09 грудня 2015 року м. Київ К/800/18365/14
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Федоров М.О.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - Інспекція)
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.12.2013
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014
у справі № 814/5000/13-а
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована компанія "МКФ" (далі - Товариство)
до Інспекції
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.12.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.07.2013 № 000262208 та від 10.10.2013 № 0004882208
Судові акти зі спору мотивовані тим, що Товариство документально підтвердило право на податковий кредит за реальними господарськими операціями з придбання товарів у задекларованих постачальників, тоді як акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів платника не можуть слугувати належним спростуванням фактів господарської діяльності, засвідчених первинними документами.
Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові Товариства. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що позивачем не подано доказів, необхідних та достатніх для встановлення виконання поставок саме заявленими постачальниками, які не володіють необхідними трудовими та технічними ресурсів, мають ознаки фіктивних суб'єктів господарювання, під час перевірки Товариством не представлено фактичних даних на підтвердження транспортування товару у процесі виконання розглядуваних поставок, що у сукупності підтверджує безтоварний характер останніх.
У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність і обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій, покладених в основу прийняття оскаржуваних рішень, та просить залишити ці рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з контрагентами-постачальниками товариством з обмеженою відповідальністю «УКРПРОМІЗОЛ», товариством з обмеженою відповідальністю «Компай ЛТД» за серпень 2010 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Українські торгівельні шляхи» за грудень 2011 року, приватним підприємством ВКФ «Універсал-Центр» за січень, лютий, липень-вересень 2012 року та з податку на прибуток за ІІ-ІІІ квартали 2010 року, за ІІ-ІV квартали 2011 року та за ІІ-ІІІ квартали 2012 року та контрагентами покупцями.
За наслідками цієї перевірки відповідачем складено акт від 25.06.2013 № 591/22-220/37104825 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.07.2013 № 000262208, за яким Товариству визначено суму завищення від'ємного значення ПДВ за січень, лютий 2012 року в загальному розмірі 58747 грн., а також податкове повідомлення-рішення від 10.10.2013 № 0004882208, згідно з яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 307 949 грн. за основним платежем та на 76987 грн. за штрафними санкціями (з урахуванням результатів процедури адміністративного оскарження).
Підставою для прийняття цих актів індивідуальної дії слугував висновок податкового органу про те, що господарські операції з поставки названими постачальниками товарно-матеріальних цінностей позивачеві не здійснювалися, подані платником первинні документи на підтвердження виконання цих операцій містять неповні та недостовірні відомості про зміст і учасників розглядуваних поставок та представлені платником з метою одержання необґрунтованої податкової вигоди, дії платника спрямовані на штучне створення документального підтвердження факту виконання взаємних зобов'язань між господарюючими суб'єктами.
На обґрунтування цього висновку Інспекція посилається на неможливість проведення зустрічних звірок названих контрагентів з метою підтвердження реальності їх взаємовідносин з Товариством, неперебування цих постачальників за місцезнаходженням, відсутність у них матеріальних та трудових ресурсів для провадження господарської діяльності та виконання розглядуваних операцій.
Також відповідач зазначає, що допитані директори названих підприємств-постачальників заперечили свою участь в діяльності очолюваних ними юридичних осіб; з висновків судово-почеркознавчих експертиз, проведених у рамках кримінальних проваджень, вбачається підписання первинних документів від імені спірних постачальників невстановленими особами.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Керуючись наведеними законодавчими положеннями суди попередніх інстанцій сформували правильно правову позицію відносно того, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених (нарахованих) витрат по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг і зміст господарської операції та її учасників.
Керуючись наведеними правилами оподаткування при оцінці податкових наслідків господарських операцій позивача зі спірними постачальниками, суди, оцінивши за правилами статті 86 КАС представлені платником первинні документи на підтвердження реальності розглядуваних поставок (договори поставок, податкові накладні, видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, платіжні доручення про оплату Товариством придбаних товарів в безготівковому порядку, товарно-транспортні накладні, якими засвідчено перевезення товару в процесі виконання цих операцій) дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність податковим органом безтоварності цих операцій.
При цьому суди вмотивовано відхилили доводи Інспекції, якими вона мотивує правомірність оспорюваних донарахувань. Так, неможливість проведення зустрічних звірок цих постачальників у зв'язку з неперебуванням їх за місцезнаходженням не доводить неможливості виконання ними договірних зобов'язань перед позивачем, позаяк неперебування контрагента за місцезнаходженням не є порушенням вимог податкового законодавства та не спростовує можливості провадження ним господарської діяльності за іншою (фактичною) адресою.
Факт відсутності у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати у контрагента на праві оренди або лізингу. Інспекцією не наведено, які саме ресурси та в яких обсягах необхідні для виконання розглядуваних операцій з урахуванням видів придбаних товарів, їх габаритів тощо.
Також суди об'єктивно не погодилися з висновками Інспекції та критично віднеслися до показань керівників юридичних осіб-постачальників щодо їх непричетності до діяльності очолюваних ними підприємств, позаяк особа, яка заперечує свою причетність до діяльності юридичної особи, може мати особисту зацікавленість у неподанні відомостей, необхідних для податкового контролю. При цьому Інспекцією не спростовується, що відповідні особи згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (актуальними на час виконання спірних операцій) були директорами відповідних підприємств.
Доводи відповідача про участь спірних постачальників у схемах транзитного руху грошових коштів з метою їх незаконного виведення з господарського обороту засновані на пропущеннях та не підтверджені належними доказами. Крім того, Інспекцією не доведено обізнаності платника та його участі у протиправних схемах, пов'язаних з переведення у готівку безготівкових коштів, одержаних його контрагентами.
За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку, що подані Інспекцією доводи та докази не спростовують реальності спірних господарських операцій з поставки товарів позивачеві, та правомірно задовольнили позовні вимоги Товариства.
Норми матеріального права було правильно застосовано судами, їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області відхилити, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 у справі № 814/5000/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
М.О. Федоров