 10 січня 2011 року перераховано авансовий платіж у визначеному пунктом 3.1 договору розмірі, а 25 березня 2011 року сторонами підписано акт приймання-передачі Модуля.
Згідно з частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Відповідно до пункту 1.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР з наступними змінами та доповненнями у відповідній редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №334/94) лізингова (орендна) операція - господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк. Операції з лізингу (оренди) цілісних майнових комплексів державних підприємств регулюються відповідним законодавством.
За результатами аналізу наведених правових норм колегія суддів приходить до висновку про помилковість позиції податкового органу, яка зводиться до того, що предметом договору лізингу може бути виключно майно, яке існує на момент підписання такого договору.
При цьому, в касаційній скарзі зазначено про закріплення на законодавчому рівні вимоги про існування майна, яке передається в лізинг на момент його передачі, а потім вказано про відсутність у позивача об'єкта договору лізингу на момент підписання останнього, що є не є одним і тим самим моментом у спірних правовідносинах.
Порядок оподаткування операцій лізингу врегульований положеннями підпункту 7.9.6 пункту 7.9 статті 7 Закону України №334/94.
Передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому ж порядку здійснюється оподаткування операцій з оренди землі та жилих приміщень.
Наведеною правовою нормою закріплено, що відправним моментом для зміни податкових зобов'язань орендодавця та орендаря є момент нарахування лізингового платежу.
Тобто тільки після підписання сторонами договорів оренди актів, які підтверджують факт виконання договорів за відповідний місяць, у позивача виникає обов'язок по збільшенню валових доходів, а у орендарів право на збільшення валових витрат на суми, зазначені в актах.
Також колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності віднесення позивачем до складу витрат відсотків, сплачених ним за кредитним договором, оскільки отримані кредитні кошти витрачені ним на оплату по договорам оренди.
У період виникнення названих правовідносин, набув чинності та діяв Податковий кодекс України.
Відповідно до приписів підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14.1 Податкового кодексу України у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України), господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:
- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;
- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 ПК України до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).
Особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями врегульовані у статті 141 ПК України.
Згідно з пунктом 141.1 статті 141 ПК України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.
Як встановлено судами, основним видом діяльності позивача є надання в суборенду приміщень та обладнання, що належить ТОВ «Євроформат ППМ».
Також матеріалами справи підтверджується, що отримані на умовах кредиту грошові кошти були використані позивачем для оплати його зобов'язань по договорам оренди, укладеним з ТОВ «Євроформат ППМ».
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що запозичені позивачем грошові кошти використані в межах його господарської діяльності. Той факт, що ТОВ «Євроформат ППМ» є засновником позивача, наведеного висновку не спростовує.
Аналізуючи доводи касаційної скарги в частині правомірності віднесення позивачем до складу витрат суми, сплаченої ТОВ «Техно-Торг», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається із акта перевірки підставою для висновку податкового органу про завищення позивачем витрат на суму 1620,00 грн., сплачених ТОВ «Техно-Торг», стало отримання відповідачем акта від 11 жовтня 2013 року №385/3-22-08-35791183 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Техно-Торг» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за 2012 рік», відповідно до якого встановлено:
- ТОВ «Техно-Торг» не знаходиться за юридичною та фактичною адресою;
- у штаті підприємства 1 працівник;
- основні фонди відсутні;
- транспортні засоби відсутні.
З огляду на викладене податковим органом зроблено висновок про те, що ТОВ «Техно-Торг» здійснювало діяльність, спрямовану на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.
На підтвердження правомірності віднесення до складу витрат суми, сплаченої названому контрагенту, позивачем до суду апеляційної інстанції надано копії первинних документів, а саме: рахунок-фактуру №СФ-0024535 від 28 серпня 2012 року, видаткову накладну №24535 від 31 серпня 2012 року та податкову накладну від 29 серпня 2012 року №3798.
При цьому зазначені документи до суду першої інстанції позивачем надані не були.
За результатами дослідження названих документів, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про правомірність віднесення платником податків сплачених ТОВ «Техно-Торг» суми до складу витрат.
Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Наведеним вимогам наявні в матеріалах справи документи, надані позивачем до суду апеляційної інстанції, відповідають. Це свідчить про помилковість позиції податкового органу та безпідставність зменшення витрат на зазначені у названих документах суми.
Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 2 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.
Постановляючи рішення про задоволення позову та приймаючи первинні документи суд апеляційної інстанції не обґрунтував їх прийняття вже на стадії апеляційного перегляду. В матеріалах справи також відсутні пояснення позивача щодо причин неподання зазначених документів суду першої інстанції.
Наведене є порушенням норм процесуального права, яке не призвело до неправильного вирішення справи по суті, а тому в задоволенні касаційної скарги відповідача слід відмовити.
Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року у справі №826/5661/14 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: А.М. Лосєв
Судді: Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна