донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
17.12.2015 справа №905/2082/15
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3
Представники сторін:
від позивача:ОСОБА_4 - за довіреністю вих. №172/1 від 09.11.15р.;
від відповідача: ОСОБА_5 - за довіреністю №278/2015-юр від 30.09.15р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Норд", м. Краматорськ
на рішення господарського суду Донецької області
від03.11. 2015 р. (повний текст складено та підписано 09.11.2015)
у справі№ 905/2082/15 (суддя Колесник Р.М.)
за позовомПриватного акціонерного товариства "АВК", м. Маріуполь
до Публічного акціонерного товариства "Норд", м. Краматорськ
пророзірвання договорів оренди, застосування наслідків розірвання договорів оренди
Рішенням господарського суду Донецької області від 03.11.2015р. у справі №905/2082/15 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "АВК", м. Маріуполь до Публічного акціонерного товариства "Норд", м. Краматорськ про розірвання договорів оренди, застосування наслідків розірвання договорів оренди (стягнення суми завдатку, звільнення від відповідальності, зобов'язання прийняти майно з оренди)- задоволені частково: розірвано договори оренди, укладені Публічним акціонерним товариством “НОРД” та Приватним акціонерним товариством “АВК” 15 листопада 2013 року, посвідчені приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровими номерами 3119, 3120, 3121 та стягнуто з Публічного акціонерного товариства “НОРД” на користь Приватного акціонерного товариства “АВК” суму завдатку, сплаченого згідно договорів оренди, укладених Публічним акціонерним товариством “НОРД” та Приватним акціонерним товариством “АВК” 15 листопада 2013 року, посвідчених приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_6 під реєстровими номерами 3119, 3120, 3121 у розмірі 8 130 982,41 гривень., в решті позову відмовлено.
Публічним акціонерним товариством "Норд", м. Краматорськ подана апеляційна скарга, в якій останнє просить скасувати судове рішення у зв'язку з тим, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи; висновки, викладенні у рішенні суду, не відповідають обставинам справи; судом порушені та неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо наявності та доведеності позивачем обставин, з якими закон пов'язує можливість розірвання договоу та, відповідно застосування наслідків такого розірвання.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечує та просить рішення суду залишити без змін в частині задоволення позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві. Одночасно, посилається на те, що суд безпідставно відмовив у решті позову.
Скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
У судовому засіданні, відповідачем надано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з розглядом справи №908/1790/15-г Вищим господарським судом України. На думку відповідача, зазначені справи повязані між собою та грунтуються на одних підставах.
Відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має право відкласти судове засідання у випадках, визначених зазначеною статтею. При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Дослідивши заявлене клопотання, апеляційний суд дійшов висновку, що останнє не підлягає задоволенню оскільки, наявних в матеріалах справи доказів цілком достатньо для їх оцінки та розгляду справи по суті, тому підстав для застосування ст. 77 ГПК України колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду, переглянувши в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи № 905/2082/15; розглянувши доводи апеляційної скарги; перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Норд", м. Краматорськ та скасування рішення господарського суду Донецької області від 03.11.2015р. у справі №905/2082/15 з огляду на наступне.
Так, 15.11.2013р. між Публічним акціонерним товариством «НОРД» (Орендодавець) та Приватним акціонерним товариством «АВК» (Орендар) укладено три типові договори оренди (надалі - Договори оренди):
- Договір оренди нежитлового приміщення, що посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_6 під реєстровим № 3121 (надалі - Договір-1);
- Договір оренди нежитлового приміщення, що посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_6 під реєстровим № 3119 (надалі - Договір-2);
- Договір оренди нежитлового приміщення, що посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_6 під реєстровим № 3120 (надалі - Договір-3).
За умовами п.1.2 Договору-1 об'єктом оренди є частина нежитлового приміщення першого поверху будівлі ткацької фабрики №2 літ.В-1, яке розташоване за адресою: м.Донецьк, вул. Бахметьєва, 43-А, загальною площею 31202 кв.м. із обладнанням та конструкціями, встановленими в ньому (Приміщення-1).
Також, за визначенням наведеного пункту, фактична загальна площа, індивідуальні площі приміщень, їх розташування та співвідношення, кількість та місце розташування інших елементів об'єкту оренди, визначається технічним паспортом, що складається по закінченню реконструкції.
Актом приймання-передачі нерухомого майна від 10.03.2014 р. підтверджується, що після проведення обумовлених Договором-1 реконструкцій, позивачем фактично передано в оренду, а відповідачем прийнято в орендне користування частину нежитлового приміщення першого поверху будівлі ткацької фабрики № 2 літ. В-1, що розташоване за адресою: м. Донецьк, вул. Бахметьєва, 43-А, загальною площею 30 826,9 кв.м., згідно наведеному переліку. В зазначеному акті вказано, що орендна плата підлягає нарахуванню та сплаті Орендарем з 10.03.2014 р.
Згідно Договору-2 об'єктом оренди є приміщення першого поверху площею 2748,0 кв.м, приміщення другого поверху площею 164,1 кв.м., приміщення третього поверху та перехід у приміщення будівлі ткацької фабрики № 2 літ.В-1, яке розташоване за адресою: м. Донецьк, вул. Бахметьєва, 4-3А площею 1534 кв.м., що розташовані у правому крилі будівлі допоміжного побутового корпусу літ. Ц-3, що розташована за адресою м. Донецьк, вул. Бахметьєва, 34, загальною площею 3104,6 кв.м. (Приміщення-2). До зазначеного договору сторонами внесено зміни та доповнено розділ 3 пунктом 3.7 в наступній редакції: «Об'єкт нерухомого майна, частина приміщень якого є об'єктом оренди за цим договором, є предметом іпотеки згідно з договором іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя №15-94/19-109/13, посвідченого 15.11.2013 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим №2594. Іпотекодержателем Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» надано згоду на укладення цього договору згідно з листом за №19-25/303 від 15.11.2013р. Даний договір автоматично припиняє свою дію у випадку звернення Іпотекодержателем (Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк») стягнення на об'єкт оренди, при цьому орендар зобов'язаний звільнити об'єкт оренди протягом 90 календарних днів від дати припинення договору з цієї підстави.» (договір про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення №688 від 06.03.2014р.)
Підпунктом 1.2.1 Договору-2 сторонами передбачено, що об'єкт оренди на момент передачі в користування буде відреконструйований згідно проектної документації. Фактична загальна площа, індивідуальні площі приміщень, їх розташування та співвідношення, кількість та місце розташування інших елементів об'єкту оренди, визначається технічним паспортом, що складається по закінченню реконструкції.
Актом приймання-передачі нерухомого майна від 10.03.2014 р. підтверджується, що після проведення обумовлених Договором-2 реконструкції фактично в оренду позивачем було передано, а Відповідачем прийнято 1406,5 кв.м.
За умовами Договору-3 об'єктом оренди є частина нежитлового приміщення першого поверху будівлі ткацької фабрики № 2 літ.В-1, яке розташоване за адресою м. Донецьк, вул. Бахметьєва, 43-А, попередньою загальною площею 679 кв. м. із обладнанням та конструкціями, встановленими в ньому (Приміщення-3).
Відповідно до п. 1.2 Договору-3, станом на дату підписання об'єкт оренди підлягає реконструкції з метою його приведення у відповідність із погодженим сторонами попереднім планом. Фактична загальна площа, кількість та місце розташування інших елементів об'єкту оренди, визначається технічним паспортом, що складається по закінченню реконструкції.
Після проведення обумовлених Договором-3 реконструкцій позивачем передано, а відповідачем прийнято 647,5 кв.м., що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 10.03.2014 р.
Згідно умов п. 2.1. Договорів орендодавець передає об'єкт оренди у період з 01.02.2014р. по 15.02.2014р. включно за місцезнаходженням об'єкту оренди. Моментом передачі та приймання об'єкту оренди в орендне користування є дата реєстрації Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю Декларації про готовність об'єкту до експлуатації.
Після настання моменту передачі об'єкту оренди в орендне користування сторони складають акт приймання - передачі об'єкту оренди, в якому зазначається стан об'єкту на момент його передачі в орендне користування. Підписанням акту приймання - передачі об'єкту оренди в орендне користування Орендар підтверджує, що він ретельно обстежив об'єкт оренди на момент його прийняття та об'єкт оренди переданий йому у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору та його призначенню.(п.2.3 договору).
Відповідно до п. 3.1 Договорів оренди строк оренди становить п'ять календарних років з моменту передачі та приймання об'єкту оренди в орендне користування. Пунктом 3.2 договорів передбачено, що даний договір набирає чинності з дати його підписання та нотаріального посвідчення і діє до спливу (закінчення) строку оренди. Право оренди за цим договором у орендаря виникає з моменту передачі та приймання обєкту оренди згідно з умовами розділу 2 договорів. Право оренди за цим договором підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Розірвання/припинення дії даного Договору за ініціативи однієї із сторін з причин, що не пов'язані із порушенням протилежною стороною умов даного Договору, тягне за собою безумовний обов'язок сторони, що ініціює розірвання, сплатити на користь протилежної сторони договірну (штрафну) санкцію у розмірі дванадцяти місячних орендних плат, розрахованих у відповідності до положень розділу 4 даного Договору станом на дату виставлення рахунку або фактичної сплати, за умови попередження протилежної сторони про передбачуване розірвання не пізніше ніж за один календарний місяць до дати розірвання (п. 3.6. договорів).
Розділами 4 Договорів оренди сторонами встановлено розмір орендної плати та порядок взаєморозрахунків, у тому числі порядок сплати Орендарем компенсаційних платежів за спожиті комунальні послуги.
Зокрема, відповідно до п. 4.15 Договорів оренди орендар, перераховує на поточний рахунок Орендаря предмет завдатку - суму потрійної суми орендної плати, встановленої пунктом 4.1. Договору із додаванням ПДВ за ставкою згідно чинного законодавства.
Завдаток передається Орендарем Орендодавцеві у якості забезпечення грошових зобов'язань Орендаря, встановлених у тому числі пунктами 1.3.,4.3.( ОСОБА_2 пунктами 4.3.1; 4.3.2; 4.3.3; 4.5; 4.7; 4.8; 4.9; 4.12; 5.4.3.; 5.4.13; 7.1. та іншими пунктами Договору. Завдаток знаходиться у Орендодавця. Строк надання забезпечення у вигляді завдатку становить вісімнадцять календарних місяців з дати підписання ОСОБА_5 приймання-передачі об'єкту оренди в орендне користування. За умови належного виконання зобов'язань протягом строку надання забезпечення. Орендодавець зобов'язаний зарахувати суму завдатку в рахунок оплати орендної плати за місяці оренди починаючи з дев'ятнадцятого, при цьому розмір зобов'язання зі сплати орендної плати, яке в повному обсязі припиняється шляхом зарахування суми завдатку, знижується на тридцять відсотків. Розмір орендної плати, зобов'язання зі сплати якої в повному обсязі не припиняється шляхом зарахування суми завдатку в рахунок її уплати, визначається згідно п.4.1.-4.3. (із пунктами 4.3.1; 4.3.2; 4.3.3) та сплачується в повному обсязі.
Як встановлено місцевим господарським судом, на виконання зазначеного пункту договорів оренди позивач, згідно платіжних доручень №№ 16107 від 31.01.14р, 16086 від 30.01.14р., 16051 від 28.01.14р., 16015 від 24.01.14р., 46115 від 22.11.13р., 46116 від 22.11.13р., 47265 від 09.12.13р., 47266 від 09.12.13р., 47267 від 09.12.13., 47389 від 10.12.13., 46152 від 23.01.14р., 46153 від 23.01.14р., 46154 від 23.01.14р., 1480 від 22.11.13р., перерахував на користь відповідача суму завдатку у розмірі 8 130 982,41 гривень.
Листом вих. № 05/06-15 від 05.06.2015р. позивач звернувся до відповідача, в якому запропонував внести зміни до укладених договорів оренди, а саме передбачити, що позивач звільняється від сплати орендної плати та комунальних послуг за весь час, протягом якого об'єкт оренди не міг бути використаний за його призначенням через проведення антитерористичної операції на території м. Донецька, тобто через обставини, за які позивач не відповідає, неможливістю безпечного перебування працівників позивача в орендованих приміщеннях та їх використання за цільовим призначенням, встановивши що таке звільнення триватиме до завершення антитерористичної операції.
Проте, листом, вих. № 30/06-15 від 30.06.2015 року відповідач не погодився із запропонованими змінами до договорів оренди, посилаючись на неврахування інтересів відповідача, крім того посилався на систематичне невиконання позивачем своїх зобов'язань із внесення орендної плати, внаслідок чого утворилася заборгованість у значному розмірі. Зазначив про готовність внесення взаємовигідних змін до договорів оренди з одночасним врегулюванням питання погашення заборгованості позивача за попередній період.
За твердженням позивача, внаслідок загострення суспільно-політичної ситуації на території м. Донецька, проведення в м. Донецьку бойових дій, блокування міста Донецька незаконними збройними формуваннями, обстрілу території, на якій розташовані орендовані приміщення, внаслідок чого загинув працівник позивача, втрати позивачем можливості використання орендованих приміщень за їх призначенням, закриттям виробничих потужностей, що розташовані на території м. Донецька та м. Луганська - настали істотні зміни обставин, якими сторони керувалися під час укладання розглядуваних договорів оренди, що, на його думку, є підставою для розірвання договорів оренди та застосування наслідків такого розірвання у вигляді стягнення з відповідача на користь позивача суми завдатку, перерахованого відповідачу згідно умов договорів у розмірі 8 130 982,41 гривень, звільнення позивача від відповідальності (штрафу та пені) за дострокове розірвання договорів оренди, передбаченої п. 3.6. договорів та зобов'язання відповідача прийняти від позивача з оренди нежитлові приміщення у строки та у порядку, визначеними у договорах оренди нежитлових приміщень.
Відповідно до ст.43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.
Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються, насамперед, його положеннями, Цивільним кодексом України та умовами договору оренди.
Договори оренди нежитлових приміщень № 3119, 3120, 3121 від 15.11.2013р. за своєю правовою природою є договорами майнового найму (оренди) і підпадають під правове регулювання норм статей 759-786 ЦК України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст.173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст.629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні норми містяться в положеннях п.1 ст.283 Господарського кодексу України
Згідно із положеннями статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
За приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір - це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.652 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Одночасно, ч.2 ст.652 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.
Поняття "істотна зміна обставин" є оціночною категорією та саме на суд покладено обов'язок щодо встановлення чи спростування існування таких обставин. При цьому, суд має керуватися нормативним тлумаченням цього поняття, наведеним у абзаці 2 частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України, що передбачає, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
За твердженням позивача, істотною обставиною для розірвання договору оренди є неможливість безперешкодного використання позивачем об'єктів оренди, внаслідок проведення антитерористичної операції на території Донецької області та настання форс- мажорних обставин.
Проведення антитерористичної операції в межах території Донецької та Луганської областей, зокрема у м.Донецьку, підтверджується Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України № 405/2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та Законом України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”. Положеннями вказаних законодавчих актів визначено тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
Факт проведення на території міста Донецька активних бойових дій, що супроводжується численними руйнуваннями, загибеллю та пораненням людей, порушенням звичайного порядку життєдіяльності та здійснення господарської діяльності - є загальновідомим та таким, що не підлягає доказуванню в силу приписів ст. ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.
Між тим, відповідно до ст.42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на цю особу тягара несприятливих наслідків такої діяльності.
Під ризиками, в контексті цієї норми треба розуміти таку зміну обставин, яку можна передбачити, це ризики, які є звичайними, зрозумілими та притаманними для здійснення господарської діяльності.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що військові дії, які відбуваються зокрема в місті Донецьку, припинення нормального звичайного порядку здійснення господарської діяльності не можна віднести до передбачуваних ризиків, ризиків, які сторони мають та/чи можуть передбачити на час укладання відповідних договорів, здійснюючи підприємницьку діяльність.
Виходячи з чого, обставини, якими сторони керувалися під час укладання договорів оренди, є такими, що істотно змінилися, передбачити таку зміну сторони не мали можливості, отже обставини змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
З огляду на викладене колегія суддів, погоджується із висновками господарського суду про настання істотної зміни обставин, якими сторони керувалися на час укладання договорів оренди.
При цьому не приймаються доводи відповідача про те, що обставини змінилися однаково для обох сторін, значна кількість суб'єктів господарювання продовжує здійснювати свою господарську діяльність на території міста Донецька, оскільки той факт, що істотна зміна обставин відбулася по відношенню до обох сторін не обмежує права заінтересованої особи, в даному випадку позивача, звернутися із позовом про розірвання договору.
Твердження позивача, що певна кількість суб'єктів господарювання продовжує здійснювати господарську діяльність на території м. Донецька не спростовує факту істотної зміни обставин, якими сторони - позивач та відповідач, керувалися станом на час укладання саме розглядуваних договорів оренди. Істотна зміна обставин, в даному випадку, не означає неможливість здійснення, повного припинення ведення господарської діяльності на території м. Донецька, а є свідченням того, що якби така зміна могла бути передбачена сторонами, вони не уклали б договори чи уклали б їх на інших умовах.
Крім того, наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівник Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 22.01.2015 р. № 27 затверджено Тимчасовий порядок контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.
Згідно переліку товарів, заборонених до переміщення до та з неконтрольованих території (додаток 6 до Наказу) віднесено і харчові продукти. З огляду на специфіку виробничої діяльності позивача, що полягає саме у виробництві продуктів харчування, таке обмеження безпосередньо впливає на рух таких товарів, завезення позивачем на неконтрольовану територію сировини, необхідної для виробництва.
Наказом встановлено обмежувальний режим перевезення будь-яких вантажів, перетину зони розмежування громадянами та т.і., а товари, що дозволені до переміщення можуть перевозитися за спеціальними дозволами.
Наведене беззаперечно доводить істотну зміну обставин, за яких сторони укладали спірні договори порівняно із тими, які існують на момент ініціації позивачем процедури розірвання договорів оренди, про що також свідчать певні істотні обмеження у здійсненні господарської діяльності на території м. Донецька.
Отже, колегія суддів вважає доведеним той факт, що якби позивач знав, що на території м. Донецьк розпочнеться антитерористична операція, яка буде супроводжуватися активними бойовими діями, припиненням функціонування органів державної влади, правоохоронних органів, встановлення обмеженого порядку перетину зони розмежування, встановлення на території, не неконтрольованій державними органами України, правил ведення господарської діяльності, що не ґрунтуються на законодавстві України, неможливість гарантування своїм працівникам безпечних умов праці, як одного із головних соціальних обов'язків роботодавця, який через це зобов'язаний призупинити здійснення виробничої діяльності на своїх підприємствах, розглядувані договори оренди не були б укладені, чи були б укладені на зовсім інших умовах, що і є ознакою істотної зміни обставин, як передумови для розірвання договорів оренди.
Як зазначено вище, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не тільки з наявністю істотної зміни обставин, а і з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України при істотній зміні обставин.
Позивачем у позові викладено певне обґрунтування існування кожної з чотирьох умов, що за приписами ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України мають бути наявними для вирішення питання про розірвання договору.
За твердженням позивача, в момент укладення договорів оренди сторони виходили з того, що така (істотна) зміна обставин не настане. Про існування такої умови можна казати коли події, що викликали ускладнення у виконанні договору у звичайному, передбаченому порядку, мають місце, виникли або стали відомими сторонам (заінтересованій стороні) вже після укладення договорів оренди.
Як встановлено господарським судом, істотна зміна обставин, якими сторони керувалися під час укладання договорів оренди, полягає у початку проведення на території м. Донецька антитерористичної операції, що супроводжується активними бойовими діями, що призвело до припинення роботи усіх державних органів на території м. Донецька, зміни звичайного порядку ведення господарської діяльності, істотної зміни в організації виробничого процесу позивача, що не охоплюється поняттям звичайних комерційних ризиків, що притаманні підприємницькій діяльності.
З огляду на непередбачуваність настання зазначених подій на момент укладання договорів оренди, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, приходить до висновків, що в момент їх укладання сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане.
Із суті обставин, які змінилися суд приходить до висновку, що причини, що зумовили настання їх зміни не могли бути усунені після їх виникнення, адже перебували поза межами волі сторін та жодним чином не пов'язані з їх діями, отже при всій турботливості та обачності, які вимагаються від сторін, вони не могли усунути причини зміни обставин після їх настання, що є свідченням наявності, в розглядуваному випадку, і другої умови для розірвання договору, визначеної п. 2 ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України.
Щодо наявності третьої умови для розірвання договору, передбаченої п.3 ч.2 ст. 652 Цивільного кодексу України, господарським судом встановлено, що позивач, укладаючи договори оренди, справедливо розраховував на отримання певного господарського результату, який полягає у виникненні у нього права на вільне володіння та користування орендованим майном з метою здійснення підприємницької діяльності.
Події, що відбуваються в місті Донецьку, принаймні з серпня 2014 року, є свідченням наявності об'єктивних перешкод у користуванні орендованим майном у тому режимі, що дозволяв розраховувати на ефективні результати від такого користування, отже продовження виконання позивачем умов договору призвело б до порушення співвідношення майнових інтересів сторін та позбавило б позивача того, на що він розраховував при укладанні договорів оренди.
За змістом п. 5.4.9. договорів оренди саме на позивача покладено обов'язок забезпечувати збереження об'єкту оренди, нести ризики його випадкової загибелі, ушкодження, у тому числі внаслідок протиправних дій третіх осіб, що в умовах, що склалися, покладає на позивача додаткові, непередбачувані ризики, що у разі продовження користування майном може призвести до додаткових витрат, які в звичайних умовах господарювання ймовірно не настали б.
За приписами п. 4.9. договорів оренди на позивача також покладається обов'язок щодо відшкодування вартості ушкоджень майна за відновною вартістю об'єкту оренди, що в умовах, коли ані позивач, ані відповідач не можуть забезпечити схоронність орендованого майна, убезпечити його від потрапляння снарядів, проникнення на територію орендованого майна сторонніх осіб, завдання шкоди майну у інший спосіб, позивач перебуває у вкрай невигідному становищі, адже поряд із обов'язком несення зобов'язань зі сплати орендних платежів - має нести і ризики втрати, пошкодження орендованого майна, що в умовах істотної зміни обставин, якими сторони керувалися станом на час укладання договору та неможливості попередити, завадити, передбачити обставини, що зумовили початок проведення на території м. Донецька антитерористичної операції, призводить до погіршення становища позивача та свідчить про порушення співвідношення майнових інтересів сторін, у бік погіршення становища саме позивача.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що продовження виконання позивачем умов договорів оренди, яке полягає у продовженні користування орендованим майном, потреба у якому в значній мірі змінилася через обмеження у веденні господарської діяльності на території м. Донецька та м. Луганська, де розташовані виробничі потужності позивача, а також продовження сплати орендних платежів та витрат на комунальні послуги, що становлять значний розмір, у той час, коли позивач припинив користування орендованим майном через побоювання за безпеку своїх працівників, оскільки він мав гарантувати безпеку своїм працівникам, що перебували в тому числі у приміщеннях, що є предметом договорів оренди, порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б позивача того, на що він розраховував при укладенні договору.
В частині існування умови, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, відповідачем, в перебігу розгляду справи, неодноразово надавалися письмові пояснення та заперечення проти доводів позивача, які зводилися до того, що розірвання договорів призведе до невиправданого порушення співвідношення майнових інтересів сторін саме у бік погіршення становища відповідача, адже останній витратив значну суму коштів на прилаштування об'єкту оренди до вимог позивача та очікував отримання плати за користування орендованим майном впродовж строку, на який було укладено договори оренди.
Наразі, господарським судом досліджувались надані докази на підтвердження проведення відповідачем оплати на користь третіх осіб за виконані роботи з реконструкції, за придбання матеріалів та т.і.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, четвертою умовою, необхідною для розірвання договору оренди, визначено, що договір може бути розірвано, якщо із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Відповідач, у відзиві на позовну заяву посилається на те, що відповідно до п. 8.5. договорів оренди жодні обставини непереборної сили не звільняють сторони від обов'язку виконати грошові зобов'язання, отже вважає, що позивач несе ризики зміни обставин, що свідчить про його неправомірну вимогу про розірвання договорів оренди.
Дослідивши наведені обставини, суд приходить до висновку, що зміст п. 8.5. договору не звільняє сторони від виконання грошових зобов'язань, при цьому не встановлює, що ризики істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладанні договорів оренди, несе позивач.
Ризики настання обставин непереборної сили та ризики істотної зміни обставин, не є тотожними поняттями, договір не покладає на позивача ризики істотної зміни обставин, якими сторони керувалися станом на час укладання договорів оренди, отже господарським судом вірно встановлено доведеність існування четвертої умови, визначеної п. 4 ч.2 ст. 652 Цивільного кодексу України.
В момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане: так, укладаючи договір , сторони передбачали, що приміщення будуть надаватись позивачу в оренду для здійснення його господарської діяльності, а відповідач отримуватиме орендну плату за ці приміщення. Зміна обставин зумовлена незалежними від позивача причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення.
Виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, адже укладаючи договір, сторони не передбачали і не могли передбачити проведення бойових дій на території м.Донецька, внаслідок яких позивач фактично позбавлений права на ведення господарської діяльності.
З огляду на викладене, судом встановлено існування усіх чотирьох умов, передбачених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, наявність яких є обов'язковою для вирішення спору про розірвання договору, у зв'язку з чим за висновками суду позов в цій частині підлягає задоволенню.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Приватним акціонерним товариствм "АВК", м. Маріуполь доведено, що обставини, які за його переконанням, є підставою для розірвання договору оренди, містять ознаки "істотності", як того вимагає ст.652 ЦК України. При цьому, за змістом даної статті, однією із необхідних умов є те, що виконання договору після зміни обставин, які є істотними, порушило б співвідношення майнових інтересів обох сторін. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем доведено можливе порушення його інтересів виконанням договору, водночас таке порушення інтересів має місце і для відповідача.
Розглядаючи вимоги позивача про повернення суми потрійної орендної плати у розмірі 8 130 982,41 гривень, сплаченої позивачем на користь відповідача у якості завдатку, встановленого п. 4.1. договорів оренди.
Відповідно до ч. 3 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання п. 4.15 договорів оренди сплатив на користь відповідача 8 130 982,41 гривень у якості завдатку - суму потрійної орендної плати, встановленої п. 4.1. договорів оренди.
Завдаток передається з метою забезпечення грошових зобов'язань позивача, встановлених п.п. 1.3, 4.3 (із підпунктами), 4.7, 4.8., 4.9., 4.12., 5.4.3., 5.4.13., 7.1. Строк надання забезпечення у вигляді завдатку становить вісімнадцять календарних місяців з дати підписання акту приймання-передачі об'єкту оренди в орендне користування. За умови належного виконання зобов'язань протягом строку надання забезпечення, орендодавець зобов'язаний зарахувати суму завдатку в рахунок оплати орендної плати за місяці оренди починаючи з дев'ятнадцятого (п. 4.15 договорів оренди).
Акти приймання-передачі складені сторонами 10.03.2014 року, отже 19-м місяцем оренди є вересень 2015 року.
Згідно приписів ч. 1 ст. 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
Відповідно до ч. 3 ст. 571 Цивільного кодексу України у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
З огляду на те, що сума завдатку у загальному розмірі 8 130 982,41 гривень сплачена позивачем з метою забезпечення виконання грошових зобов'язань із зарахуванням, за рахунок цієї суми, орендних платежів починаючи з 19-го місяця оренди, тобто за період часу, що станом на час звернення позивача до суду не настав, то, з огляду на висновки суду про розірвання договорів оренди, зобов'язання за цими договорами припиняються, отже сума, що надана позивачем у якості забезпечення виконання таких зобов'язань підлягає поверненню на користь позивача.
Завдаток є способом забезпечення основного зобов'язання, із припиненням якого припиняється і правова підстава для збереження цих грошових коштів відповідачем. Не встановлено в перебігу розгляду справи і достатніх підстав для зарахування суми завдатку в рахунок погашення зобов'язань позивача, на забезпечення виконання яких його було видано.
Одночасно, постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.06.2015 року у справі №908/1790/15-г, встановлено факт відсутності правових підстав для нарахування відповідачем плати за користування орендованим майном за весь період часу, коли таке користування було не можливим, що ґрунтується на положеннях ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.
У зв'язку з чим, жодних порушень умов договорів оренди позивачем, які мали б своїми наслідками право для відповідача задовольнити свої вимоги за рахунок завдатку, судом не встановлено та з огляду на висновки про розірвання договорів оренди, сума завдатку, внесена позивачем у розмірі 8 130 982,41 гривень, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, що зумовлює висновки суду про задоволення позову в цій частині.
Щодо позовних вимог про звільнення позивача від відповідальності (штрафу, пені) за дострокове розірвання укладених договорів оренди, передбаченої п. 3.6. договорів оренди колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 3.6. договорів оренди, розірвання/припинення дії договорів оренди за ініціативи однієї із сторін з причин, що не пов'язані із порушенням протилежною стороною умов даного договору, тягне за собою безумовний обов'язок сторони, що ініціює розірвання, сплатити на користь протилежної сторони договірну (штрафну) санкцію у розмірі дванадцяти місячних орендних плат, розрахованих у відповідності до положень розділу 4 даного договору станом на дату виставлення рахунку або фактичної сплати, за умови попередження протилежної сторони про передбачуване розірвання не пізніше ніж за один календарний місяць до дати розірвання.
Тобто обов'язок сплатити штрафну санкцію виникає з моменту розірвання договору оренди, коли як станом на час розгляду цієї справи, до прийняття судом рішення щодо цього питання - така подія не настала. Отже, вимога про звільнення позивача від відповідальності вбачається судом передчасною та, відповідно, такою, що не підлягає задоволенню.
Крім того, позивач звернувся до суду із такою вимогою, обґрунтувавши її підставність посиланням на ч. 3 ст. 652 Цивільного кодексу України, водночас, за приписами цієї статті суд визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору, а розглядувані штрафні санкції до витрат, у розумінні ч. 3 ст. 652 Цивільного кодексу України не відносяться.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України судовому захисту підлягають саме порушені чи оспорювані права, охоронювані законом інтереси.
З огляду на приписи ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України у суду відсутні правові підстави для задоволення позову у спосіб, визначений позивачем - звільнення від відповідальності (штрафу, пені) за дострокове розірвання укладених договорів оренди, передбаченої п. 3.6. договорів оренди, адже стягнення штрафних санкцій предметом спору не є, позов з цих підстав не подавався, отже станом на час розгляду цієї справи права позивача щодо нарахування штрафних санкцій на підставі п. 3.6. договорів оренди не є такими, що потребують судового захисту, а, отже і не підлягають задоволенню.
Щодо визначення правових наслідків розірвання договорів оренди у вигляді зобов'язання відповідача прийняти орендоване майно з оренди, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
При цьому, обов'язок позивача повернути орендоване майно кореспондує обов'язок відповідача його прийняти.
Згідно п. 2.2. договорів оренди об'єкт оренди підлягає поверненню в строк, що не перевищує трьох календарних днів від дати спливу строку оренди, дати припинення або розірвання даного Договору за актом приймання-передачі.
Отже, саме обов'язком орендаря має бути повернення орендованого майна з оренди, що презюмує обов'язок відповідача прийняти майно з оренди.
Таким чином, станом на час розгляду справи судом не встановлено наявності зволікань з боку відповідача щодо прийняття орендованого майна з оренди, адже до прийняття судом рішення про розірвання договорів оренди правові підстави для оформлення повернення орендованого майна були відсутні.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо передчасності заявлених позовних вимог в цій частині.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та спростовані вищевикладеними висновками судової колегії, оскільки, вимоги, викладені у апеляційній скарзі, аналогічні запереченням відповідача, які надавались до суду першої інстанції та ретельно досліджувались під час винесення оскаржуваного рішення.
При цьому, не приймаються до уваги заперечення відповідача в апеляційній скарзі стосовно того, що висновок Торгово- промислової палати Донецької області не є належним доказом настання форс-мажорних обставин, оскільки в матерілах справи також наявний Сертифікат (висновок) Торгово-промислової палати України № 2816/05-4 від 03.09.2014р., який засвідчує настання вказаних обставин та є належним доказом у розумінні Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".
Враховуючи наведене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Норд", м. Краматорськ підлягає залишенню без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 03.11.2015р. у справі №905/2082/15 підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на заявника скарги по справі.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Норд", м. Краматорськ - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 03.11.2015р. у справі №905/2082/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий Марченко О.А.
Судді: Зубченко І.В.
ОСОБА_3