16 грудня 2015 року м. Київ К/800/15732/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.
Бившевої Л.І.
Шипуліної Т.М.
за участю секретаря Титенко М.П.
за участю представників:
позивача:Шкрябні С.М.
відповідача:не з"явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року
у справі № 0870/4177/12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фем Технолоджи"
до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фем Технолоджи" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень 20 лютого 2012 року № 0000352302 та № 0000342302.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року, адміністративний позов задоволено.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2011 року. За результатами перевірки складено акт № 17/23-2/32729573 від 02 лютого 2012 року
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 1.25, ст.1, п. 1.32 ст.1, ст. 3, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачу донараховано податок на прибуток у сумі 3191432,00 грн.; пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на 1719005,00 грн.
У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкове повідомлення-рішення від 20 лютого 2012 року: № 000342302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2014564,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 1718830,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 295734,00 грн.; № 0000352302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3199971,75 грн., в тому числі за основним платежем - на 2705723,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 494248,75 грн.
Підставою для винесення зазначених податкових повідомлень-рішень стала, на думку відповідача, безтоварність господарських операцій, здійснених позивачем з контрагентами, а також протиправне невключення до доходів сум безповоротної фінансової допомоги.
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР) валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.
Пункт 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.
В силу підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлює, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в пункті 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України).
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Крім цього, у відповідності до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункт) (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР).
З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (надалі - ПК України).
В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).
Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивачем укладено договори поставки з ТОВ «Бігор», ТОВ «Співдружність», ТОВ «Залізмашбуд - Торговий дім НЛЗ», ТОВ «Промагросервіс», ПП «Скіф-Рейсінг», ТОВ «АПЦ «Гарант». На підтвердження виконання умов вказаних правочинів позивачем надано: прибуткові накладні, податкові накладні, рахунки, банківські виписки, товарно-транспортні накладні.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на відсутність у контрагентів позивача виробничих та трудових ресурсів для виконання укладених правочинів. Колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, оскільки відсутність власних трудових чи виробничих ресурсів не позбавляє суб'єкта господарювання права залучати до виконання відповідних зобов'язань третіх осіб.
При цьому, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом першої та апеляційної інстанцій, укладений правочин відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що станом на 01 жовтня 2009 року у позивача наявна кредиторська заборгованість перед ТОВ «Пром Ресурси» за поставлений товар, розрахунок за який здійснено простими векселями.
В касаційній скарзі відповідач зазначає, що контрагента позивача - ТОВ «Пром Ресурси» визнано банкрутом та ліквідовано 04 вересня 2010 року. На підставі викладеного відповідач робить висновок, що кредиторська заборгованість позивача перед ТОВ «Пром Ресурси» по виданих простих векселях мала бути включена до складу валових доходів по р. 01.1 Декларації з податку на прибуток підприємств за ІІІ квартал 2010 року.
Колегія суддів вказані доводи до уваги не бере з огляду на наступне.
Згідно абз. 3 п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону № 334/94-ВР безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.
Відповідно до абз.1 п.1.25 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, безнадійна заборгованість - заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.
Згідно пп. 4.1.6 п. 4.1. ст. 4 Закону № 334/94-ВР, валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу".
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року №3480-IV, вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.
Статтею 34 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією від 07 червня 1930 року, ратифікованого Законом України від 06 липня 1999 року № XIV, передбачено, що переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами. Трасант може встановити, що переказний вексель зі строком платежу за пред'явленням не може бути пред'явленим для платежу раніше визначеної дати. У цьому разі строк для пред'явлення починається від зазначеної дати.
Згідно зі ст. 70 вищезгаданого Уніфікованого Закону, позовні вимоги до акцептанта, які випливають з векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що векселі видано позивачем 17 лютого 2009 року, строк сплати - за пред'явленням, але не раніше 17 лютого 2014 року. Тобто, строк для пред'явлення таких векселів починається з 17 лютого 2014 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій що ліквідація ТОВ «Пром Ресурси» не є підставою вважати, що строк позовної давності за вказаними векселями сплив, оскільки пред'явити вексель до оплати може будь-яка особа протягом встановленого строку.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.
2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року у справі № 0870/4177/12 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв
Судді:(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна