ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
17 грудня 2015 року 16:55 № 826/1923/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаГоловного управління юстиції у місті Києві виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)
про визнання протиправними дій, скасування державної реєстрації акта,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління юстиції у місті Києві, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), у якій просить суд:
- визнати дії відповідача щодо реєстрації акта виконавчого органу Київської міської ради від 30.01.2015 № 66 протиправними;
- скасувати державну реєстрацію акта, здійснену відповідачем 05.02.2015 за №9/1120, 10/1121.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуване розпорядження видане від імені юридичної особи, яка не зареєстрована в ЄДРПОУ. Вказав, що до повноважень голови Київської міської державної адміністрації не віднесено повноваження встановлювати тарифи на проїзд у міському транспорті. Зазначив, що розпорядження прийнято за відсутності оприлюднення у засобах масової інформації проекту регуляторного акта. Відтак, у Головного управління юстиції у місті Києві були відсутні підстави для реєстрації такого акта.
Відповідач проти позову заперечував, вказуючи на те, що Головним управлінням юстиції у місті Києві дотримано положення чинного законодавства під час проведення реєстрації розпорядження № 66 від 30.01.2015.
Третя особа проти задоволення позову заперечувала, мотивуючи тим, що оскаржуване розпорядження прийнято з дотриманням вимог законодавства України відповідно до пункту 13 додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 №1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів влади», наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 05.03.2007 №191 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги міського електричного транспорту (метрополітену)», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.03.2007 за №276/13543, наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 17.11.2009 №1175 «Про затвердження Методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.11.2009 за №1146/17162, наказу Міністерства інфраструктури України від 25.11.2013 №940 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус)», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.11.2013 за №2035/24567, з метою наближення тарифів на перевезення пасажирів до економічно обґрунтованого рівня.
В судове засідання 16.11.2015 сторони не з'явилися, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.
Суд керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
30.01.2015 виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) видав розпорядження № 66 «Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху», яке було зареєстроване в Головному управлінні юстиції у місті Києві 05 лютого 2015 за № 9/1120.
Вказаним розпорядженням встановлено тарифи на перевезення пасажирів у міському пасажирському транспорті - метрополітені, автобусі, трамваї, тролейбусі, фунікулері, який працює у звичайному режимі руху.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що:
1) зареєстроване розпорядження видане від імені юридичної особи з назвою Виконавчий орган Київської міської ради (КМДА), яка не зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;
2) зареєстрований акт прийнято не виконавчим органом органу місцевого самоврядування, тобто із перевищенням повноважень;
3) нормативно-правовий акт прийнято невідомою позивачу особою, а до повноважень голови КМДА не віднесено встановлення тарифів на проїзд у міському транспорті;
4) державна реєстрація нормативно-правового акта здійснена без врахування положень ст. 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;
5) єдина особа, яка мала право на встановлення тарифів на проїзд у міському транспорті - Київська міська рада, яка такого рішення не приймала.
За таких обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Процедура державної реєстрації нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб'єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади від 28.12.1992 № 731.
Пунктом 17 Положення № 731 від 28.12.1992 визначено, що рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта може бути скасовано у зв'язку з:
а) виявленням обставин, що не були відомі органу державної реєстрації під час реєстрації нормативно-правового акта;
б) набрання законної сили судовим рішенням про визнання нормативно-правового акта незаконним чи таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині;
в) одержанням повідомлення від Держпідприємництва про виявлення будь-якої обставини, визначеної у частині першій статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» або повідомлення Держпідприємництва про зупинення дії регуляторного акта чи окремих його положень відповідно до частини восьмої статті 28 зазначеного Закону»;
в1) одержанням висновку Мін'юсту, головних територіальних управлінь юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах Києві та Севастополі, міськрайонних (у разі утворення) управлінь юстиції про невідповідність нормативно-правового акта Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини;
г) виявленням порушень або недотримання вимоги пункту 16 цього Положення органом, що видав нормативно-правовий акт.
Підставами для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта можуть бути інші обставини, що виникли після державної реєстрації нормативно-правового акта.
Зважаючи на п. 17 Положення № 731 від 28.12.1992 в контексті доводів, що наведені позивачем, суд встановив наступне.
Так, письмові докази, що наявні в матеріалах справи підтверджують, що в межах спірних правовідносин відсутні обставини, визначені абзацами а), в), в1), г) п. 17 Положення № 731 від 28.12.1992.
Підстава для скасування державної реєстрації нормативно-правового акта, що визначена в абз. б) п. 17 Положення № 731, не може бути застосована судом в рамках даної справи, адже постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2015 по справі № 826/1922/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2015 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправним, незаконним, та нечинним з дати прийняття Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 30.01.2015 № 66 «Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху», що зареєстроване Головним управлінням юстиції у м. Києві 05.02.2015р. за № 9/1120; № 10/1121 - відмовлено.
До того ж доводи позивача про те, що: 1) зареєстроване розпорядження видане від імені юридичної особи з назвою Виконавчий орган Київської міської ради (КМДА), яка не зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; 2) державна реєстрація нормативно-правового акта здійснена без врахування положень ст. 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, судом відхиляються, як такі, яким дана належна правова оцінка в рамках справи № 826/1922/15.
Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України).
Доводи позивача про те, що єдина особа, яка мала право на встановлення тарифів на проїзд у міському транспорті - Київська міська рада, яка такого рішення не приймала, судом відхиляються, з урахуванням наступного.
Відповідно до статті 101 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.
Враховуючи паралельність виконання функцій державної виконавчої влади та місцевого самоврядування виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та законодавчим закріпленням даного положення, рішення про делегування повноважень Київської міської ради виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) законодавцем не передбачено.
Стосовно доводів позивача про те, що нормативно-правовий акт прийнято невідомою позивачу особою, а до повноважень голови КМДА не віднесено встановлення тарифів на проїзд у міському транспорті, суд зазначає наступне.
Статтею 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що саме голова Київської міської державної адміністрації, а не сама Київська міська державна адміністрація, має право в межах своїх повноважень видавати розпорядження.
У відповідності до пункту 1.1 глави 1 розділу VIІ Регламенту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08 жовтня 2013 № 1810, виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на основі та на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та інших актів законодавства України, а також за власною ініціативою видає розпорядження в межах функцій органу місцевого самоврядування та функцій місцевого органу виконавчої влади.
Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підписуються головою Київської міської державної адміністрації.
Відповідно до пункту 4.3. Регламенту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08 жовтня 2013 № 1810 та пункту 5 Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03.09.2014 № 979 «Про тимчасовий розподіл обов'язків між Київським міським головою, першим заступником голови Київської міської державної адміністрації, заступниками голови Київської міської державної адміністрації» у разі відсутності (відрядження, відпустка, хвороба) Київського міського голови його обов'язки, як голови Київської міської державної адміністрації, виконує перший заступник голови, а у разі відсутності останнього - один із заступників голови згідно з окремим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
За Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28 січня 2015 № 49 «Про відрядження до міста Берлін (Федеративна Республіка Німеччина)», ОСОБА_2 на період з 29 по 30 січня 2015 відбув до міста Берлін (Федеративна Республіка Німеччина).
Враховуючи викладене, доводи позивача в цій частині є необґрунтованими.
Твердження позивача про те, що зареєстрований акт прийнято не виконавчим органом органу місцевого самоврядування, тобто із перевищенням повноважень, є безпідставними, враховуючи наступне.
Указом Президента України від 24.07.1995 № 640/95 «Про обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації» утворено обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації. Державні адміністрації є місцевими органами державної виконавчої влади.
Як вже зазначалось, частиною 1 ст. 101 Закону України «Про столицю України - місто герой - Київ» визначено, що виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №21-рп/2003 від 25.12.2003 однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в місті Києві є зосередження у Київській міській державній адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування. Безпосередньо функції у сфері виконавчої влади реалізуються спеціально уповноваженими посадовими особами Київської міської державної адміністрації. Функції місцевого самоврядування здійснюють посадові особи, зокрема заступники Київського міського голови з питань здійснення самоврядних повноважень тощо (статті 14, 16 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ»).
Згідно ч. 6 ст. 19 Закону України «Про столицю України - місто герой - Київ» місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження виконавчих органів місцевого самоврядування за рахунок бюджету міста та районів.
Враховуючи викладене, твердження ОСОБА_1 про те, що розпорядження прийнято не виконавчим органом місцевого самоврядування, судом відхиляються та одночасно не можуть дути підставою для скасування державної реєстрації нормативно-правового акта.
Оскільки інших обставин скасування державної реєстрації акта, здійсненої відповідачем 05.02.2015 за №9/1120, 10/1121, позивачем не наведено, а судом встановлено відсутність таких обставин, то суд дійшов висновку що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості позовних вимог в частині визнати дій відповідача щодо реєстрації акта виконавчого органу Київської міської ради від 30.01.2015 № 66 протиправними, суд зазначає наступне.
Пунктом 13 Положення № 731 визначено, що у державній реєстрації відмовляється, якщо нормативно-правовий акт:
а) не відповідає Конституції та законам України, іншим актам законодавства, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire;
б) видано з порушенням вимог законодавства або без урахування практики Європейського суду з прав людини, зокрема акт:
порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій або покладає на них не передбачені законодавством обов'язки;
виходить за межі компетенції органу, що його видав;
містить норми, що призводять або можуть призвести до вчинення корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень;
не відповідає вимогам законодавства про мови;
суперечить установленому порядку ведення діловодства;
видано за наявності будь-якої з обставин, визначених у частині першій статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (на підставі повідомлення Держпідприємництва);
в) не узгоджено із заінтересованими органами або не повідомлено про позицію уповноваженого представника від всеукраїнських профспілок, їх об'єднань та уповноваженого представника від всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців щодо нормативно-правового акта, прийнятого міністерством та іншим центральним органом виконавчої влади з питань, що стосуються соціально-трудової сфери, та проведену роботу з врахування їх зауважень і пропозицій;
г) викладено з порушенням правил правопису та нормопроектувальної техніки;
д) не узгоджується з дорученням, даним органу, що видав акт.
Позивачем, а ні в позовній заяві, а ні під час розгляду справи, не наведено жодної обставини протиправності дій відповідача щодо реєстрації акта виконавчого органу Київської міської ради від 30.01.2015 № 66 в контексті п. 13 Положення № 731, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя К.М. Кобилянський