ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"20" вересня 2011 р. Справа № 2a-1808/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Скільський І.І.
при секретарі Бурда М.Р.,
за участю:
представника позивача -не з'явився,
представника відповідача -ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Зелене господарство»
до управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську
про визнання протиправними та скасування рішень №577, №578, №579, №580 від 13.05.2011 року та вимоги №Ю-1413/8 від 05.05.2011 року,-
31 травня 2011 року Відкрите акціонерне товариство «Зелене господарство»звернулося до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування рішень №577, №578, №579, №580 від 13.05.2011 року та вимоги №Ю-1413/8 від 05.05.2011 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №577, №578, №579, №580 від 13.05.2011 року та вимогу про сплату боргу за № Ю-1413/8 від 05.05.2011 року на загальну суму 48994,38 грн. Зазначено, що позивач вправі самостійно визначати напрямок сплати грошових коштів, реалізуючи своє право власника грошових коштів. Зокрема, в платіжних дорученнях в графі «призначення платежу»позивачем зазначено періоди, за які проводилася сплата зобов'язання, тобто самостійно визначено призначення платежів. Таким чином, управлінням Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську неправомірно зараховано в рахунок минулої заборгованості, сум страхових внесків, які сплачувалися позивачем по поточних платежах, а це в свою чергу призвело до виникнення заборгованості по сплаті узгодженої суми зобов'язання та нарахування штрафних санкцій і пені.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, вказавши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні, проти позову заперечив, з підстав викладених в письмовому запереченні та пояснив, що оскаржувані рішення №577, №578, №579, №580 від 13.05.2011 року та вимога № Ю-1413/8 від 05.05.2011 року винесені правомірно, на законних підставах. Просив в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач зареєстрований як юридична особа і є платником внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»набирає чинності з 01.01.2011 року, крім пунктів, що набирають чинності 01.01.2014 року.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону визначено, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрати працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.
Частиною 1 ст.67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку та розмірах, встановлених законом.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Розмір єдиного внеску та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування визначений статтею 8 вищенаведеного Закону.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у відсотках до визначеної абзацом першим пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності.
Базою нарахування єдиного внеску є суми нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»№2464 від 08.07.2010 року визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Статтею 2 вказаного Закону, його дію поширено на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 10 ч.1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»визначено, що роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону, платниками єдиного внеску є роботодавці (підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами).
Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, є страхувальниками для платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 2, 3, 6-14 частини першої цієї статті.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач є страхувальником, платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, на якого покладені обов'язки нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Приписами ч. 8 ст. 9 вищенаведеного Закону встановлено, що платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом для відповідача відповідно до Закону є календарний місяць.
Крім цього, порядок нарахування єдиного внеску визначається Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 08.10.2010 року № 22-2, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 року за № 1014/18309.
Відповідно до пункту 3.1 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платники єдиного внеску зобов'язані формувати та подавати до органів Пенсійного фонду звіт не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць.
Частиною 12 ст. 9 даного Закону зазначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до пп. 4.3.6 п. 4.3 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 року № 21-5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 27.10.2010 року за №994/18289, нараховані за відповідний базовий звітний період суми єдиного внеску сплачуються платником не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом, незалежно від виплати заробітної плати та інших виплат, на суми яких нараховується єдиний внесок. Базовим звітним періодом є календарний місяць.
У зв'язку із допущенням позивачем заборгованості по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, яка облікована у картках особового рахунку позивача, відповідачем 13.05.2011 року винесено та направлено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату(неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №577, №578, №579, №580 та вимогу про сплату боргу за №Ю-1413/8 від 05.05.2011 року на суму 48994,38 грн., в тому числі недоїмки по страхових внесках в розмірі 48994,38 грн.
Пунктом 7 ч.1 ст.13 Закону встановлено, що Пенсійний фонд та його територіальні органи мають право стягувати з платників несплаченої суми єдиного внеску.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом, вважається недоїмкою.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (ч. 3 ст. 25 вищенаведеного Закону).
Відповідно до ст.25 Закону, рішення, прийняті органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Згідно ч.4 ст.25 Закону, територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
Частиною 10 ст. 25 вказаного Закону встановлено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Згідно до ч. 16 ст. 25 даного Закону строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Порядок формування та направлення вимог про сплату боргу визначено Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою Постановою Пенсійного фонду України за № 21-1 від 19.12.2003 року.
Згідно п.п.8.2 п.8 даної Інструкції встановлено, органи Пенсійного фонду України надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки, якщо страхувальник має на кінець базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків, борги зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені (п.б,в).
Відповідно до абзацу 1 п.п.8.3 п.8 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України вимога формується на підставі актів документальних перевірок та облікових даних з карток особових рахунків страхувальників за формою згідно з додатком 9 цієї Інструкції (для страхувальника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 10 цієї Інструкції (для страхувальника - фізичної особи).
Інструкцією встановлено, що вимога про сплату боргу може стосуватися як сплати недоїмки зі страхових внесків, так і фінансових санкцій (штрафів) та нарахованої пені.
Суд не погоджується із твердженням позивача щодо протиправності зарахування пенсійним органом в рахунок минулої заборгованості страхових внесків, які сплачувались позивачем по поточних платежах, що призвело до виникнення факту несвоєчасної сплати узгодженої суми зобов'язання та нарахування пені.
Суд зазначає, що за рахунок сум, що надходять від страхувальника в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення, у разі, коли страхувальник має не сплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій. Також позивачем не доведено в судовому засіданні факту зарахування відповідачем поточних платежів із зазначенням в платіжних дорученнях, в рахунок минулої заборгованості.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За змістом ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську, при винесені оскаржуваних рішень та вимоги про сплату боргу, діяло на підставі та в межах наданих йому повноважень.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними та скасування рішень №577, №578, №579, №580 від 13.05.2011 року та вимоги про сплату боргу № Ю-1411/4 від 04.11.2010 року є безпідставними та не підлягають до задоволення.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Суддя: Скільський І.І.
Постанова складена в повному обсязі 23.09.2011 року.