18 грудня 2015 року м.Чернігів Справа № 825/3807/15-а
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Соломко І.І., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Прокуратури Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предме спору - Менська виправна колонія № 91 Управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області про скасування рішення,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предме спору - Менська виправна колонія № 91 Управління Державної пенітенціарної служби України, в якому просить суд скасувати рішення відповідача з питань можливості зміни умов тримання на підставі положень ст. ст. 100,101 КВК від 30.10.2015. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що рішення від 30.10.2015 вважає протиправним та незаконним в зв'язку з чим звернувся до суду.
Проаналізувавши надані позовні матеріали, судом встановлено, що дана позовна заява не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Варто зазначити, що при визначенні судової юрисдикції щодо вирішення справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмета спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Водночас слід звернути увагу на те, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час перевірки відомостей, виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 передбачено, що кримінальне судочинство визначається як врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Як вбачається зі змісту адміністративного позову, предметом спору є рішення відповідача щодо можливості зміни умов тримання позивача на підставі положень ст. ст. 100, 101 Кримінально виконавчого кодексу України (далі-КВК).
Відповідно до ст. 1 КВК України - виконання вироку є однією із стадій кримінального процесу, в яких вирок суду, що одержав силу закону, звертається до виконання і безпосередньо реалізується рішення суду та вирішуються питання, що виникають у зв'язку з його виконанням .
Правова регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими визначається кримінально-виконавчим законодавством України.
Згідно до ст. 4 КВК України - підставою виконання і відбування покарання, зокрема, є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду.
Питання пов'язані з виконанням вироку регулюються Розділом VІІІ Кримінально-процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року №4651-VІ).
Виходячи з вищевикладеного, вимоги позивача пов'язані з виконанням вироку суду в кримінальній справі, та, відповідно до Розділу VІІІ КПК України є однією із стадій кримінального процесу, а тому підлягають вирішенню в порядку кримінального судочинства, що виключає можливість їх розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічна позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України №1619/10/13-09 від 30 листопада 2009 року "Щодо застосування норм процесуального права" та в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015 по справі № 826/22871/15.
Тому, враховуючи приписи Кодексу адміністративного судочинства України, такі спори не випливають із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а тому не належать до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до вимог частини шостої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суд роз'яснює позивачеві, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції загального суду в порядку кримінального судочинства.
На підставі вищенаведеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 109, ст.ст. 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі.
Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили, відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує ухвалу, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.І. Соломко