16 грудня 2015 року справа № 823/5287/15
09 год. 40 хв. м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
суддів Мишенка В.В., Тимошенко В.П.,
секретар судового засідання - Будченко А.Ю.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника Державного агентства земельних ресурсів України - Сіроштан О.М.,
представника управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства земельних ресурсів України, управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням,
встановив:
ОСОБА_1 подав позов, в якому просить стягнути з Державного агентства земельних ресурсів України середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням за період з 31 жовтня 2014 року по 20 серпня 2015 у розмірі 32244 грн 57 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2014 року у справі № 823/2913/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року, визнано протиправним та скасовано наказ Державного агентства земельних ресурсів України № 6-кт/а від 26.08.2014 та зобов'язано поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області.
Разом з тим, позивач був поновлений на посаді лише 20 серпня 2015 року відповідно до наказу Державного агентства земельних ресурсів України № 948-кт/а, внаслідок чого відповідно до вимог статті 236 Кодексу законів про працю України на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки виконання судового рішення за період з 31 жовтня 2014 року по 20 серпня 2015 у розмірі 32244 грн 57 коп.
Позивач в судовому засіданні адміністративний позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.
В письмових запереченнях на адміністративний позов Державне агентство земельних ресурсів України просило позовну заяву залишити без розгляду, оскільки позивачем пропущено строк для подання заяви відповідно до вимог статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України.
У судовому засіданні представник Державного агентства земельних ресурсів України, у зв'язку з відмовою суду в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, просила в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю з посиланням на те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права.
Представник управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання не з'явився, про причини неявки відповідач не повідомив, заяви про розгляд справи без участі представника не подав.
Заслухавши пояснення позивача та представника Державного агентства земельних ресурсів України, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Наказом Державного агентства земельних ресурсів України № 460-кт/а від 26 серпня 2014 року ОСОБА_1 звільнений з посади начальника управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області відповідно до статті 147 Кодексу законів про працю України та пункту 6 статті 30 Закону України "Про державну службу".
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2014 року у справі № 823/2913/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Державного агентства земельних ресурсів України № 460-кт/а від 26 серпня 2014 року та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області.
Згідно наказу Державного агентства земельних ресурсів України № 948-кт/а від 20 серпня 2015 року, виданого на виконання постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2014 року у справі № 823/2913/14, позивача поновлено на посаді начальника управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області.
Позивач вважає, що його поновлення відбулося із значною затримкою, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Частина 9 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, зокрема, що особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Відповідно до частини 10 вказаної статті за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. У разі наявності підстав для задоволення заяви суд ухвалює одну із постанов, що передбачені частиною другою статті 162 цього Кодексу. Така постанова може бути оскаржена лише в апеляційному порядку.
При цьому суд звертає увагу, що правовідносини сторін, які виникають під час та у зв'язку із виконанням постанови суду, є частиною судового провадження. Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (див. рішення у праві "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, п. 197). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (див. рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13 червня 2006 року, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" № 11944/05 від 12 травня 2011 року).
У цьому контексті суд бере до уваги правові позиції, висловлені у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004, в яких зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України від 13.12.2011 № 17-рп/2011, зокрема, зазначено, що посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.
З метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінним від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці усіх обставин, що перешкоджають виконанню постанови суду та реальному відновленню порушених прав.
Звернення ОСОБА_1 до суду має на меті вирішення правових питань, що виникли у зв'язку з виконанням постанови суду від 31 жовтня 2014 року та захисту його прав як позивача, підтверджених такою постановою, зокрема права на оплату праці за час вимушеного прогулу. З огляду на це, розгляд заяви повинен відбуватись в межах того самого публічно-правового спору, тобто спору про поновлення ОСОБА_1 на публічній службі, що був вирішений судом, та в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, що набрало законної сили.
Отже, розгляд спірного питання позивачем обрано не у спосіб, визначений законом, оскільки вказане питання не може розглядатися як новий публічно-правовий спір.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 11, 14, 70, 71, 94, 159 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
постановив:
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий В.О. Гаврилюк
Судді В.В. Мишенко
В.П. Тимошенко
Постанова складена в повному обсязі 18.12.2015.