03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/796/67/2015 Головуючий в суді 1 інстанції - Кушнір С.І.
Доповідач - Ящук Т.І.
10 грудня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Ящук Т.І.
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.
при секретарі Сірій О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Солом'янський районний відділ Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві про визнання осіб такими, що втратили право власності та право користування квартирою, виселення без надання іншого житлового приміщення,
встановила:
В квітні 2012 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання такими, що втратили право власності на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1, втратили право користування цією квартирою та виселення відповідачів зі спірної квартири без надання іншого житла.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 01 червня 2012 року вказану справу було об'єднано в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві, ПП «Нива-В.Ш.», треті особи: ПАТ «Платинум Банк», ОСОБА_3 про визнання прилюдних торгів по реалізації нерухомого майна такими, що не відбулися.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року позовну заяву ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання прилюдних торгів по реалізації нерухомого майна такими, що не відбулися, залишено без розгляду.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 березня 2014 року апеляційна скарга ОСОБА_4 - відхилена, а ухвала суду від 21 листопада 2013 року - залишена без змін.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано ОСОБА_2, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1
Виселено без надання іншого житла ОСОБА_2, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1
Стягнуто з відповідачів на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору. В решті позову - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Зазначали, що письмової вимоги про добровільне звільнення спірної квартири не отримували, в їх присутності вказана вимога не оголошувалась, а ОСОБА_3 вони ніколи не бачили та їм не було відомо, що позивач є новим власником квартири. В матеріалах справи відсутні докази про відправлення і про отримання ними відповідної вимоги, тоді як за змістом ч.2, ч. 3 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання вимоги.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 березня 2014 року апеляційне провадження у даній справі було зупинено до розгляду Солом'янським районним судом м. Києва справи за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_2 до ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві, Приватного підприємства «Нива-В.Ш.», треті особи ПАТ «Платинум Банк», ОСОБА_3 про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, свідоцтва про право власності, застосування реституції.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 серпня 2015 року апеляційне провадження було відновлене у зв'язку з набуттям законної сили рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08 липня 2014 року, яким було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання прилюдних торгів недійсними.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року відповідач у даній справі ОСОБА_4 померла.
Як вбачається з договору про зміну черговості одержання права на спадкування, посвідченого державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори 16 вересня 2015 року, спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є її син ОСОБА_4, та вказаним договором змінена черговість одержання права на спадкування для ОСОБА_5, ОСОБА_6, які є спадкоємцями другої черги, проте після укладення цього договору набувають права спадкування разом із спадкоємцем першої черги.
Разом з тим, колегією суддів вказані особи не залучались як правонаступники, оскільки належних доказів прийняття спадщини ними не подано, крім того, правовідносини у спорі про виселення не допускають правонаступництва.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 підтримала апеляційну скаргу та просила задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 вважав доводи апеляційної скарги безпідставними та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_3 зазначив, що відповідно до акта державного виконавця про реалізацію арештованого майна (предмета іпотеки) від 30.01.2012 року були проведені прилюдні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1. Переможцем торгів став ОСОБА_3 та 09.02.2012 року він отримав свідоцтво про право власності на придбану квартиру. Квартира була придбана з прилюдних торгів, проведених в ході примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9
Відповідно до виконавчого напису нотаріуса, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 та за рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири (предмета іпотеки), запропоновано задовольнити вимоги іпотекодержателя - ВАТ «Платинум Банк» у сумі еквівалентній 49671,6 доларів США, що згідно з курсом НБУ становить 397 273 грн. 46 коп. та 36 230 грн. 87 коп. Відповідно до ст. 346 ЦК України право власності відповідачів було припинено у зв'язку із зверненням стягнення на майно за зобов'язаннями власників.
ОСОБА_3 не мав наміру та не укладав з відповідачами та з іншими особами договору найму (оренди) житла, не встановлений особистий сервітут, тому відповідачам не належить право користування житловою площею в квартирі.
Позивач 03.04.2012 року звертався за адресою спірної квартири з метою вручення письмової вимоги про добровільне виселення та зняття з реєстрації всіх мешканців квартири. Відповідачі відмовились отримувати вимогу, а тому її зміст був оголошений відповідачам. Однак відповідачі добровільно не звільнили квартиру, тоді як підставою для виселення всіх мешканців є звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст.109 ЖК України.
Судом першої інстанції встановлено, що 25.05.2007 року між ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк» , правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_2, ОСОБА_4, з метою забезпечення виконання зобов'язання іпотекодавця за договором про іпотечний кредит від 25.05.2007 року, було укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_2, ОСОБА_4 передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1
22.02.2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 було видано виконавчий напис, яким звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 що належить на праві власності ОСОБА_2, ОСОБА_4 За рахунок отриманих від реалізації квартири коштів запропоновано задовольнити вимоги ВАТ «Платинум Банк» у розмірі заборгованості по кредиту - 46985,05 доларів США., відсотків - 2686,55 доларів США, пені - 36 230 грн. 87 коп.
При примусовому виконанні виконавчого напису ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві були проведені прилюдні торги з реалізації вказаного нерухомого майна. Приватним підприємством «Нива-В.Ш.» 05 грудня 2011 року затверджено протокол № 1011300/9 проведення прилюдних торгів з реалізації зазначеної квартири, переможцем торгів став ОСОБА_3
30 січня 2012 року начальником ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві затверджено акт про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки).
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою та їх виселення без надання іншого жилого приміщення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника.
На підставі акту про проведення прилюдних торгів з реалізації предмета іпотеки від 30.01.2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л. видано свідоцтво від 09 лютого 2012 року, за реєстровим № 166, про належність ОСОБА_3 на праві власності майна - квартири АДРЕСА_1.
Згідно з довідкою форми № 3 від 08.06.2012 року, що видана ВСП «Батиївський», в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_4 та ОСОБА_2 На письмову вимогу ОСОБА_3 від 03.04.2012 року про добровільне звільнення займаного приміщення відповідачі квартиру не звільнили.
За викладених обставин, відповідно до вимог ч. 3 ст. 109 ЖК України, ст. 40 Закону України «Про іпотеку», суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3, оскільки внаслідок продажу квартири з прилюдних торгів право власності відповідачів припинилось, позивач є власником квартири, проте на його вимогу колишні власники не виселяються, хоча право користування квартирою вони також втратили.
Проте погодитись у повному обсязі з такими висновками суду першої інстанції неможливо, оскільки вони зроблені за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Проте оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 214, 215 ЦПК України, оскільки у рішенні не визначено, чи були порушені, не визнані оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким.
Як вбачається зі змісту свідоцтва про право власності на квартиру, виданого ОСОБА_3 09 лютого 2012 року приватним нотаріусом КМНО Белугіною В.Л., у свідоцтві зазначено, що право власності на майно підлягає реєстрації в Комунальному підприємстві Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна ( а.с. 107, том 2).
Однак матеріали справи не містять доказів, і суд першої інстанції не звернув уваги на зазначену обставину, чи зареєстроване право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 в установленому законом порядку.
Статтею 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК України) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК України).
Пунктом 33 вказаної Постанови роз'яснено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом ОСОБА_3 звернувся до суду 27 квітня 2012 року, не подавши доказів державної реєстрації його права власності на квартиру АДРЕСА_1 у КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», яким на той час здійснювалась реєстрація права власності.
З 1 січня 2013 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», згідно з яким реєстрацію речових прав на нерухоме майно здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав Міністерства юстиції України.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Частиною 4 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
Однак, згідно з інформаційною довідкою № 30524, виданою Київським міським БТІ 09 вересня 2015 року, згідно з даними Бюро, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 : 2/3 в рівних долях на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житла Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації 19.12.2003 року; 1/6 - за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Дев'ятою Київською державною нотаріальною конторою 22.09.2005 року; 1/6 - за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Дев'ятою Київською державною нотаріальною конторою 22.09.2005 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 109 ЖК України, звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Отже, за змістом вказаної норми, заявляти вимогу про виселення може іпотекодержатель майна або новий власник.
Однак, ні станом на момент звернення до суду, ні на час розгляду справи судом першої інстанції позивачем не надано суду доказів здійснення державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1
В суді апеляційної інстанції представник позивача підтвердив, що за ОСОБА_3 не здійснена державна реєстрація права власності на спірну квартиру в органах Державної реєстраційної служби.
За вищевикладених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання відповідачів такими, що втратили право власності та право користування спірною квартирою та виселення з квартири, задоволенню не підлягають, оскільки вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном має лише власник майна.
Крім того, відповідно до правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах № 6-447цс15 від 24.06.2015 року, № 6-875цс15 від 01.07.2015 року, застосування яких є обов'язковим для судів, за змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).
Проте, як вбачається зі змісту договору про іпотечний кредит № 3.07051256 від 25.05.2007 року, кредит був отриманий ОСОБА_2 та ОСОБА_11 у розмірі 50 000 доларів США на власні потреби ( а.с 109, том 2).
Відповідно до змісту іпотечного договору від 25.05.2007 року ( а.с. 117, том 2) та інших наявних у справі доказів, іпотекодавцями ОСОБА_4 та ОСОБА_2 була передана в іпотеку банку квартира, що належала їм на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житла Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації 19.12.2003 року та свідоцтв про право на спадщину, виданих Дев'ятою Київською державною нотаріальною конторою 22.09.2005 року.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 необхідно відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307-309, 317, 218 ЦПК України, колегія суддів
вирішила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року - скасувати та ухвалити по справі нове рішення наступного змісту:
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Солом'янський районний відділ Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві про визнання осіб такими, що втратили право власності та право користування квартирою, виселення без надання іншого житлового приміщення - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: