"10" грудня 2015 р. м.Київ К/800/25788/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),
судді Заяць В.С.,
Стрелець Т.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у справі за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_2 про спонукання до вчинення дій (демонтаж самовільного будівництва), -
У січні 2010 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області (правонаступник - Державна архітектурно-будівельна інспекція України) звернулася з адміністративним позовом до ОСОБА_2, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила зобов'язати відповідача виконати припис від 20 листопада 2009 року № 12/61, а саме: демонтувати прибудову до квартири АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про встановлення факту самовільної прибудови до спірної квартири без дозволу на виконання будівельних робіт та невиконання вимог приписів про усунення порушень в сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів щодо її демонтування у добровільному порядку.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю; зобов'язано ОСОБА_2 виконати вимоги припису Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області від 20 листопада 2009 року № 12/61, а саме: демонтувати самовільну прибудову до квартири АДРЕСА_1.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_2; постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року змінено, резолютивну частину викладено в наступній редакції: «Позов Державної архітектурно-будівельної інспекції України задовольнити. Зобов'язати ОСОБА_2 демонтувати самовільну прибудову до квартири АДРЕСА_1»; в решті постанову суду залишено без змін.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, ОСОБА_2 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі зазначає, що судами не враховано отримання нею дозволу на виготовлення проекту добудови балкону до спірної квартири, після отримання якого правомірно здійснила добудову. Крім того, зазначає, що ДП «Західний експертно-технічний центр національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці» їй надано висновок від 14 липня 2010 року про задовільний технічний стан добудованої лоджії; жодних заперечень і скарг стосовно проведення добудови від сусідів не надходило.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 листопада 2009 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил з приводу прибудови до квартири АДРЕСА_1, за результатами якої складено акт № 12/74.
Перевіркою встановлено, що гр.ОСОБА_2 самочинно провела добудову до квартири АДРЕСА_1 на землях спільної власності територіальних громад с.Черляни без дозволу на виконання будівельних робіт, чим порушено вимоги ст.29 Закону України «Про планування і забудови територій».
На підставі акта перевірки від 19 листопада 2009 року № 12/74 Інспекцією ДАБК у Львівській області 20 листопада 2009 року видано ОСОБА_2 припис № 12/61 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з вимогою в 30-денний термін з дня отримання припису демонтувати самочинну добудову до квартири АДРЕСА_1 та письмово повідомити Інспекцію про виконання вимог припису до 24 грудня 2009 року. Зазначений припис вручено особисто позивачу 24 листопада 2009 року.
Постановою від 23 листопада 2009 року №А-1101/5 відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення, передбачене ч.3 ст.96 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено штраф в розмірі 340 грн.
28 грудня 2009 року Інспекцією проведено перевірку виконання позивачем вимог припису від 20 листопада 2009 року № 12/61, за результатами якої 28 грудня 2009 року складено акт № 12/122. Перевіркою встановлено, що відповідачем вимоги припису від 20 листопада 2009 року № 12/61 не виконані, порушення містобудівного законодавства не усунуто.
Згідно ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному статтею 24 Закону України «Про планування і забудову».
Статтею 24 Закону України «Про планування і забудову територій» встановлено, що фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво відповідного об'єкта містобудування.
За приписами ст.29 Закону України «Про планування і забудову територій» замовник має право виконувати будівельні роботи після отримання відповідного дозволу на виконання будівельних робіт. Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.
Як передбачено ч.7 ст.376 Цивільного кодексу України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Також, частинами 1, 2 ст.38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.
Виходячи із вищенаведених положень закону, при вирішенні спору за позовом органу державного архітектурно-будівельного контрою про знесення самочинно збудованого об'єкта суд зобов'язаний встановити обставини щодо обґрунтованості віднесення об'єкта до самовільного будівництва, наявності істотних порушень будівельних норм і правил, технічних норм, а також прав інших осіб чи суспільних інтересів, вжиття усіх передбачених законодавством України заходів реагування, можливості усунення порушень, зокрема оформлення права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, прийняття його до експлуатації у встановленому законом порядку тощо.
Судами попередніх інстанцій вищезазначені обставини не встановлені.
Зокрема, не перевірені судами та не наведені у рішеннях обставини, на які посилалася відповідач, щодо отримання нею дозволу на виготовлення проекту добудови балкону до квартири згідно рішення виконкому Городоцької міської ради від 15 вересня 2005 року №578, не з'ясовувалися обставини відносно дотримання відповідачем при будівництві балкону вимог будівельних норм і правил, відповідності будівництва встановленим санітарно-технічним вимогам, правилам експлуатації та вимогам безпечності об'єкта, не встановлювалися судами обставини щодо наявності порушень прав та інтересів інших осіб або суспільних інтересів, можливості (неможливості) їх усунення.
У відповідності з ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки судами порушені вимоги щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості і таке неправильне вирішення справи не може бути усунено судом касаційної інстанції, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Під час нового розгляду суду слід врахувати вищенаведене, прийняти обґрунтоване та законне рішення за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.
Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді